21. Головні риси філософії доби Відродження, основні етапи ії розвитку.

Філософія Відродження охоплює період від XIV до початку XVII ст. Вона була новою стосовно Середньовіччя, але не новою стосовно античності. Відродження – перехідна епоха, і цим значною мірою пояснюється чимало її специфічних рис і насамперед та, завдяки якій майже синонімічною назвою для епохи стає слово «гуманізм». Філософією епохи Відродження називається сукупність філософських напрямів, що виникли і розвивалися в Європі в XIV – XVII ст., Які об'єднувала антицерковна і антисхоластичної спрямованість, спрямованість до людини, віра в його великий фізичний і духовний потенціал, життєстверджуючий і оптимістичний характер.

Для епохи Відродження характерним було швидке зростання кількості людей розумової праці. З'являються нові професії, суть яких суперечить теологічним доктринам. Звичайно, мислителі Відродження були далекі від думки ігнорувати Святе письмо, віру в Бога, але якщо у схоластів центром уваги був Бог, то у гуманістів епохи Відродження – Бог і людина.

У філософських поглядах періоду пізнього Відродження, а це вже ХVІ-ХVІІ ст., поряд з гуманістичними тенденціями могутнього розмаху набуває натурфілософське бачення світу. Його філософську основу заклав Микола Кузанський, в якого Бог-творець набуває пантеїстичних рис. Згодом пантеїзм, а також деїзм стають своєрідного формою вираження натуралістичних поглядів мислителів Відродження.

Новий напрямок у Ренесансі пов'язаний з такими іменами, як Леонардо да Вінчі, М. Копернік, Джордано Бруно, Тіхо де Браге, Й.Кеплер та ін. Багато з них, окрім Л.Валла, М.Казанського та Д.Бруно, не були філософами в вузькому значенні цього слова. Мистецтво, література, наука домінували над «чистою» філософією, але поряд з мислителями-гуманістами представники натурфілософії теж активно сприяли становленню нового філософського бачення світу майже в усіх країнах Європи. В було засновано друкарство, першу обсерваторію, в 1492 р. Колумб відкрив Америку, з'явилася перша пошта, в 1597 р. Галілей сконструював термометр, Копернік створює геліоцентричну систему. Це були успіхи, які сприяли розвитку філософського мислення, буквально на очах двох-трьох поколінь людей руйнувалась схоластика з її формальнологічними конструкціями.

Основними напрямами філософії епохи Відродження були:

• гуманістичний (XIV – XV ст., Представники: Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарка, Лоренцо Валлі та ін) – в центр уваги ставило людини, оспівувало його гідність, велич і могутність, іронізував над догматами Церкви;

• неоплатонічний (сер. XV – XVI ст.), Представники якого – Микола Кузанський, Піко делла Мірандола, Парацельс та ін – розвивали вчення Платона, намагалися пізнати природу, Космос і людини з точки зору ідеалізму;

• натурфілософський (XVI – поч. XVII ст), до якого належали Микола Коперник, Джордано Бруно, Галілео Галілей та ін, які намагалися розвінчати ряд положень вчення Церкви про Бога, Всесвіту, Космос і основи світобудови, спираючись на астрономічні та наукові відкриття;

• реформаційний (XVI – XVII ст.), Представники якого-Мартін Лютер, Томас Монцер, Жан Кальвін, Джон Усенліф, Еразм Роттердамський та ін – прагнули докорінно переглянути церковну ідеологію і взаємовідношення між віруючими і Церквою;

• політичний (XV – XV] ст., Ніколо Макіавеллі) – вивчало проблеми управління державою, поведінка правителів;

• утопічно-соціалістичний (XV – XVII ст., Представники-Томас Мор, Томмазо Кампанелла та ін) – шукало ідеально-фантастичні форми побудови суспільства і держави, засновані на відсутності приватної власності і загальній рівнянні, тотальному регулювання з боку державної влади.

До характерних рис філософії епохи Відродження відносяться:

• антропоцентризм і гуманізм – переважання інтересу до людини, віра в його безмежні можливості і гідність;

• опозиційність до Церкви і церковної ідеології (тобто заперечення не самої релігії, Бога, а організації, яка зробила себе посередником між Богом і віруючими, а також застиглої догматичної, яка обслуговує інтереси Церкви філософії – схоластики);

• переміщення основного інтересу від форми ідеї до її змісту;

• принципово нове, науково-матеріалістичне розуміння навколишнього світу (кулястості, а не площині Землі, обертання Землі навколо Сонця, а не навпаки, нескінченності Всесвіту, нові анатомічні знання і т. д.);

• великий інтерес до соціальних проблем, суспільству і державі;

• торжество індивідуалізму;

• широке поширення ідеї соціальної рівності

Періоди філософії Відродження:

ГУМАНIСТИЧНИЙ (XIV – до сер. XV ст.). Відбувається звернення до людини як богорівної творчої істоти, становлення гуманізму та антропоцентризму. Представники: Данте, Петрарка, Валла.

НЕОПЛАТОНIЧНИЙ (середина XV – перша третина XVI ст.). Поряд з питаннями природи людини здійснюється постановка онтологiчних проблем та вирішення їх у дусі оригінально інтерпретованого вчення античності. Розвиваються магія та алхімія як способи пізнання природи та її перетворення. Представники: Кузанський, Фiчiно, Бьоме.

НАТУРФIЛОСОФСЬКИЙ (друга половина XVI – початок XVII ст.). Відхід від розуміння людини як центру світу і визнання її частиною природи. Розвиток пізнання природи як механізму. Представники: Леонардо да Вiнчi, Еразм Роттердамський, Копернiк.