60. Умови виникнення психоаналізу з.Фрейда. Механіцизм і детермінізм фрейдовської системи психічного

Психоаналіз з самого початку вибивався з основного русла психологічної думки по своїх цілях, інтересам і методам. Його предметом було аномальна поведінка, що порівняно мало цікавило решту шкіл; вихідним методом - клінічне спостереження, а не контрольований лабораторний експеримент. І, крім того, психоаналіз переважно цікавився несвідомим - темою, яка практично ігнорувалася іншими школами.

На розвиток психоаналітичного руху істотний вплив зробили два джерела:

1) філософські концепції несвідомих психічних феноменів

2) роботи у сфері психопатології.

До філософ.концепцій належать:

а) монадологія В. Лейбніца (Монади-одиничні елементи реальності. Лейбніц розглянув активність монад в залежності від ступеня усвідомлення: нижчі рівні (практично несвідомі) – перцепції, а їх свідома сторона – апперцепції);

б) філософ І.Ф.Гербарт сформулював концепцію порогу свідомості – це рівень психічної діяльності, нижче якого ідеї стають несвідомими.

в) Густав Фехнер. Вважав, що, подібно айсбергу, більша частина психічної діяльності прихована під поверхнею свідомості й схильна до впливу не спостережуваних сил. Також Фехнер, як і Гербарт, користувався поняттям «поріг свідомості».

Дуже багато елементи психоаналізу Фрейда взяті з книги Фехнера «Елементи психофізики» (н.п. принцип задоволення, поняття псих.енергії, інтерес до вивчення агресії та ін.)

Також на виникнення психоаналізу вплинули механіцизм та детермінізм. До прикладу, Фрейд сформулював свою детерміністичну концепцію поведінки людини («психічний детермінізм»).

На той період, хоч суспільство і було консервативним, проте багато вчених говорило про подавлену сексуальність у жінок (А,Патце, Г. Модслі та ін.). Тому можна зробити висновок, що Фрейд був далеко не першим, хто відкрито заговорив про питання сексу та витіснення його у підсвідоме, психічних травм, психічної енергії, катарсису та ін. Також Фрейд не був першим у сфері несвідомого у психіці. Те нове, на що претендував саме він, стосувалося способів дослідження несвідомого.

Проте заслуга саме Фрейда у тому, що він зміг об’єднати усі розрізнені ідеї й настрої того часу у єдину систему.

64. Неофрейдизм: аналітична теорія Юнга, соціокультурна теорія Хорні, індивідуальна психологія Адлера.

Неофрейдизм - розвиток соціально-культурних аспектів психоаналізу. Неофрейдисти – представники неофрейдизму, які відкидають пансексуалізм Фрейда, підкреслюють культурну та соціальну обумовленість неврозів, розглядають можливі шляхи виходу з них шляхом зміни ставлення людини до себе й інших людей. 

Один із учнів З. Фрейда, Карл Юнг (1875—1961) — швейцарський психолог, засновник аналітичної психології — відмежувався від свого великого вчителя у поглядах на пансексуалізм як головну рушійну силу поведінки людини. До основних понять вчення Юнга відносять поняття про інтроверсію (спрямованість на себе) та екстраверсію (спрямованість на зовнішнє середовище), відкриття чотирьох основних психічних функцій: мислення, відчування, відчуття та інтуїцію, на підставі чого утворюються типи людей, в яких розвинуті ті чи інші функції.(  так у розумового типу яскравіше, ніж в інших, виявляється здатність до узагальнень, абстрагування, логічних побудов. Почуттєві типи замість логіки віддають перевагу емоціям, а рішення приймають за принципом: добре або погано, красиво або некрасиво. Індивідуум, у якого домінують відчуття, більш адекватно, ніж інші типи, реагує на конкретну ситуацію, але більш залежний від неї. Інтуїтивний тип більше довіряє своєму досвіду. Інформація в таких людей опрацьовується швидше, відразу автоматично пов'язується з минулим досвідом), дослідження коллективного несвідомого (містить досвід розвитку всього людства і передається від покоління до покоління. За переконаннями Юнга, психіка дитини при народженні не є "чистою дошкою", а містить певні структури (архетипи), що надалі впливають на її розвиток, формування її "Я" та способи взаємодії зі світом. Основу колективного несвідомого становлять архетипи, тобто "форма без змісту", що організує і спрямовує психічні процеси. Головні з них - архетип матері, тобто збірний образ жінки, архетип батька, що визначає загальне ставлення до чоловіків ), особливий погляд на структуру особистості (у ній виділяв такі елементи (шари): персона – сама особистість, Его – це центр свідомості, тінь – це центр особистого несвідомого, Аніма (у чоловіків) та Анімус (у жінок) – це душа, замість – це об’єктивне Я).

А. Адлер (1870 - 1937) також відкинув пансексуалізм Фрейда. Основними положеннями його теорії є наявність соціального інтересу і прагнення людини до переваги. Він створив індивідуальну психологію, вважаючи, що людина спочатку, врожденно соціальна, і людська мотивація є соціальною поведінкою. На його думку, не сексуальність, а почуття неповноцінності займають центральне місце в особистості і виступають чинниками розвитку кожної людини. З почуттям неповноцінності пов'язана постановка життєвої мети. Вона виробляється індивідуально, як компенсація конкретній неповноцінності, і задає індивідуальну особистісну структуру, "стиль життя". Він формується до п'яти років, багато в чому під впливом зовнішніх умов, і надалі визначає асиміляцію переживань. Соціальний інтерес розвивається в трьох основних сферах: професійна, соціальна і в шлюбі.

Соціокультурна психологія Хорні. Карен Хорні (1885 - 1952).

Поштовхом до формування соціокультурного погляду на особистість послужили три основних розуміння Хорні. По-перше, вона відкидала висловлювання Фрейда відносно жінок і особливо його твердження про те, що їх біологічна природа зумовлює заздрість до пеніса. По-друге, вона була переконаність у тому, що соціокультурні умови надають глибокий вплив на розвиток і функціонування індивідуума. По-третє, клінічні спостереження над пацієнтами, яких вона вела в Європі та Сполучених Штатах, показали вражаючі відмінності в їх особистісній динаміці, що з'явилося підтвердженням впливу культурних факторів. Ці спостереження привели її до висновку про те, що в основі порушень функціонування особистості лежать унікальні стилі міжособистісних відносин.

Хорні погоджувалася з думкою Фрейда про значення дитячих переживань для формування структури і функціонування особистості у дорослого. Але Хорні не прийняла тверджень Фрейда про існування універсальних психосексуальних стадій і про те, що сексуальна анатомія дитини диктує певну спрямованість подальшого розвитку особистості. Згідно її переконанням, вирішальним чинником у розвитку особистості є соціальні відносини між дитиною і батьками.

Згідно Хорні, для дитинства характерні дві потреби: потреба в задоволенні і потреба в безпеці. Задоволення охоплює всі основні біологічні потреби: в їжі, сні і т.д. Головною в розвитку дитини є потреба в безпеці. В даному випадку основоположний мотив - бути коханим, бажаним і захищеним від небезпеки або ворожого світу. Хорні вважала, що в задоволенні цієї потреби безпеки дитина повністю залежить від своїх батьків. Якщо батьки виявляють справжню любов і тепло у відношенні до дитини, тим самим задовольняється його потреба в безпеці. Завдяки цьому найімовірніше сформується здорова особистість. І навпаки, якщо поведінка батьків перешкоджає задоволенню потреби в безпеці, досить імовірно патологічний розвиток особистості. Багато моментів у поведінці батьків можуть фруструвати потребу дитини в безпеці: нестійка, навіжена поведінка, насмішки, невиконання обіцянок, надмірна опіка, а також надання явної переваги його братам і сестрам.

У подібному випадку говорять, що у дитини спостерігається базальна тривога, «відчуття самотності і безпорадності перед лицем потенційно небезпечного світу». Базальна тривога - це інтенсивне і всеохоплююче відчуття відсутності безпеки - є однією з основоположних концепцій Хорні.