55. Свідомість як діалектична єдність знання і пізнання.

Свідомість – це вища, властива тільки людям і зв'язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, у попередній уявній побудові дій і передбаченні їхніх результатів, у розумному регулюванні і самоконтрольованої поведінки людини.

Пізнання – процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстра­ктних образах (поняттях, теоріях) людиною. Пов'язане з практичною діяльні­стю і зумовлене суспільним буттям людини.

Спосіб, яким існує свідомість і яким щось існує для нього – знання.

Знання можуть виступати в різних формах: донаукових, життєвої,художньої та наукової на різних рівнях освоєння дійсності – як емпіричні і як теоретичні.

Мислення людини постійно рухається від незнання до знання, від поверхневого до все більш глибокого, сутнісного і всебічного знання. Знання – результат процесу пізнання. У процесі пізнання виділяють суб'єкт і об'єкт. Суб'єкт – носій матеріального цілеспрямованої дії,зв'язує його з об'єктом. Об'єкт – предмет, на який спрямовано дію. Пізнання – це специфічна взаємодія суб'єкта та об'єкта,кінцева мета якого – істина, це розробка рецептів, алгоритмів,моделей і програм, спрямованих на освоєння об'єкта у відповідності з потребами суб'єкта.

Отже, знання – результат процесу пізнання. З іншого боку, суб'єкт здійснює пізнання через призму своїх знань і уявлень, ціннісних орієнтацій і потреб. Т.ч., знання в свою чергу є передумовою пізнання.

Марксизм вважає суб'єктом пізнання не окремої людини, а що діє через своїх індивідуальних членів суспільство. Оскільки людина включена до системи самих різних суспільних відносин з іншими людьми, вона використовує в процесі пізнання інструменти, прилади, включаючи наявні в розпорядженні суспільства і засвоєні даними людиною знання.

Теорія пізнання (гносеологія) діалектичного матеріалізму заснована на принципах:

• принцип об'єктивності: об'єкт пізнання існує поза і незалежно від суб'єкта пізнання.

• принцип пізнаванності: реальність можна пізнати такою, якою вона є.

56. Соціальна сутність свідомості та самосвідомості

Самосвідомість – здатність людини поглянути на себе збоку, тобто ди-станціюватися від себе, побачити себе очима інших.

Виникнення свідомості пов'язано насамперед з формуванням культури на основі практично – перетворювальної суспільної діяльності людей, з необхідністю закріплення, фіксації навичок, способів, норм цієї діяльності в особливих формах відображення.

У цій включеності індивідуальних дій у спільну колективну діяльність з формування і відтворення всіх форм культури і принципові підстави суспільної природи людської свідомості. Істота громадського впливу на індивідуальну психіку,залучення її до суспільної свідомості і формування в силу цього прилучення індивідуального людської свідомості полягає не в простому пасивному засвоєнні людьми норм і уявлень суспільної свідомості, а в активному їх включення в реальну спільну діяльність, в конкретні спілкування в процесі цієї діяльності.

До проблемної ситуації людина підходить, орієнтуючись на певні норми свідомості, в яких закріплено, відображений досвід культури – виробничий, пізнавальний, моральний, досвід спілкування та ін. Людина розглядає та оцінює дану ситуацію з позиції тих чи інших норм, виступаючи носієм їх. Здійснюючи оцінку ситуації, людина змушена фіксувати своє ставлення до дійсності і тим самим виділяти себе як таку.

Погляд свідомості на світ – це завжди погляд з позицій цього світу культури і відповідного йому досвіду діяльності. Звідси і характерне для всіх видів свідомості – практично-предметної, теоретичного, мистецького, морального і т.д. Своєрідне подвоєння відображення – фіксація безпосередньо даної ситуації і розгляд її з позицій загальної норми свідомості. Тим самим свідомість носить чітко виражений характер цілеспрямованого відображення дійсності; його норми, установки,уявлення завжди містять в собі певне відношення до дійсності.

Самосвідомість не є спогляданням власного ізольованого індивіда, вона виникає в процесі спілкування. Суспільна обумовленість формування самосвідомості полягає не тільки в безпосередньому спілкуванні людей один з одним, у їхніх оцінних відносинах, але й у формулюванні вимог суспільства, пропонованих до окремої людини в усвідомленні самих правил взаємини. Людина усвідомлює себе не тільки за допомогою інших людей, але і через створену ним матеріальну й духовну культуру. Самосвідомість в процесі життя людини розвивається не тільки на базі «органічних відчуттів і почуттів», а й на основі його діяльності, в якій людина виступає творцем створених ним предметів, що розвиває в ній свідомість розходження суб'єкта й об'єкта.