27. Новий соціальний ідеал у філософії Просвітництва.

В соціальній концепції, тобто в розумінні суспільства, просвітники виходили з людини як природної істоти. Вони вірили в незмінну природу людини, яка складається зі схильностей, інстинктів і чуттєвих потреб. По-різному оцінюючи природу людини (добра вона чи зла), вони схилялись до думки про всесилля виховання (ці думки вслід за Локком повторював Гельвецій). Це живило сподівання на розумних правителів і вчителів, які завдяки вихованню нових людей перетворять світ.

З природи людини просвітники виводили природні права (права, виведені розумом з природи людини): право на життя, свободу і на приватну власність як основу добробуту. Ці думки, висловлені Локком, набули значного поширення серед французьких мислителів.

Вслід за англійськими філософами французькі просвітники (Руссо) захищали концепцію суспільного договору як джерела держави. На їх думку, в природному (додержавному) стані люди постійно воювали між собою. Зіткнення егоїстичних інтересів ставило під загрозу людське існування. Для того щоб подолати це і краще захистити себе від стихії, люди, зібравшись, уклали договір, згідно з яким частину своїх прав передали державі, щоб та стежила за порядком між ними. Ця концепція пояснювала походження держави без втручання вищих сил. У ній простежувалася думка про те, що народ є джерелом влади, і якщо громадяни мають обов´язки перед державою, то і держава має певні обов´язки перед громадянином, адже контракт є двостороннім.

Один з найвідоміших тогочасних соціальних філософів Монтеск´є стверджував про об´єктивність соціальних законів, які породжуються географічними факторами, способом життя народу (землеробство, скотарство, мисливство), релігією тощо. Він надавав великого значення ідеї Локка про розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Вчення про «природні права» людини було покладено в основу концепції демократичної правової держави, проголошеної в американській «Декларації прав...» (1776) і французькій «Декларації прав людини і громадянина» (1789). У них вперше була стверджена правова рівність людей (рівність перед законом незалежно від майнового стану, конфесії, національності, статі), народ проголошувався джерелом влади. Після християнства, яке закріпило моральну рівність людей, проголошення правової рівності було найбільшим досягненням у цивілізаційному поступі.

28. Характерні риси, основні проблеми та принципи класичної німецької філософії.

Існує думка, що німецька класична філософія уособлює філософію як таку. Значною мірою це пояснюється тим, що вона постала закономірним результатом попереднього кілька тисячолітнього розвитку філософської думки. Німецька класична філософія була останньою формою класичної європейської філософії; після неї розпочався розвиток некласичної філософії. Тобто німецька класична філософія сконцентрувала і водночас вичерпала інтелектуальний потенціал філософської думки класичного типу. Зрештою, саме тому її виділяють в окремий і особливий етап розвитку новоєвропейської філософії.

Представники: І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейербах.

Кін. 18-1а половина 19 стор. суттєві риси та принципи:

1. Розуміння ролі філософії в історії людства і світової культури; філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, предмет філософії – людська історія та людська сутність.

2. Філософії надано вигляд широко розробленої та диференційованої системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Нім. Клас.філ. – високо професійна, надзвичайно абстрактна та узагальнена система філософського освоєння дійсності.

3. Розроблена цілісна діалектична концепція розвитку.

4. Вироблені певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку; запропановано досліджувати його науково-теоретичними засобами; виділені деякі загальні закономірності.

5. Концентрується увага навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.

О сновні проблеми, що досліджувались: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософської історії, ф. Права, ф. Релігії, етики, естетики і т.і. Виходили з принципів: розрізнення закономірностей, розвитку природи, культури, п. Активності суб’єкта, п. Історизму.