11. Номіналізм Бекона

Ро́джер Бе́кон (1214— 1294) — англійський філософ, учений, викладач Оксфордського університету.

Номіналізм за своїми проявам міг бути крайнім і помірним. Помірні номіналісти вважали, що універсалії існують після речей у вигляді узагальнених їх назв, тобто понять. Ці поняття мають дуже важливе значення, хоча вони і не існують об'єктивно. Крайні номіналісти вважали, що загальні поняття абсолютно безглузді, тобто якщо вони не існували реально, то і говорити про них нема чого.

Номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (так звані, універсалії) — лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленням. Такої думки був і Бекон.

Роджер Бекон був представником опозиційного течії. Він виступав проти томізму-(виступає не стільки вченням про догмати-(основні положення, які необхідно приймати як істину) віри, скільки вченням про способи збагнення цього вчення за допомогою розуму.) і проти схоластики-( Схоластика — це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології-( вчення, предметом пізнання якого є бог і все що з ним пов'язано) над усіма іншими формами пізнання, знання) як такої. Р. Бекон вважав, що універсалії існують тільки в одиничному, яке в свою чергу, не залежить від мислячого початку. Він підкреслював не тільки суб'єктивність спільного, як вважали прихильники номіналізму, але і об'єктивність одиничного. Він заперечував атомістичне вчення, яке говорило про неподільність атомів і порожнечі, і висунув ідею про комбінації якісно різних елементів, які утворюють конкретні речі.

Головною роботою Р. Бекона була «Велика праця», що складається з семи розділів і містить теорію мислення людини, а також погляди на співвідношення науки і теорії. Обмежений в обсязі «Менша праця» представляла попередню роботу Бекона в скороченому вигляді. «Третя праця» являла собою переробку двох попередніх.

12. Психологія в епоху італійського Відродження

Поява зачатків капіталізму в окремих містах європейського Середземномор'я відбувалося в X1V-XV ст. У цей період часу йшов процес звільнення особистості від «кандалів» феодалізму. Це супроводжувалося запеклою боротьбою з церковно-богословським баченням душі. Характер будь-якого вчення визначався ставленням до цієї концепції.

Першим у боротьбу з теологією вступив пантеїзм, який зумовив перехід до пояснення світобудови з матеріалістичної точки зору. Виникали нові ідеї, що відображають єдність людини і природи, спрямовані проти ієрархізації, дуалізму та християнської теології. Ці ідеї породили нову форму навчання, яке про те, що космос порівнюється з божеством, а людина - з космосом.

Пантеїстичні ідеї і вчення Ібн Рушда першими проникли до Італії. Падуанський університет знаходився під заступництвом Венеції, яка в той час проводила активну боротьбу з римською церквою. Вона активно підтримувала все, що могло б зруйнувати ідеологічну твердиню влади Папи Римського. З аввероістамі Падуанського університету вели суперечку неоплатоники, що мали академію у Флоренції. Але незабаром неплатників стали атакувати з іншого боку. Трактат П'єтро Пом-понацці, що називався «Про безсмертя душі», поклав початок цим атакам.

Трактат П. Помпонацци сприяв появі нового руху александрістів, в якому ще рішучіше звучали антиклерикальні мотиви. Аввероісти, і александрісти в цілому, зіграли величезну роль у появі нової ідейної атмосфери.

Незміцнілі природничо думки в епоху Відродження не могли виробити власних узагальнюючих конструкцій. Погляди ідеологів збіглися з концепцією мислителів стародавнього світу, запозичивши їх прагнення до емпірії, до чуттєвого пізнання реальності. Бернардіно Телезіо очолив новий ем-піріко-натуралістичного спрямування.

Б. Телезіо став розробником теорії афектів, що поклала початок подальшому становленню матеріалістичних поглядів.

Одним з видатних вчених епохи Відродження був Леонардо да Вінчі, який втілив у своїх працях новий варіант ставлення до дійсності, що характеризується синтезом чуттєвого споглядання, теоретичного відображення і практичної дії.

Леонардо да Вінчі, використовуючи скальпель, намагався проникнути в сутність людської поведінки. Він досліджував структуру «чотирьох загальних людських станів»: плачу, радості, чвари і фізичного (трудового) зусилля.

Леонардо да Вінчі, являючи собою принципово новий тип дослідника, проводив анатомічні досліди, намагаючись вивчити біомеханіку, тобто будову та роботу всіх рухових функцій і систем організму.