15.Проблема співвідношення душі і тіла і механіцизм Декарта

Декарт народився у Франції 1596 року - помер 1650 року - французький філософ, фізик, фізіолог, математик, основоположник аналітичної геометрії.

Мабуть, найбільшим внеском Декарта в становлення сучасної науки є його спроба розв'язати одне із найбільш заплутаних філософських і психологічних проблем — проблему співвідношення душі, й тіла.

За часів Декарта загальноприйнятої була думка, за якою взаємодія душі, й тіла носить односпрямований характер: тобто душа, розум можуть впливати на тіло, однак зворотний вплив незначний. Сучасні історики пропонують для роз'яснення цих поглядів таку аналогію: взаємовідносини душі, й тіла подібні взаємовідносинам між лялькою і лялькарем, де лялькар — це душа, а лялька — тіло.

З його погляду Декарта, душа і тіло мають різну природу. Однак він істотно відходить від колишньої традиції у трактуванні їх співвідношення. На його думку, не лише душа впливає на тіло, а й тіло здатне істотно впливати на стан душі. А це вже не односпрямований вплив, а обопільна взаємодія. Така ідея для XVII ст. мала ряд важливих наслідків як для філософії, так і для розвитку науки.

У середньовіччі, наприклад, вважали, що душа відповідальна не лише за процеси мислення та здоровий глузд, але й сприйняття, рух і репродуктивну діяльність. Декарт відкинув ці уявлення. Душа, з його погляду, має одну-єдину функцію — мислення. Решта функції носять тілесний характер.

Декарт, розглядаючи проблему співвідношення душі й тіла, зосередив увагу на проблемі так званого психофізичного дуалізму. Таким чином він відкинув спекулятивні теологічні міркування про душу і заклав основи наукового підходу до даної проблеми.

Тіло і душа — це дві самостійні субстанції. Матерія, тілесна субстанція характеризується насамперед довжиною (вона завжди займає деяке місце у просторі) і підпорядковується законам механіки. Душа і розум немають ні довжини, ні якоїсь фізичної субстанції. Особливо революційний характеру має ідея Декарта про те, що незважаючи на всі розходження душі й тіла між ними все-таки можлива взаємодія: душа впливає на тіло, а тіло впливає на душу.

Також він наголошує на значенні шишкоподібної залози, що виступає тією частиною мозку, в які душа безпосередньо проявляє свої функції. Свій філософський дуалізм декарт конкретизує в ідеї психофізіологічної взаємодії. Душа діє на залозу, яка приводить у рух тіло. Залоза зі свого боку впливає на душу. Душа, бажаючи чогось примушує маленьку залозу, з якою вона безпосередньо пов’язана, рухатися так, як це необхідно для того, щоб викликати дію, яка б відповідала цьому бажанню.

16.Становлення асоціативної психології ( Дж. Берклі, д. Гартлі, т. Гоббс, Дж. Локк та ін.)

Дж. Беркли (1685 - 1753) йшов від сенсуалізму до суб'єктивного ідеалізму. Розробив теорію зорового сприйняття простору - "Досвід нової теорії зору" (1709), згідно з якою зорове сприйняття є комбінація зорових і відчутних відчуттів від руху очних м'язів. Казав про зір як про мову дотику - підкреслював його знаковий характер. 

Д. Гартлі (1705 - 1757) у праці "Про людину, його будову, його обов'язки і його сподіваннях" (1749) розвинув вчення про психіку як природний початок. Він виділив три основних найпростіших елемента душевного життя: відчуття, ідеації (ідеї відчуттів, або повторення відчуттів без предметів), аффекціі - задоволення / незадоволення. З цих елементів за допомогою механізму асоціації будується душевна життя. В основі цього механізму лежать вібрації - фізіологічні процеси, що відбуваються у речовині нервів і мозку під впливом зовнішніх впливів. Вони розрізняються за ступенем, родом, місцем і напрямком. Асоціації можуть бути одночасними або послідовними. Розуміння слів - це утворення асоціації між словом і значенням, воно встановлюється в дитинстві з досвіду. Мислення, як процессу, в системі Гартлі немає. Істини пасивно відображаються свідомістю на основі механізму асоціацій, нові думки - комбінації або розклад старих ідей. Пам'ять - це відтворення відчуттів по асоціації в тому порядку і відношенні, в якому вони були отримані. Якщо цей порядок порушується, ми маємо справу вже з уявою. Відтворення відбувається об'єктивно без участі суб'єкта. Пристрасті розглядаються як рушійна сила поведінки. Досягаючи певного порогу вони можуть іменуватися бажаннями чи відрази. Усі психічні явища виводяться із зовнішніх вражень.

Локк (1632 - 1704) - англійський філософ, педагог, лікар; вперше ввів термін "асоціація ідей". Асоціація для нього - з'єднання неспоріднених ідей (наприклад, симпатії і антипатії). Такий зв'язок набувається в силу виховання і звички, а руйнується з плином часу. Асоціація ідей - механізм працює в нашій свідомості без нашої активної участі, що полягає у зв'язку ідей у ​​свідомості з об'єктами. За допомогою цього механізму утворюються зв'язки в силу об'єктивних умов (забобони).