
- •Онтологічні та світоглядні передумови виникнення філософії
- •Предмет, структура та функції філософії
- •Світогляд як спосіб духовно практичного буття людини.
- •Сутність, структура та історичні типи світогляду.
- •Основне питання філософії та дві його сторони
- •Філософія і наука. Сцієнтизм та антисцієнтизм
- •Космоцентризм античної філософії, основні проблеми, характерні риси
- •Натурфілософія давньогрецьких досократиків (Мілетскьа школа, Елейська школа)
- •Від космосу до людини: етичний раціоналізм Сократа
- •Давньогрецька атомістика: Демокріт, Епікур
- •Об’єктивний ідеалізм Платона
- •Теорія держави Платона
- •Аристотель: вчення про причини та початки буття та пізнання
- •Етика Аристотеля
- •Проблема людини у філософії епохи еллінізму (скептицизм, стоїцизм, епікуреїзм, неоплатонізм) Скептицизм
- •Стоїцизм
- •Епікуреїзм
- •Неоплатонізм
- •Теоцентризм філософії Середньовіччя
- •Гріх, спокута і спасіння людини, як предмет філософських роздумів і вірувань
- •Патристика Августина: сумнів і віра, істина і знання, світ і людина
- •Схоластика як обґрунтування, захист і систематизація теології
- •Реалізм, номіналізм та концептуалізм у Філософії Середньовіччя
- •Головні риси філософії доби Відродження, основні етапи ії розвитку.
- •Реформація як зміна духовно-моральної мотивації людини до праці(м.Лютер, ж.Кальвін).
- •Емпіризм ф.Бекона і проблема наукового пізнання.
- •Р.Декарт. Раціоналістична методологія. Правила мислення.
- •Матеріалістична сутність монізму та пантеїзму б.Спінози, його вчення про єдину субстанцію, її атрибути та модуси.
- •Теорії суспільного договору (т. Гоббе, Дж. Локк, ж.Ж. Руссо).
- •Новий соціальний ідеал у філософії Просвітництва.
- •Характерні риси, основні проблеми та принципи класичної німецької філософії.
- •Теорія пізнання і.Канта. Трансцедентальний суб’єкт.
- •Етика Канта: свобода волі та категоричний імператив.
- •Система об'єктивного ідеалізму г.В.Ф. Гегеля
- •!!! Щоб докладніше зрозуміти це питання, необхідно прочитати наступне питання Докладніше про діалектику в 32 питанні !!!
- •Діалектика Гегеля
- •Антропологічний матеріалізм л.Феєрбаха.
- •Маркс про відчуження та шляхи його подолання.
- •Проблема свободи та цілісного розвитку людини у філософії к.Маркса.
- •Сутність матеріалістичного розуміння історії у філософії Маркса.
- •Розробка Леніним проблем гносеології на основі узагальнення соціальної практики та нових досягнень природознавства.
- •Основні напрямки розвитку філософії у хх сторіччі.
- •Філософія ф.Ніцше як метафізика волі.
- •Психологічна антропологія. З.Фрейд. Проблеми несвідомого.
- •Екзестенціальна філософія, її основні напрямки. Проблеми буття людини
- •Позитивізм і його історичні форми
- •Філософська думка доби Київської Русі
- •Києво-Могилянська академія – колиска філософської думки в Україні
- •Проблеми людини в філософії Сковороди
- •Філософські мотиви в творчості Шевченка
- •Ідеї суспільного прогресу у творчості і.Франка, л.Українки, м.Драгоманова
- •Філософські аспекти історичної концепції м.Грушевського
- •Націоналізм д.Донцова та в. Липинського
- •Проблеми буття у філософії. Основні форми буття.
- •Історичне формування науково-філософського поняття матерії. Матерія і рух. Методологічний сенс класифікації основних форм руху матерії.
- •Простір і час як іманентні форми саморуху об’єктивної реальності, людської практики, свідомості.
- •Відображення як властивість матерії. Еволюція форм відображення.
- •Проблема свідомості у філософії та науці.
- •Свідомість як діалектична єдність знання і пізнання.
- •Соціальна сутність свідомості та самосвідомості
- •Сутність і структура суспільної свідомості. Форми суспільної свідомості
- •Предмет теорії пізнання
- •Чуттєве та раціональне в пізнанні
- •Істина у філософії. Багатомірність характеристик істини. Критерії істини
- •Наукове пізнання: основні принципи і форми наукового пізнання
- •Логіка і методологія наукового пізнання. Основні методи наукового пізнання.
- •Принципи, закони та категорії матеріалістичної діалектики. Загальна характеристика.
- •Поняття закону. Закони діалектики. (Загальна характеристика.)
- •Закон взаємопроникнення протилежностей.
- •Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін
- •Закон заперечення заперечення
- •Лінійні та циклічні моделі історії
- •Матеріально-економічна сфера життєдіяльності суспільства. Спосіб матеріального виробництва його структура і сутність
- •Політико-правова сфера життєдіяльності суспільства. Ціннісні засади лібералізму і демократизму
- •Духовна сфера життєдіяльності суспільства
- •Соціальна сфера життєдіяльності суспільства
- •Природа та суспільство. Поняття природи, географічного середовища. Вчення Вернадського про біосферу та ноосферу
- •Детермінізм – пояснення явищ на основі причинної зумовленості. Принцип д. Є провідним у науці та матеріалістичній філософії
- •Філософські школи стародавнього Китаю та Індії
- •Антропосоціогенез. Проблема людського начала. Біосоціальна сутність людини
- •Особистість у вимірах філософського дослідження
- •Свобода, вибір, відповідальність, воля як сутнісні основи становлення особистості
- •Цінності і норми як соціально значущі орієнтири індивідуального і суспільного буття
- •Проблеми соціального та духовного розвитку у сучасній Україні
Проблеми людини в філософії Сковороди
Основною категорією етики Сковороди є щастя. Філософ був переконаний, що його етичне вчення не тільки розшифровує це поняття, але й вказує людині практичний шлях до нього. Темі людського щастя присвячена значна частина збірки «Басни Харьковскіє» і цикл діалогів, написаних у першій половині 70-х років, а саме: «Разговор п'яти путников об истинном счастии в жизни», «Кольцо» тощо.
Мислитель вважав філософське осягнення світу основною метою і змістом нашого життя. І найважливіші помічники в цьому – дух, думка, серце: «Коли дух в людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все довкола світле, щасливе, блаженне. Ось таке людське життя і є живою філософією».
Питання, про щастя людини і шляхи його досягнення лягли в основу трактату Сковороди «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру». Щастя людини, за автором, – у праці. Письменник славив її як джерело достатку, радості й задоволення. Автор підкреслював, що будь-яка праця принесе щастя, якщо вона відповідає здібностям і нахилам людини настільки, щоб можна було любити її, вкладати в неї душу. Цю ж думку філософ утверджує в байці «Бджола і Шершень»: бджоли збирають мед, бо вони «для цього народжені», для них сам процес збирання меду незрівнянно більша радість, ніж його споживання. Шершень збагнути цього не може, він – «пан-порадник», «великий дурень» – вважає Бджолу немудрою, тому що плоди її праці споживають люди. Наприкінці Сковорода розкриває алегорію байки: «Бджола – се символ мудрої людини, яка у природному ділі трудиться. Шершень – се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого». Отже, праця повинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тоді життя матиме зміст і красу.
Щастя людини, зауважував мислитель, – у ній самій. Воно не в якихось почестях, а в задоволенні найнеобхідніших потреб. Григорій Сковорода пристрасно обстоював право людини на звичайне людське щастя, вчив шукати його не за морем, а вдома, у буденному житті та щоденній праці. Яким парадоксальним і разом з тим актуальним стало це для нас останнім часом, коли в пошуках щастя погляди багатьох моїх співвітчизників спрямовані саме за моря...
Абсолютно логічною для філософської системи Сковороди є байдужість до розкошів, до ненаситного, самодостатнього збагачення. Мислитель вважав, що гонитва за ним сама по собі є злом і породжує зло. В усі часи (і наш не виняток) знайшлося б чимало охочих із цим посперечатися. Але в будь-якому випадку незаперечним залишиться одне: ідеалами видатного українського філософа були багатство духу, чистота серця, душевний спокій, – загалом, цільна і не розбещена «мерзотами світу» Людина.
Філософські мотиви в творчості Шевченка
Філософія Т.Г.Шевченка глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, грунтувалась на національній ідеї українського народу, його ментальності. У цій філософії – відображення щирої і беззахисної у своїй відкритості душі мислителя, розвитку відтвореного розуму, інтелекту, що простежує життя людське у всеоб'ємності: і в конкретній долі сестри-кріпачки, і в історичній долі цілих народів. Філософія тому й є мудрістю, що вона здатна творити світоглядне диво: особистий, внутрішньо-мистецький світ Тараса Шевченка, переплавлений в литво філософських узагальнень, постав у таких образах, в яких сам народ упізнавав свою душу, прочитав свою історію, зазирнув у своє майбутнє. Філософія Т.Шевченка виростає насамперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає шевченківська філософія пробудження людської гідності, смутку-жалю знівеченого життя, сили протесту і бунтарства. Улюблений герой Шевченкових поезій і картин – лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі. Гнів мислителя спрямований передовсім проти різних утискувачів, прийшлих і доморощених. Філософський подвиг Т.Шевченка, вся вибухова сила його творчості полягає в тому, що він зумів серед мертвої тиші, яка покірливо мовчала задухою страху, ненависті, підозри, загальної заціпенілості, посіяти надію. Життя цієї надії починається з оспівування свободи. Шевченко показує, що нездоланність людського духу виявляється і в тому, що безстрашних співців свободи народжують найпохмуріші часи, бунтівний голос покривджених соціальних низів. Вінець Шевченкової творчості – це спів свободі, уславлення свободи, цієї першої й неодмінної передумови людського поступу, добробуту й щастя. До найволелюбніших книг усіх часів належить "Кобзар", він наскрізь просякнутий прагненням свободи, передчуттям її неминучості. Шевченківська творчість пронизана вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з безправством, рабство ніколи не визнає за норму існування. Філософський характер творчості Т.Шевченка відображає її народність, коли кожне явище життя розглядається мовби очима народу, з позицій народу, кожна подія минувшини чи сьогодення вимірюється мірою народної моралі, чистотою й цнотливістю душі трудової людини. Завдяки народності виявляє себе оригінальність шевченківського бачення світу, інтенсивність його світосприймання. Для філософії Т.Шевченка характерне нове, мистецько-поетичне розуміння співвідношення стихійного і закономірного. Так, поезія Т.Шевченка багато в чому зобов'язана фольклорній стихії, в якій синтезувались в єдине ціле безпосередні враження життя і символіка народної пісні, буйна уява народної міфології і надбання світової культури, скарби знань, що відкрились художникові-професіоналові. Шевченкова філософія багата емоційною наснагою образів, широтою і діяльністю асоціативного мислення. В ній крізь людський біль, крізь індивідуальне раз у раз проступає вселюдське: біблійна далеч історії тут мудро перегукується із сьогоденням, досвід минувшини – з сучасним життям і прагненням народів світу. У цьому розумінні філософія Т.Шевченка невичерпна. Нові, прийдешні покоління знаходитимуть у ній синтез народного і вселюдського досвіду, як ми знаходимо його в книгах древніх, що вік їхній вимірюється тисячоліттями.