6. Філософія і наука. Сцієнтизм та антисцієнтизм

Філософія і наука. Філософія є не лише формою суспільної свідомості, а й світоглядом, певним способом духовно-практичного освоєння світу.

Одні філософи визнають за філософією статус науки (наприклад, Арістотель, Гегель, Ортега-і-Гассет), інші це категорично заперечують (наприклад, О. Конт, так звані логічні позитивісти – Р. Карнап, М. Шлік, Л. Вітгенштейн та інші).

Філософська концепція логічних позитивістів – це “послідовний емпіризм”. З точки зору цього напрямку, все доступне нам знання про зовнішній світ отримується лише завдяки емпіричним наукам. Філософія ж представляє теоретичну галузь знання, тому вона не може бути наукою. “Філософія, – писав Р. Карнап, – віднині не визнається як особлива галузь пізнання, котра стоїть поряд з емпіричною наукою”.  М. Шлік вважав, що філософія має право на існування, але лише як теоретичний засіб для логічного аналізу мови – мови емпіричної науки. “Філософія не є наукою”, – підкреслював цей філософ.

Заперечення щодо філософії як науки притаманне і сучасній концепції сцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. Scientia – знання, наука) – світоглядний напрямок у філософії, в основі якого лежить уявлення про наукове знання як найвищу культурну цінність. Однак: а) в цю цінність включається лише природниче і точне знання; б) науковим знанням вважається лише те, котре здобуто емпіричним (дослідним) шляхом, з допомогою конкретних природно-наукових методів (метод – шлях дослідження, сукупність прийомів чи операцій практичного чи теоретичного пізнання). З такої точки зору, не лише філософія втрачає свій статус, але і всі гуманітарні науки оголошуються свавільними, необґрунтованими, у яких домінує суб’єктивізм, оціночні моменти. Дійсно, філософія не є експериментальною наукою. Вона не використовує для свої проблем конкретно-природничі методи пізнання. Але це зовсім не означає, що філософія не є наукою.

Філософія не може будуватися за природничонауковими зразками. Вона має своє “поле” дослідження, свою міру точності і свою міру доведення. Для філософії основним предметом розгляду є, як відомо, найбільш загальні проблеми буття природи, людини, суспільство, їх відношення.

На відміну від природничих наук, філософія має свою специфіку. Основним предметом філософії є найбільш загальні проблеми буття. Філософія – це наука про загальне. Останнє може бути пізнаним на шляху використання широких абстракцій, найбільш загальних понять, теоретичного мислення – на рівні застосування діалектики, її основоположних принципів: єдності світу, зв’язку, відображення, практики суперечності, історизму і т.д., на рівні діалектичного методу.

Таким чином, сутність філософських проблем буття, які є найбільш загальними, може бути з’ясована, розкрита адекватними їй загальними методами.

“Наука – сфера людської діяльності, функція якої вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність; одна із форм суспільної свідомості”.

“Наука – форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності... Наука має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення.

Отже, для науки (будь-якої) важливими структурними елементами є: 1) предмет дослідження; 2) закони, котрі вона відкриває; 3) понятійний (категоріальний) апарат, котрий вона використовує; 4) методи дослідження явищ і процесів дійсності.

Філософія, як наука, має всі ці структурні елементи. Вона має свій предмет, свої закони розвитку, свій понятійний апарат, і свої методи, що дає їй можливість адекватно відображати об’єктивну дійсність. Що є спільним для філософії і науки?

Спільним для філософії і науки є те, що: 1) філософія і наука є формами суспільної свідомості; 2) філософія і наука здобуті знання представляють у теоретичній формі, у формі логічних доведень своїх висновків; 3) філософія і наука є структурними елементами наукового світогляду, тобто включаються в структуру світогляду; 4) філософія і наука мають однопорядкові структурні елементи (предмет, закони, поняття (категорії), методи дослідження). Разом з тим, філософія і наука мають і відмінності: 1) у філософії понятійний апарат, закони мають на відміну від будь-якої науки всезагальний характер, тобто екстраполюються на всі сфери дійсності; 2) філософія, як відомо, є форою суспільної свідомості. Наука окрім цього виступає ще як безпосередня продуктивна сила суспільного виробництва; 3) закони і понятійний апарат філософії виконують функцію загальної методології пізнання. Закони і понятійний апарат окремої науки виконують методологічну функцію лише для цієї науки; 4) філософія дає загальну цілісну картину світу. Окрема наука досліджує лише певну сферу дійсності і тому такої цілісної картини світу дати не може; 5) філософія включається в теоретичне обґрунтування будь-якого світогляду. Наука є важливою складовою наукового світогляду.

Сцієнтизм (від лат. scientia – знання, наука) – тенденція до витлумачення філософського і соціологічного знання у світлі принципів і методів, властивих природничим наукам. Маючи гносеологічним джерелом різке зростання ролі й суспільної цінності природознавства в XIX–XX століттях, сцієнтизм виявляється насамперед у тенденції витлумачення природничо-наукового знання як найвищого вияву науковості; звідси – провідна ідея сцієнтизму про винятковість природничої науки, яка нібито єдина здатна пояснити весь суспільний прогрес.

Окремі елементи сцієнтизму є ще у філософії класичного періоду (впевненість філософів-просвітників XVI–XVIII століть у тому, що розвиток науки і техніки забезпечить процвітання суспільства), проте найяскравіше сцієнтизм виявився у спробах представників вульгарного матеріалізму і бігевіоризму звести зміст філософських категорій – матерії, свідомості, причинності тощо – до їх природничого аспекту.

Антисцієнтизм

В межах метафізично орієнтованої філософії, що є однобічною абсолютизацією науково-логічних структурних елементів філософського знання, сцієнтизм зустрічає опозицію так званого антисцієнтизму («філософія життя», екзистенціалізм, персоналізм), який так само однобічно абсолютизує цілісно-світоглядну функцію філософії.

Марксистсько-ленінська філософія є антиподом як сцієнтизму, так і антисцієнтизму, бо вважає що обидва вони є спотвореними формами відображення реальності.

Сцієнтизм–анти сцієнтизм

Перша з названих альтернатив пов'язана з усвідомленням ролі науки у людському житті.

Що є наука: добрий чарівник, здатний вирішити всі соціальні проблеми, чи злий демон, джин, необережно випущений із пляшки, який загрожує знищенням людству? Залежно від відповіді на це запитання представників сучасної філософської науки умовно можна поділити на тих, хто беззастережно вірить у могутність науки – сцієнтистів, і тих, хто розглядає її як соціальне зло – антисцієнтистів.

Як перші, так і другі вважають експансію науки в усі сфери суспільного життя однією з визначальних характеристик сучасності. Проте наслідки такої експансії вбачаються діаметрально протилежними.

З точки зору сцієнтистів, проникнення науки в життя робить його організованим, керованим, раціональним, доцільним. Саме ці якості розглядаються як основне надбання "сцієнтизації" суспільства. Науково-технічний прогрес не лише звільняє людину від природної залежності, але й створює передумови для її "інтелектуального звільнення" (Ж. Фураст'є). Світоглядно-методологічною засадою сцієнтизму є впевненість, що лише за допомогою науки можна досягти раціоналізації життя. Звідси – абсолютизація ролі науки в усіх сферах людської діяльності; розгляд наукового знання (яке зводиться до "точного" знання, що його отримують за допомогою кількісних методів) як єдино необхідної й достатньої засади світогляду; елімінація із філософії – світоглядних, а з науки – філософських,"метафізичних"проблем.

На противагу цьому, антисцієнтисти переконані, що вторгнення науки у життя згубно впливає на традиційні цінності та ідеали, культивує бездуховність, міщанство, конформізм. На їхню думку, наука поступово відвойовує чимдалі значнішу частину "життєвого світу", тим самим позбавляючи його "автентичності", причетності до насущних світоглядних проблем людського буття. Статус автентичності мають лише емоційно забарвлені процеси. Так само, як сцієнтисти шукають "чисті" форми свідомості, антисцієнтисти прагнуть віднайти "чисті" форми переживання. Саме останні можуть врятувати людину від надмірної сцієнтизації, раціоналізації суспільства, від втрати людиною своєї особистості. Нівелювання людської особи, на думку автора концепції "одномірної людини" Г. Маркузе, – це прямий трагічний наслідок раціоналізації життя, що запроваджує наука.

"Сцієнтизм – анти-сцієнтизм" – це суперечність, де одна протилежність не може існувати без іншої. Класичну філософію Нового часу за всієї орієнтації на науку неможливо назвати сцієнтистською, оскільки не існувало її розвиненої протилежності. Контроверза "сцієнтизм – анти-сцієнтизм" – то не просто протилежні підходи до науки, але й певна соціально-культурна та гуманістична дилема. Вона виявляє не лише суперечності між природничо-науковим і гуманітарним знанням, між науковою та гуманітарною культурою в цілому, але й соціально-антропологічні проблеми (технократизизм, відчуження людини, її "одномірність" тощо). Іншими словами, вона орієнтує на дослідження науки в соціально-культурному контексті. Саме він і дає змогу виявити джерела соціального оптимізму вчених XVII–XVIII століть і крайню занепокоєність учених наших днів. "Знання-сила" – накреслено на скрижалях класичної методології науки, та й взагалі всієї класичної буржуазної філософії. Нині стає все більш зрозумілим, що часи раціоналістичної ейфорії від успіхів науки минули.