51. Історичне формування науково-філософського поняття матерії. Матерія і рух. Методологічний сенс класифікації основних форм руху матерії.

Матерія – філософська категорія, протилежна ідеї. ідеальному. Мате­ріальність речей чи процесів визначається їх речовинністю, просторово-часовим буттям, причинними зв'язками з іншими речами і процесами. В де­яких філософських системах М. як неживе протиставляється живому.

Все розмаїття форм буття звично зводять до двох ного аспектів: буття матеріального і буття ідеального. Виходячи з цього, сут­ність матеріального буття розкривається через поняття матерії та форм її існування.

Категорія матерії є фундаментальним філософським понят­тям, яке розвивалось, уточнювалось упродовж всієї історії філо­софії. Матеріалісти, античності ототожнювали її з першоосновою буття всіх речей, останнім неподільним елементом – «дном», за межами якого нічого не існує. Зрештою в межах діалектичного матеріалізму сформувалось таке поняття матерії, яке не ото­тожнювалось з жодною з фізичних форм і видів, а включало ли­ше дві вимоги – бути об'єктивною реальністю і відображува­тись у людській свідомості та відчуттях, існуючи незалежно від них.

Зберігаючись у будь-яких змінах і перетвореннях речей, власти­вість бути об'єктивною реальністю свідчить про нестворюваність і незнишуваність матерії, про її вічне і нескінченне існування. Мате­рія наділена і рядом інших властивостей: вона скінченна і нескін­ченна, перервна і неперервна, структурна, перебуває у стані руху, існує в просторі і часі. У неї є і така фундаментальна властивість, як. можливість відображення, з якої в ході тривалої еволюції на базі суспільної практики виникла свідомість.

Нині відомі кілька видів матерії – речовина, поле, фізичний ва­куум. Розрізняють також ряд структурних рівнів її організації: мік­росвіт, макросвіт і мегасвіт. Ці структурні рівні диференційовані у відповідності з масштабами людини, її світосприйняттям та світо-відчуженням. Існують концепції структурування матерії на засадах її складності: системи неживої природи (елементарні частки, моле­кули, мікроскопічні тіла, космічні системи різних рівнів тощо) і біо­логічні системи (вся біосфера від мікроорганізмів до людини), соці­альне організовані системи (людина, сім'я, різні форми колективності, об'єднання і організації, класи, партії, нації, держава, суспільство, людство в цілому).

52. Простір і час як іманентні форми саморуху об’єктивної реальності, людської практики, свідомості.

Простір – одна з основних ознак матеріальності речей: форми існу­вання матерії, що фіксує їх протяжність і порядок розташування. Субстанційна концепція простору і часу (Ньютон) визнає можливість існування їх без матерії, реляційна (Лейбніц, Ейнштейн) вважає, що простір і час є характеристиками матерії, які без неї не існують. Простір взаємопов'я­заний з часом, визначається через час і навпаки. Якісно відмінним стру­ктурним рівням матерії притаманні якісно відмінні просторово-часові ха­рактеристики.

Іманентний (лат. іттапепs – властивий, притаманний чомусь) – вну­трішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їх приро­ди; напрям у філософії, який проголошує об'єктивний світ іманентним (внут­рішнім) змістом свідомості суб'єкта.

Форма – зовнішній вияв предмета, певного змісту, внутрішня структу­ра, певний порядок предмета або перебігу процесу.

Свідомість – відображення дійсності у формах, пов'язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю.

Свідомість людини – нова якість психічної діяльності, за якої дійсність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприродних формах, витворених людством у процесі історичного розвитку, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Практика – цілеспрямована предметна діяльність людини щодо пере­творення світу. Практична діяльність – спосіб існування людини.

Простір – це зазвичай протяжність, а час – тривалість. Простір і час володіють своїми властивостями:

• Простір володіє тривимірністю, він симетричний, тобто немає не оборотних процесів, простір однорідний (кожна точка простору узята за початок координат), простір ізотропний, тобто немає привілейованих напрямків (у верх, в низ, в ліво, в право).

• Час – тривалість, він асиметричний, тобто не оборотний. Час може розумітися по різному: циклічний час (календарі); час може тлумачитися як деяка симетрія, де ряд процесів не є не оборотними (з'єднання Н і О₂ дає Н₂О і назад, можливо розпадання); час може розумітися як стріла, тобто час не оборотний (не можна повернутися в минуле). Час відрізняється від вічності, вічність не змінюється і не має часу, вічність це завжди справжнє.

Простір і час довго в історії розглядалися роздільно. Демокріт вважав що є порожнеча – час і вмістилище – простір. Ці погляди підтримував Ньютон. Лейбніц інакше підійшов до розуміння часу і простору – як до властивостей руху.