43. Філософська думка доби Київської Русі

Оскільки фази становлення та розвитку Київської Русі (VІП-ХПІ ст.) припадають на період Середньовіччя в контексті європейської цивілізації, то культурний рівень українців того часу відповідав європейському рівню того часу.

Філософія як система раціональних та ірраціональних поглядів, уявлень, вчень стосовно першооснов, рушійних сил і закономірностей розвитку оточуючого нас світу, займає чільне місце в культурі взагалі і в

культурі Київської Русі, зокрема. Найбільш відомими та впливовими діячами духовної культури в Київські Русі були Іларіон, Лука Жидята, Феодосій Печорський, Нестор, Никифор, Володимир Мономах, Климент

Смолятич, Кирило Туровський, автор “Слова о полку Ігоревім”, Данило Заточник та ін., які складали інтелектуальну еліту українського народу того періоду. Вони отримали назву “книжників”.

Філософсько-історична концепція Ілларіона (“Слово про закон і благодать”). Переходячи від загального до окремого, від питань зародження світу в цілому до роздумів про долю Русі, Ілларіон в своєму творі записує думку про універсальний і цілісний характер історії людства, органічною частиною якого є кожний народ. Спільна схема руху в історії руху людства обосновується в "Слові", де протис-тавляються епоха Вітхого завіту (рабство) – епоха Нового завіту (влада свободи, “благодаті”). Перший етап – тимчасова стадія в історії людства, бо стосується одного народу. В новому етапі проповідується ідея рівності всіх народів, об”єднаних в християнському світі. Підкреслюється ідея переваги “нових” народів по відношенню до “старих”. В зв”язку з цим, в культурі Київської Русі, нове сприймається як відхід від старого, що закріплене традиціями. Нове стримує добро, якщо розуміти під ним тимчасову віддаленість від вічного, до істини якого це нове приєднується. По уявленням в Київській Русі, чим довше шлях помилок, тим більш значить акт прозрівання, тим більш масштаби переродження, яке відбувається з моменту прозрівання та приєднання до істини. Підкреслюється необхідність нової віри для нових народів. Іларіон хвалить князя Володимира за те, що ввів християнство, що він достоін своїх предків, як володар держави, слава якої почалася не з введення християнства, а на багато раніше.

Теорія суспільного примирення та всезагальної згоди в “Поучении” Володимира Мономаха. “Початок всякому добру” – страх божий та милостиня. Перше розуміє надію на бога, терпіння, задоволення своєю долею та незлобливість. Носіями цих чеснот повинні бути ”праведники, володіючі, малим”. “Сильні цього світу не повинні доходити до крайніх мір в нерівнецтві; повинні підтримувати милостею “сірих і убогих”. Володимир ставить собі в заслугу, що він худого смерда і убогу вдову не дав образити. Це вчення прагнуло зберігти існуючий суспільний устрій.

Підводячи підсумки, можна сказати, що:

• Філософська думка в Київській русі виникла і розвивалась на ґрунті народної мудрості, міфології, а також переробки візантійської, а через неї античної філософії, відповідно до руської дійсності. Філософська проблематика стосується головним чином проблем онтології, гносеології, методології, людини, суспільства, а також аксіологічної та праксеологічної орієнтації.

• Онтологічна проблематика мислителів Київської Русі пов'язана з розв'язанням питань щодо першооснови та рушійної сили розвитку всього існуючого. Домінуючими та той час в українській філософії доби Київської Русі були християнські теоцентризм та антропоцентризм.

• Гносеологічна проблематика зазначеного періоду торкалася головним чином співвідношення раціонального та ірраціонального в духовному освоєнні світу. Ірраціональне в той період розглядалося як чуттєва інформація та інформація, що заснована на вірі. Раціональна інформація – це сфера розуму та мудрості.

• Усі без винятку мислителі Київської Русі більшою або меншою мірою торкаються проблем суспільного розвитку, звертаючи особливу увагу на роль князівської влади.

• Аксіологічні погляди мислителів Київської Русі ґрунтуються головним чином навколо двох понять: Бог і людина. Решта є атрибутивною ознакою.

• Праксеологічні погляди і уявлення мислителів Київської Русі стосуються перш за все людини і суспільства, політичного устрою, а також відносин між церквою та державою. Значної уваги мислителі зазначеної доби надавали проблемі єдності, універсальності слов'янського світу.