103.Резерви зростання продуктивності праці

Резерви зростання продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконален­ня техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіо­нальні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

внутрішньовиробничі резерви можна поділити нарезерви зниження трудомісткості продукції;резерви поліпшення використання робочого часу.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і нау­ково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба ви­користовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних вели­чинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем про­дуктивності праці.

Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшен­ня використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою формул

за рахунок: зниження трудомісткості: Пп.=(Тм/Тн)*100-100; Еч=((Тм-Тн)Р)/Ф*К

Пп— величина підвищення продуктивності праці, %;

Тм Тн— минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Еч— економія чисельності робітників;

Р — кількість виробів або операцій;

Ф — реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К — коефіцієнт виконання норм

поліпшення використання робочого часу: Пп.=(m-n)*100/(100-m)

де т — втрати робочого часу в базовому періоді, %; п — втрати робочого часу в поточному періоді, %.

змін у структурі кадрів: Іп.з=Іп*Іd

Іп.з- індекс загальної продуктивності праці;

Іп— індекс продуктивності праці основних робітників;

Іd-індекс зміни частки основних робітників у загальній кількос­ті робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою: Іd= d( пот.)/d(баз.)

105. Програмно-цільові методи підвищення продуктивності праці

В умовах ринкової економіки все більшого значення набува­ють розроблення й упровадження програм управління продуктив­ністю праці.

Успішна реалізація довгострокових програм управління знач­ною мірою обумовлена якістю процесу планування на ранніх стадіях розроблення програм.

Цілями програми є:

• ефективне використання людських ресурсів;

• мінімізація втрат виробництва;

• створення ефективної системи вимірювання продуктивності праці, тобто визначення межі і показників цілей цієї системи.

Кожен підхід щодо підвищення продуктивності праці охоплює:

• організаційні форми підвищення продуктивності праці;

• сфери підвищення продуктивності праці;

• засоби і методи підвищення продуктивності праці. Структурними елементами процесу підвищення продуктивності праці є:

• оцінювання й аналіз організаційної системи, для якої роз­робляється програма. При цьому необхідно виявити слабкі і сильні сторони організації, ураховуючи передбачувані зміни ринкового се­редовища;

• оцінювання зовнішніх умов діяльності організаційної си­стеми, які можуть вплинути на проектування і розроблення програми;

• стратегічне планування. На цьому етапі забезпечується узго­дження цілей, завдань управління продуктивністю праці на пе­ріод 3—5 років;

• розроблення критеріїв результативності програми( конкретні вимірники, критерії, нормативи, за якими необхідно оцінювати заходи щодо управління продуктивністю);

• виявлення й аналіз резервів підвищення продуктивності пра­ці; *розроблення проекту, що передбачає послідовність виконан­ня робіт, оцінювання витрат, функції виконавців, питання управ­ління проектом, аналіз витрат і вигод;

*розроблення планових заходів щодо подальшого підвищення продуктивності праці;

*розроблення ефективної системи матеріального стимулю­вання досягнення запланованих показників продуктивності праці;

• зведення всіх результатів планування в єдиний загальний план;

• залучення відповідних працівників щодо конкретних заходів упровадження;

• контроль за реалізацією заходів і регулювання їх виконання.