72. Антропологічна теорія б.Г.Ананьєва

Борис Герасимович Ананьєв (1907, Владикавказ—1972) — радянський психолог, засновник і лідер Петербурзької наукової школи психологів. Його учнями були, наприклад, відомі радянські психологи Б. Ф. Ломов, В. Н. М”ясищев, А. Г. Ковальов та ін. (пізніше, вони в тій чи іншій мірі змінили погляди і започаткували власні школи).

Б.Г.Ананьєв закінчив Горський педінститут (1928). Вступив до аспірантури Інституту, кандидат педагогічних наук (1937), доктор педагогічнких наук (1939), завідуючий кафедри психології ЛГУ (1944), декан факультету психології ЛГУ (1967—1972), член-кореспондент АПН РСФСР (1945), член АПН СССР (1968).

На будинку, де жив у Санкт-Петербурзі Б. Г. Ананьєв, встановлена меморіальна дошка.

Предметом даної концепції виступає індивідуальність, що включає індивід, особистість і суб'єкт. Основні завдання, які вирішуються цією концепцією:  1) Дослідження людини як цілого, як індивідуальності;  2) Дослідження структури особистості;  3) дослідження онтогенезу індивідуальності. 

Визначення особистості: «Особистість - складова індивідуальності, її характеристика як суспільного індивіда, об'єкта і суб'єкта історичного процесу. Особистість - «вершина» всієї структури людських властивостей. Розвиток особистості спрямовується розвитком індивідуальності. 

Концепція побудована на теоретичних і експериментальних дослідженнях індивідуального розвитку людини в системі синтетичного людинознавства. За Ананьєву людська еволюція - це єдиний процес у всій множинності його станів і властивостей, детермінований історичними умовами життя людини в суспільстві.  Як відкрита система людина, перебуваючи у постійній взаємодії з природою і суспільством, здійснює індивідуальний розвиток своїх людських властивостей в особистості з її соціальними зв'язками і суб'єкта діяльності, що перетворює дійсність. Але людина є і закритою системою внаслідок внутрішньої взаємозв'язку властивостей особистості, індивіда і суб'єкта, що складають ядро ​​його особистості (самосвідомість і «Я»). Неповторність індивідуальності проявляється у переході внутрішніх тенденцій і потенцій у продукти творчої діяльності особистості, яка змінює навколишній світ і його товариств, розвиток.  Структура особистості будується одночасно по субординационно принципом підпорядкування більш загальних властивостей елементарним, приватним соціальним і психофізіологічним властивостям і координаційному принципом, при якому взаємодія корелюється властивостей поєднується з їх відносною автономією (наприклад, система ціннісних орієнтацій, установок). 

73. Розвиток галузей радянської психології

2. Стан психологічного знання в Росії на початку XX століття

На початку XX століття психологія в Росії потужно заявила про себе, зайнявши гідне місце в системі наук. Йдучи своїм корінням у дві головні галузі наукової думки - в сферу філософсько-історичного та природничо-наукового знання - вона в кінці XIX - початку XX століть перетворюється на самостійну наукову дисципліну.

Цей процес інституціоналізації психологічного знання супроводжувався необхідними логіко-науковими (визначення завдань і предмета дослідження, розробка програм і виділення напрямків розвитку, обгрунтування адекватних методичних прийомів і принципів дослідження психічної реальності і т. д.) і організаційно-науковими (створення спеціальних психологічних центрів і психологічних наукових видань, формування кадрів вчених-психологів і т. д.) перетвореннями.  Величезний вплив на психологічну науку в Росії справила світова психологія, що проходила той же шлях, але з деяким випередженням. Так, перша в Європі і в світі психологічна лабораторія була створена В. Вундтом в Німеччині в Лейпцигу в 1879 р. Услід за цим психологічні лабораторії виникають і в інших наукових центрах. Знайомство багатьох російських вчених-неврологів, психіатрів, педагогів з діяльністю закордонних лабораторій і з використовуваними в них експериментально-психологічними методами дослідження психічних явищ сприяло поглибленню їх власних пошуків у розробці нових підходів у психології. 

Міждисциплінарні зв'язки психології з іншими науками не обмежувалися сферами "психологія-філософія", "психологія-фізіологія", але включали широке коло взаємодіючих з психологією наукових дисциплін. Це суттєво розширювало область психологічних досліджень, обумовлюючи виникнення нових проблем на стику різних наук, відкриваючи шлях до більш глибокого, багатостороннім, комплексному розгляду досліджуваних у психології феноменів.

Експериментальна психологія

Потужну течію у психологічної думки Росії було представлено так званої експериментальної психологією. Становлення напрямку, що базується на експериментальному методі дослідження психічних явищ, здійснювалося під впливом, як загальних тенденцій розвитку світової психологічної науки, так і специфічних соціокультурних передумов і умов розвитку вітчизняного психологічного знання. 

Слід зазначити, що саме виникнення цього напряму знаменувало принципово новий етап в історії психології в Росії - набуття нею статусу самостійної галузі наукового знання. Головною об'єктивною передумовою введення експерименту в психологію була назріла потреба у точних, експериментально перевірених результати психологічних досліджень людини.Історія розвитку вітчизняної експериментальної психології свідчить, що саме на основі матеріалістичного вчення Сєченова, його рефлекторної теорії психічної діяльності здійснилося становлення багатьох, отримали подальший розвиток у російській психологічної думки, наукових підходів і ідей.