29. Теорія пізнання і.Канта. Трансцедентальний суб’єкт.

Теорія пізнання Канта свідчить, що людська діяльність в її основному вигляді представлена пізнанням. Цей фундаментальний феномен пов’язаний з можливістю окремої людини ототожнювати себе з усім людством. У пізнанні людина знаходить потенцію свого існування, наділеного безмежними можливостями.

Кант вводить поняття об’єкта і суб’єкта пізнання. Вони вступають у відносини діалектичної протилежності, що є протиріччям пізнання. Джерело і провідне начало в даній діалектичній парі – саме суб’єкт пізнання. Він вводить об’єкт в відношення підпорядкування і здатний переводити енергетичну сутність об’єкта безпосередньо в свою.

Якою структурою володіє суб’єкт пізнання?

У відповіді на це питання теорія пізнання Канта виділяє два рівні: психологічний і переддослідний.

Під психологічним рівнем мається на увазі наступне. Органи почуттів існують в постійно мінливій якості, у відповідності з якою мають місце їх завдання у вигляді допитливості, чутливості і т. д.

Під переддослідним рівнем (трансцедентальним, вродженим) розуміється існування первинних задатків, що дозволяють відчувати, наприклад, час і простір, рідний дім і т.д.

Найважливіші питання пізнання:

- які його ступені або етапи;

- які його критерії.

Кант виділяє три етапи пізнання: чуттєве; розумове; розумне.

Практична діяльність по перетворенню розуму є критерієм пізнання. Людина розумна створює нові ідеальні об’єкти, поняття та ідеї. Особливою критеріальних відрізняються ідеї, які розвивають і ведуть за собою все людство, наприклад, ідея Бога.

За межами ідей пізнання неможливе, там його просто не існує.

Таким чином, теорія пізнання Канта вперше в світовій філософії ставить питання про те, які кордону пізнання.

Незважаючи на межовість гносеології, дійсність, по Канту, можна пізнавати у всій повноті розуму. Це справедливо для об’єктів, створених самою людиною, тобто для світу ідей. Найбільш фундаментальні, великі ідеї уособлюють розум людства, вони – суть, джерело й основа віри (наприклад, ідея Бога). Теорія пізнання Канта для таких об’єктів вводить поняття «речі для нас», протиставляючи його «речей в собі». Останні належать світу, який лежить по той бік ідей. Він протіволожен людині, це – саме втілення непізнаного. Кант стверджує, що між «річчю в собі» і «річчю для нас» немає і не може бути ніякого переходу. Вони початково і назавжди ізольовані один від одного.

Трансцендентальний суб'єкт – це виділене Кантом поняття надіндивідуального початку в людині. У самому суб'єкті Кант розрізняє як би два рівня – емпіричний і трансцендентальний. До емпіричного він відносить індивідуально-психологічні особливості людини, до трансцендентального – загальні визначення, складаючі властивості людини як такої. Об'єктивність знання, згідно з вченням Канта, обумовлюється структурою саме трансцендентального суб'єкта, який є надіндивідуальним початком в людині. Кант звів, таким чином, гносеологію в ранг основного і першого елемента філософії. Предметом філософії, за Кантом, має бути не вивчення самих по собі речей – природи, світу, людини, – а дослідження пізнавальної діяльності, встановлення законів людського розуму і його меж. Саме у цьому сенсі Кант називає свою філософію трансцендентальною. Він називає свій метод також критичним, на відміну від догматичного методу раціоналізму XVII в., Підкреслюючи, що необхідно в першу чергу вжити критичний аналіз наших пізнавальних здібностей, щоб з'ясувати їхню природу і можливості. Гносеологію Кант ставить на місце онтології, здійснюючи тим перехід від метафізики субстанції до теорії суб'єкта. На відміну від філософів XVII в., Кант аналізує структуру суб'єкта не для того, щоб розкрити джерела помилок, а, навпаки, щоб вирішити питання, що таке істинне знання. Якщо у Бекона і Декарта суб'єктивне начало розглядалося як перешкода, як те, що спотворює і затемнює дійсний стан речей, то у Канта виникає завдання встановити різницю суб'єктивних і об'єктивних елементів знання, виходячи з самого суб'єкта і його структури.