33. Антропологічний матеріалізм л.Феєрбаха.

Матеріалізм – напрям в історичному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини. Протистоїть ідеалізму і релігії.

Антропологізм – філософська концепція, яка всі світоглядні пробле­ми розглядає крізь призму людини.

Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах, його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя.

У контексті своїх роздумів Фейєрбах, відкинувши стару філософію, логічний раціоналізм Гегеля, прагнув створити нову філософію – філософію людини (антропологію). 

Він вважав, що ця філософія повинна вивчати людину, дати розуміння людини і служити справі її звільнення від релігійних заблуджень. Вирішення цих завдань бачиться ним у площині усвідомлення й розуміння того, що людина не творіння Бога, а частина, ідо того ж найдосконаліша, світу природи.

Природа вічна. Виникнення і знищення відносяться тільки до окремих явищ. Природа нескінченна в просторі.

"Якщо філософія повинна замінити релігію, – стверджує Фейєрбах, – то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе – у відповідній формі – те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії Нова філософія повинна стати несхожою і на стару християнську релігію, і на стару "шкільну" філософію, хоча й потрібно зберегти краще з них обидвох.

Фейєрбахівські уявлення про Людину були отримані шляхом критичного перетлумачення християнських ідей. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості ("предикати"), які релігія приписувала Богу. На його думку, Бог – це відчужена та об'єктивована сутність людини (або, інакше кажучи, Бог є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та якостей). Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться, за Фейєрбахом, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дійовості в історії

Людина повинна бачити в іншій людині Бога, ставитися до неї як до Бога, а не поклонятись вигаданій нею сутності.

34. Маркс про відчуження та шляхи його подолання.

Відчуження – стан напруги, ворожості щодо суб'єктивного і об'єктив­ного, духовного і матеріального, розумного і стихійного, особистого і суспі­льного. У загальному значенні – це відношення між творцем і творінням, яке збунтувалось і живе власним життям, нав'язуючи.свою логіку творцю; термін широко вживався в німецькій класичній філософії (Фіхте, Гегель, Фейєрбах) і марксизмі.

Серед усіх форм відчуження К.Маркс виділяє основну форму – економічне відчуження, яке, на його думку, детермінує всі інші форми відчуження і робить її основою політекономічного аналізу капіталізму ХІХ століття. 

Створюючи своє вчення про людину К. Маркс погоджується з принциповою тезою матеріалістичної філософії про людину як природну істоту. Проте, не все в людині, на його думку, можна пояснити природними закономірностями. Ні свободу людини, ні її творчу здатність неможливо вивести із природи як такої.  Природа людини, на думку Маркса, це її можливості, які вона реалізує в процесі практичної взаємодії із світом. Людина є, перш за все, продуктом історії і власної діяльності.

Маркс вважає, що вивчання людини має починатися з вивчання практичної діяльності реальної людини, якою ми її знаходимо у тій чи іншій конкретно-історичній ситуації, а не з її думок про себе та про світ. Бо перш, ніж займатися наукою, політикою, релігією людина повинна їсти, пити, вдягатися, мати житло.  

Отже, Маркс починає з того, що людина сама є творцем своєї історії і самої себе. В основі цієї творчої діяльності лежить процес матеріального виробництва, виробництва матеріальних благ та виробництва і відтворення людського роду. 

Концепція відчуження, вперше розробленої Гегелем, полягає в тому, що світ, природа, речі, інші люди і сама людина перетворюються у чужий людині світ. Людина не почуває себе суб’єктом власних дій. Людиною, що мислить, почуває, любить вона себе почуває лише у вироблених нею речах. Вона перебуває у контакті з собою лише підпорядковуючись своїм творінням, речам, які створені нею самою.  В тлумаченні проблеми відчуження Маркс спирається на ідеї Гегеля і Фейєрбаха(минуле питання).

Маркс писав: “Робітник стає тим біднішим, чим більше багатства він виробляє, чим більше зростають міць та розміри його продукції. ”. Робітник відчужується не тільки від продуктів своєї праці, відчуження проявляється і в самій виробничій діяльності. Це виявляється у тому, що праця для робітника є чимось зовнішнім, примусовим. В процесі праці він не утверджує себе нещасним, не розгортає вільно свою сутність, а виснажує свою фізичну природу і руйнує свій дух. Тому робітник тільки поза працею почуває себе самим собою. 

Відчуженість  праці яскраво проявляється у тому, що як тільки припиняється фізичний або іншій зовнішній примус до праці, від неї тікають як від чуми. І, нарешті відчуженість  праці проявляється у тому, що робітник у процесі праці належить не собі, а іншому. В результаті складається таке становище, що робітник почуває себе вільно, свободо-діючою особистістю лише при виконанні своїх тваринних функцій – задоволенні біологічних потреб. А у своїх людських функціях він почуває себе тільки твариною. Те, що властиве тварині, передається людині, а людське перетворюється у тваринне.  Маркс показує, що саме відчуження людини у процесі діяльності призводить до відчуження людини від самої себе, а також до відчуження людини від природи.  Також, він підкреслює, що при даному способі виробництва не тільки робітник перетворюється в раба, а і капіталіст також стає рабом. Вони стають рабами речей, створених ними самими. Маркс пов’язує відчуження з пануванням капіталістичної приватної власності, яке породжує нелюдські потреби, задоволення яких не збагачує, а збіднює людину. 

Отже, відчужену працю Маркс розглядав в наступних аспектах. 

Робітник використовує матеріали, узяті в природи й одержує в підсумку потрібні для життя предмети, продукти праці. Ні вихідний матеріал, ні продукт йому не належать – вони йому чужі. Чим більше робітник працює, тим більше світ предметів не належить йому. Природа робиться для робітника тільки засобом праці, а предмети, що створюються у виробництві – засобом життя, фізичного існування. Робітник цілком від них залежить. 

Процес праці для робітника примусовий. Але така праця – це не задоволення потреби в праці, а тільки засіб для задоволення інших потреб. Тільки поза працею робітник розпоряджається собою – тобто вільний. 

Праця підневільно віднімає в людини його "родове" життя. Рід людини живе в природі. Життя людини нерозривно зв'язане з природою. Цей зв'язок – діяльний контакт із природою, в якій головне – праця, виробництво: "...виробниче життя і є родове життя". Але для робітника праця – лише засіб для підтримки власного життя, а не роду. Робітник відноситься до природи і виробництва не як вільна людина, а як робітник, тобто відчужено. Це і означає, що в робітника відібрані і родове життя і людська сутність. 

Підневільна праця породжує відчуженість між людьми. Робітники чужі один одному, оскільки вони конкурують за можливість працювати. 

Не тільки робітники, але і всі люди є відчуженими. Відносини між людьми теж відчужені і розходження тільки у видах і рівнях відчуженості. Маркс указує на існування первинних і вторинних рівнів відчуженості Чому ж людина стає відчуженою? Відчужена праця рівнозначна існуванню приватної власності. Приватна власність – основа економічного життя. На приватновласницькій економіці тримається вся історія. Це значить, що економічна історія – ключ до розуміння людського життя. "Релігія, родина, держава, право, мораль, наука, мистецтво... є лише особливі види виробництва і підкоряються його загальному закону". Життя людей в умовах відчуження калічить їх, робить "частковими індивідами" чи нерозвиненими. "Приватна власність зробила нас настільки дурними й однобічними, що який-небудь предмет є нашим лише коли ми володіємо ним... коли ми ним безпосередньо володіємо, їмо його, п'ємо – використовуємо... Тому на місце усіх фізичних і духовних почуттів стало просте відчуження всіх цих почуттів – почуття володіння". 

Усунення відчуження – процес, зворотний відчуженню, – присвоєння людиною власної справжньої сутності. Маркс зв'язує його із суспільними перетвореннями, зі звільненням яке в основі має знищення відчуження праці. Що буде, якщо людина почне працювати як людина, тобто не підневільно. У цьому випадку праця стане засобом саморозвитку людини, реалізацією людиною своїх кращих сторін.