16. Теоцентризм філософії Середньовіччя

Теоцентризм – принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується аб­солютним началом і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл іс­нування всього живого.

Патристика (лат. pаtег – батько)- сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви) II-VII ст.

Апологети (грец. ароlоgеtіkоs – захисний) – ранньохристиянські пись­менники (Юстін, Тертулліан, Оріген) III ст, які захищали від критики християн­ське вчення; захисники певних течій, учень.

Розпочався етап патристики (від лат.pater – отець). Одним з видатних представників вважається Аврелій Августин, або, у вітчизняній традиції, Августин Блаженний (354-430).

Філософська система Августина теоцентрична, Бог – вища сутність, яка не залежить ні від кого і ні від чого, причому, все інше залежить від нього. Бог створив світ і продовжує його творити. Будь-яка зміна відбувається з волі Бога. Це призводить Августина до концепції фаталізму. Якщо людина творить добро, він робить це з волі Божої, якщо ж схиляється до зла, то це його воля. Бог відповідає лише за добро, а зло – це просто відсутність добра. Держава і церква по Августину протиставлені. Держава – царство гріха, церква – царство боже на землі.

Середньовічна філософія увійшла в історію філософської думки під назвою схоластики. Головна ознака схоластики полягає у тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, поставлену на службу тео­логії, як служницю теології. Проте, незважаючи на її абстрактну об­меженість та апологетизм, вона зробила крок вперед у розробці ло-гіко-гносеологічної та етичної проблематики, яка є досить актуальною для сьогодення (наприклад, вчення про духовний світ людини).

17. Гріх, спокута і спасіння людини, як предмет філософських роздумів і вірувань

WTF?

18. Патристика Августина: сумнів і віра, істина і знання, світ і людина

Патристика (лат. раtег- батько)- сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви) II-VII ст.

Істина – адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знан­ня дійсному стану речей (див. конвенціоналізм і прагматизм). Гегель вва­жав, що І. є системою знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини. Інші філософи не сприймають цієї концепції істини.

Знання – суб'єктивний образ, об'єктивна реальність, тобто адекватне віддзеркалення зовнішнього і внутрішнього світу в свідомості людини у формі уявлень, понять, думок, теорій.

Сумнів – психічний стан чи стан розуму в якому виникає утримання від остаточно визначеного судження, або/і роздвоєння (розтроєння і т.п.) його становлення, через нездатність свідомості зробити дискретний однозначний висновок.

Віра – не обгрунтоване розумом прийняття існування чогось (Бога, до­лі, моральних чеснот іншого, Атлантиди, наукових об'єктів) за істину та дії, що відповідають цим прийняттям.

Найвідомішим представником середньовічної філософії періоду патристики був Августин Аврелій (354-430 pp. н. е.), прозваний Блаженним. Народився він у м. Тагасті (Північна Африка), був сином батька-язичника і матері-християнки. В Карфагені, Римі і Мілані він вивчав риторику. Трактати Ціцерона пробудили в ньому зацікавлення філософією, він захотів знайти істину. Знайомство з маніхейством, скептицизмом, неоплатонізмом зрештою впевнило його, що істина знаходиться тільки в християнстві, яке він і приймає в 387 р. Пізніше Августина було призначено пресвітером і висвячено в сан єпископа північно-африканського м. Гіппо, де він і помер у 430 р.

Філософія Августина виникла як симбіоз християнських і античних доктрин. З давньогрецьких філософських вчень головним джерелом для нього був платонізм. Ідеалізм Платона в метафізиці, визнання відмінності духовних принципів у структурі світу (добра і погана душа, існування окремих душ), наголос на містичних факторах духовного життя – все це вплинуло на формування його власних поглядів.

Аврелій Августин у своєму вченні запропонував цілісну картину світу, він створив теорію особистості, спрямовану до істини та добра він закликав людину до праці надихав її на успіх. Він вважав що сил людини, щоб врятувати душу – не достатньо, їй потрібна вища благодать. Августин вважав що держава – це різновид зла.

Вчення Августина посприяло розвитку християнських концепцій.