Природа та суспільство. Поняття природи, географічного середовища. Вчення Вернадського про біосферу та ноосферу

В процесі історичного розвитку суспільства постійно відбувається його взаємодія з природою. Для того щоб це осмислити, необхідно розкрити сутність понять «природа», «біосфера», «ноосфера». Поняття «природа» багатозначне. В широкому значенні під природою розуміють весь об'єктивно існуючий матеріальний світ (Всесвіт).

Проте люди взаємодіютьлише з незначною частиною природи – середовищем життєдіяльності, яке називають природним (географічним). Це поняття має конкретно-історичний зміст. У рамках географічного середовища виділяється біосфера – поверхнева оболонка нашої планети, в межах якої може здійснюватися (здійснюється) життєдіяльність всього живого.

У біосферу включають тропосферу (нижня частина земної атмосфери до 18 км висоти), світовий океан, грунт і частину літосфери – верхньої твердої оболонки земної кулі до глибини 1-2 км, де можуть жити мікроорганізми.

Географічне середовище – це не тільки те, що створено природою. Люди, взаємодіючи з нею, силою свого розуму й праці створили штучний світ: міста, села, дороги і таке ін. Частина поверхні землі, яка змінена з допомогою техніки, називається техносферою. Все це так звана «друга природа», створена суспільством.

Ця частина географічного середовища має тенденцію до швидкого розширення. Необхідність осмислення цього процесу зумовлює потребу в пізнанні специфічних законів взаємодії суспільства і цієї частини природи в умовах науково-технічного прогресу. Цю проблему на початку XX ст. зробили предметом дослідження П.Тейяр де Шарден, Е.Леруа та В.І.Вернадський, – перший президент Української Академії Наук. Вони впровадили в науку поняття ноосфери (грец.-сфера розуму).

За В.І. Вернадським, ноосфера – це сфера свідомої діяльності людини в глобальному масштабі, взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна діяльність людини стає головним, вирішальним фактором розвитку. Ноосфера є новою, вищою стадією розвитку біосфери, пов'язаною з виникненням у ній людства. Пізнаючи закони природи і створюючи нові техніку й технології, людина справляє вирішальний вплив на процеси у земному і навколоземному середовищі її проживання, змінюючи і перетворюючи його своєю діяльністю.

Всю сукупність організмів на планеті Вернадський назвав живою речовиною, яка характеризується сумарною масою, хімічним складом та енергією. Про роль живих організмів на Землі Вернадський писав: «Можна без перебільшення стверджувати, що хімічний стан зовнішньої кори нашої планети, біосфери, повністю знаходиться під впливом життя, визначається живими організмами, безсумнівно, що енергія, яка надає біосфері її звичайний вигляд, має космічне походження. Вона виходить із Сонця в фор­мі променя енергії. Але безпосередньо живі організми, сукупність життя перетворюють цю космічну променеву енергію в земну, хімічну і створюють нескінченне різноманіття нашого світу. Це живі організми, які своїм диханням, своїм живленням, своїм метаболізмом, своєю смертю і своїм розкладом, постійним використанням своєї речовини, а головне, тривалою сотні мільйонів років, безперервною зміною поколінь, своїм народженням, розмноженням породжують одне із величних планетних явищ, яке не існує ніде, крім біосфери».

На думку вченого, неминучий єдино правильний підхід до біосфери як до цілісної глобальної екологічної системи, яка володіє певною структурою та стійкістю, властивими їй особливостями формування та розвитку. Таке поняття біосфери особливо важливе тепер, коли техногенний вплив людини на природу досягнув небувалих масштабів та може викликати планетарні зміни в середовищі існування людини.

У межах біосфери практично кожний елемент проходить через ланцюг живих організмів, включається в систему біогеохіміч­них перетворень. Так, весь кисень планети – продукт фотосинтезу – поновлюється через кожні 2000 років, а всі вуглекислоти – через 300 років. Однак жива речовина відрізняється від неживої надзвичайно високою активністю, зокрема, дуже швидким кругообігом речовин. Вся жива речовина біосфери оновлюється в середньому за вісім років. Біомаса Світового океану відновлюється за 33 дні, його фітомаса – щодня, фітомаса суші – приб­лизно за 14 років через більшу тривалість життя наземних рослин.

Біохімічна функція біосфери розглядається Вернадським як загальний прояв життя на Землі. Жоден окремо взятий вид організмів не може виконати цю роль. Для забезпечення всього різноманіття форм біогенної міграції хімічних елементів необхідним був розвиток певного комплексу організмів. Звідси виникає проблема еволюції біосфери як єдиного цілого в процесі історико-геологічного розвитку нашої планети.

74. Глобальні проблеми людства, імперативи виживання.

В процесі історичного розвитку людської діяльності відбувається ломка застарілих технологічних способів, а разом з ними і застарілих соціальних механізмів взаємодії людини з природою. На початку людської історії діяли переважно адаптаційні (пристосувальні) механізми взаємодії. Людина підкорявся силам природи, пристосовувався до змін, що відбуваються в ній, змінюючи в міру цього свою власну природу. Потім по мірі розвитку продуктивних сил запанувало утилітарне ставлення людини до природи, іншій людині. Сучасна епоха ставить питання про перехід до нового шляху соціальних механізмів, який слід назвати коеволюційний або гармонійним. Глобальна ситуація, в якій опинилося людство, відображає і висловлює загальну кризу споживацького ставлення людини до природних та соціальних ресурсів. Розум підштовхує людство до усвідомлення життєвої необхідності гармонізації зв'язків і відносин у глобальній системі "Людина – Техніка – Природа". У зв'язку з цим особливого значення набуває осмислення глобальних проблем сучасності, їх причин, взаємозв'язку, шляхів їх вирішення.

Глобальними проблемами називають ті, які мають загальнолюдський характер, зачіпають інтереси людства в цілому і кожної окремої людини практично в будь-якій точці планети. Наприклад, загроза термоядерної катастрофи, загроза деградації природного середовища та екологічного самогубства людства, продовольча проблема, проблеми боротьби з небезпечними для людства захворюваннями і т. д. Всі ці проблеми породжені роз'єднаністю людства, нерівномірністю його розвитку. Свідоме початок ще не стало найважливішою передумовою людства як єдиного цілого. Негативні результати і наслідки неузгоджених, непродуманих дій країн, народів, окремих людей, накопичуючись в глобальних масштабах, стали потужним об'єктивним чинником світового економічного і соціального розвитку. Вони роблять все більш істотний вплив на розвиток окремих країн та регіонів. Їх рішення передбачає об'єднання зусиль великої кількості держав і організацій на міжнародному рівні.

Всі глобальні проблеми сучасності можна звести до трьох основних груп:

1. Проблеми економічного і політичної взаємодії держав:

• проблема запобігання світової термоядерної катастрофи та створення сприятливих умов для соціального прогресу всіх країн і народів;

• проблема подолання технологічної та економічної відсталості країн, що розвиваються і встановлення нового міжнародного порядку.

2. Проблеми взаємодії суспільства і природи:

• запобігання катастрофічного забруднення навколишнього середовища;

• забезпечення людства необхідними природними ресурсами (сировиною, енергією, продовольством);

• освоєння світового океану та космічного простору.

3. Проблеми взаємовідносин людей і суспільства:

• проблема зростання народонаселення;

• проблема охорони і зміцнення здоров'я людей;

• проблеми освіти і культурного зростання.

У першій групі проблем ми назвали проблеми інтерсоціальние, переважно політичні проблеми. І це не випадково. Відношення між державами планети, проблема демілітаризації людства – ключова глобальна проблема. Мілітаризм став "раковою пухлиною" людства. Досить сказати, що 1 / 4 вчених світу втягнута у підготовку до війни. Військово-промисловий комплекс відволікає від творчих цілей величезні трудові, матеріальні та фінансові ресурси. Ядерні держави накопичили таку кількість матеріалів, що розщеплюються, що його достатньо для багаторазового знищення всього живого на планеті. І нарешті, військові витрати – головна перешкода на шляху позитивного вирішення всіх глобальних проблем.

В умовах "потепління" міжнародного клімату, скорочення гонки озброєнь створюються політичні та економічні передумови зняття проблеми термоядерної катастрофи. Проте спокушатися успіхами в демілітаризації людства не слід. По-перше, зберігається протистояння окремих держав і небезпеку для людства локальних конфліктів і малих війн. По-друге, в умовах швидкого розвитку атомної енергетики зростає небезпека термоядерного катаклізму через безконтрольного розповзання атомної зброї і потрапляння його в руки політичних маніяків і гангстерів.

Проблема повної демілітаризації людства може бути вирішена тільки на основі усунення гноблення і експлуатації одного народу іншим, подолання економічної відсталості країн, що розвиваються і встановлення справедливого міжнародного економічного порядку. Ця проблема є ключовою в справі переходу до нового історичного типу природокористування, до коеволюційний механізмом розвитку людства в гармонії з природою і самим собою.

Суть екологічної проблеми полягає в небезпечному для існування людства порушення рівноваги біосферних процесів.

Відомо, що життя на Землі існує у формі біотичних круговоротів органічної речовини, заснованих на взаємодії процесів синтезу і деструкції. Кожен вид організмів – ланка біотичного кругообігу, процесу відтворення органічної речовини. Функцію синтезу в цьому процесі виконують зелені рослини. Функцію деструкції – мікроорганізми.

Людина на перших етапах своєї історії була природною ланкою біосфери і біотичного кругообігу. Зміни, що вносяться нею в природу, не надавали вирішального впливу на біосферу.

Сьогодні людина стала найбільшою планетарною силою. Досить сказати, що щорічно з надр Землі вилучається близько 10 млрд. т. корисних копалин, витрачається 3-4 млрд. т. рослинної маси, викидається в атмосферу близько 10 млрд. т. промислової вуглекислоти. В Світовий океан та річки скидається понад 5 млн. т. нафти і нафтопродуктів. Загострюється з кожним днем проблема питної води.

75. Філософські аспекти сучасного науково-технічного прогресу

В останні десятиліття почалася кардинальна революція, принципово змінює ставлення світу людини і світу природи. Вона ще не отримала загальноприйнятого назви. Це і зрозуміло – вона у витоках, ніж в розвороті. Її розквіт ще попереду.

У різних теоретичних системах вона іменується неоднаково. У марксистській термінології це «науково-технічна революція», за цивілізаційної типології О. Тоффлера -- «Соціо-технічна революція». Найчастіше її називають інформаційно-комп'ютерною або інформаційно-екологічної. Її власним внутрішнім стрижнем виступає створення і розгортання електронно-комп'ютерної та біотехнології. Її результатом в самому широкому сенсі може стати нова цивілізація, умовно кажучи «постіндустріальна», «інформаційна», «Інформаційно-екологічна».

Суспільство, контури якої ми тільки-тільки виявляються, буде характеризуватися новим і цілком особливим місцем у ньому інформації і знання. Вже сьогодні в найбільш розвинених країнах основні галузі промислового і сільськогосподарського виробництва, зв'язок та комунікації, побут і розваги, освіта та духовна життя міцно спираються на досягнення фундаментальних наук, стаючи все більш і більше наукомісткими. Пошук, створення і зберігання, смислова трансформація, тиражування та розповсюдження знань займає все більше місце в діяльності людей. ІНФОРМАЦІЯ СТАЄ цінним продуктом і основним товаром.

Ці положення спонукають до того, щоб пильніше придивитися в саме ПОНЯТТЯ «ІНФОРМАЦІЯ». Ще недавно, так би мовити, в докібернетичну пору інформація розумілася як передача повідомлення. В останні десятиліття на хвилі кібернетичного буму це поняття переосмислювалося та поглиблювалося. Сьогодні воно трактується як деяка субстанція, яка живить дослідників, тих, хто стоїть біля керма процесів управління виробництвом і соціальним життям.

Виникли філософські концепції, в яких інформація ставилася в один ряд з протяжністю і рухом. Інформаційність трактується в них як властивість всього Універсуму і кожної його складової. При всьому цьому логічно суворого загальноприйнятого визначення інформації поки немає.

І на побутовому рівні вже ходять приказки типу «інформація-мати ерудиції». Розуміння того, що інформація є певний змістовний згусток будь-якого знання, його внутрішня домінанта, глибинний стрижень стає досить поширеним. Вважаючи можливість розвитку суспільства як «інформаційного», ми тим самим стверджуємо, що центр ваги в «Техносфері» і взагалі у всьому штучному середовищі людського буття переміщається з «енергетичних» і «речових» моментів на «інформаційні».

Високі технології кінця століття (електроніка, інформатика, космічне виробництво, біотехнології і т. д.) виводять виробництво на новий рівень, принципово відмінний від попередньої історії. У їх особі світ вдивляється у своє найближче майбутнє. Дійсно, створення цих технологій цілком можна охарактеризувати як революцію, тобто радикальне якісне перетворення відносно Людства і Природи.

Весь світ виробництва там, де він вступив у фазу революційних змін, разюче змінює свій вигляд. Змінюється співвідношення виробництва благ та сфери послуг у користь останньої. Знижується вагомість важкої промисловості, йде її розукрупнення, диверсифікація (множення різноманіття). Жорсткі вертикальні моноструктури замінюються територіально розсіяними виробничими мережами. Інтелектуальна діяльність піддається всебічної «технологізації». Комп'ютерна технологія розширює можливості розумових актів, роззброює пам'ять, створює передумови для творчих злетів.

У цій ситуації різко зростає необхідність створення «республіки вчених», тобто того співтовариства, яке займалося б безперервної атакою незвіданого, побільшила б «розумову силу» роду людей. Високо значущим стає масове освіту, яке базується на основі фундаментальних звершень науки. Країна, де нехтують сферою освіти і повертаються спиною до науки, приречена на гниття.

Далекоглядні економісти давно усвідомили значимість «людського капіталу». А це означає, що найбільш вражаючий результат, найвищу ефективність дають «вкладення» у людину. Майбутнє економіки, екології, взагалі людського життя залежить перш за все від того, який інтелектуальний багаж людей і яке їхнє духовне, моральне обличчя.

ІНФОРМАЦІЙНО-Комп'ютерна РЕВОЛЮЦІЯ Готує БАЗУ ДЛЯ ГЛИБОКИХ СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН. Вони охоплять всі поверхи суспільної цілісності – соціальний устрій, господарське життя і праця, області політики і освіти. Традиційні уявлення про соціальні структурах, характерні для XIX ст. або 1-й половини XX ст., цілком ймовірно, підуть у минуле. Вже відбуваються процеси, що призводять до того, в промисловому виробництві залишається все менше «синіх комірців» (робочих). Зате все більше стає «білих комірців» (спеціалістів) і «сталевих комірців» (роботів). Виникає новий шар працівників з високою інтелектуальної кваліфікацією. А. Тоффлер називає його «когнетаріат».

Інформаційна технологія стрімко розвивається. Так, в 1971 р. перший у світі мікропроцесор ( «Кремнієвий чіп») містив 2300 транзисторів і дозволяв виконувати 60 тисяч операцій в секунду. У 1993 р. комп'ютер п'ятого покоління містив вже 3 млн. 300 тисяч транзисторів і виконував 166 млн. команд в секунду. Знавці та експерти вважають, що до кінця сторіччя з'являться комп'ютери шостого та сьомого покоління, які будуть утримувати в кожному процесорі 80-100 млн. транзисторів і виконувати до 2 мільярдів команд за секунду.

Істотно зміниться і духовно-культурна сфера суспільства. Інформаційна технологія стане потужним генератором і різким підсилювачем культурних зрушень та інновацій. Вона викличе суперечливі та неоднозначні процеси. Електронні засоби індивідуального користування дозволять будь-якій людині отримувати необхідну інформацію. І це змінить характер масової культури, системи освіти, розширить кругозір кожної окремої людини .. Два протилежних процесу в культурі – Массіфікація і демасифікації, – взаімопереплетаясь, викликають чимало непередбачуваних колізій і несподіваних можливостей. У цілому вони виведуть культуру на інший якісний рівень.

Інформаційна революція не може не зачепити сферу політичних відносин. З одного боку, наслідки її відрадні: розширення можливостей безпосередньої участі кожного в прийнятті демократичних рішень, зміцнення демократичної індивідуальної свободи. Але разом з тим виникає небезпека всеосяжного контролю правлячих структур над людьми, аж до маніпулювання ними. Подолання цього протиріччя можливо лише на шляхах недопущення будь-яких форм тоталітаризму і захисту гідності та свободи кожної людини.

І, нарешті, інформаційна революція зробить серйозний вплив на саму людину, його спосіб життя, рід занять, самопочуття. Зрозуміло, багато що залежить від того, в якому соціальному контексті буде протікати інформатизація людського життя, як вона буде пов'язана з демократизацією соціальності, гуманізацією духовної атмосфери. Проте можна припустити, що формування банків знань, доступних для всіх, становлення інформаційної епістемології (теорії пізнання) нададуть вплив на характер інтелектуальної діяльності.

У світ разом з комп'ютеризацією входить новий вид реальності – «ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ», штучна псевдосреда, з якою можна спілкуватися як зі справжнім. Ця нова технологічна середу надасть потужний (і поки що абсолютно непередбачувана) вплив на людську психіку. Сьогодні ця перспектива виявляється, в Зокрема, у феномені маніяків комп'ютерних ігор і екстатичної (що знаходиться в стані екстазу) заглибленості в «віртуальну реальність».

Діалог мікропроцесорної системи і людини, перетворившись на постійний і необхідний момент життєвого шляху, багато в чому істотно перетворює процес навчання, професійна робота, дозвілля, лікування. Високий рівень інформованості, просто не можна порівняти з сучасним, пробудження творчого потенціалу, небачені способи спілкування людей – все це породить інший тип людської особистості.

Характеризуючи прийдешнє суспільство як інформаційне, що виникає на основі комп'ютерної технології, варто, мабуть, зробити одне важливе доповнення. Як зазначалося вітчизняними дослідниками (наприклад, А. Д. Урсул), це суспільство має бути не тільки інформаційним, але й екологічним. Висування в постіндустріальному суспільстві на перший план інформаційних проблем ще не вирішує усіх проблем щодо «суспільство-природа». Назріває глобальний екокрізіс (про нього докладніше – в наступній лекції) владно вимагає повороту суспільства в сторону коеволюційний завдань, тобто досягнення оптимальних відносин людства і його природно-екологічного середовища. Виробництво не може не стати екологізованих. Інакше ми захлибнуся в його відкинуло, погубимо природні умови нашого проживання.

Як це не сумно, але речові та енергетичні ресурси вичерпуються. Вже є обгрунтовані розрахунки, на скільки зможе вистачити в доступному для огляду майбутньому невідновлюваних ресурсів (вугілля, нафта, газ та ін.) Але є один ресурс, який стрімко зростає – інтелектуальний, інформаційний і перш за все ресурс науково-технічного знання, освіченості, інформованості людей. Спираючись головним чином на цей ресурс, включаючи і духовно-моральне багатство, людство в змозі подолати назріваючу глобальну нестабільність і вийти до нових горизонтів історії.

Завершуючи лекцію про філософські проблеми сучасного розвитку науки і техніки, поставимо питання: чи є майбутнє у науково-технічного прогресу? Чи у всіх відносинах його можна розглядати як прогрес?

Справа в тому, що, створюючи «техносферу», людство тіснить природу, антропогенне (пов'язане з діяльністю людини) вплив на біосферу Землі стає згубним, перериваються природні цикли відновлення природних ресурсів. Плата за зручності, комфорт, високі врожаї та будинки з гарячим водопостачанням виявляється непомірно висока. Мабуть, не за всіма параметрами і не у всіх відносинах науково-технічний прогрес є благо. Багато чого в ньому лякає швидко обертається злом. Перед людством виникли глобальні проблеми виживання роду людей.