51. Аналіз умов виникнення необіхевіористських напрямків в психології в контексті теорії протистояння біхевіоризму в. Мак - Дугалла.

Він (1871-1938) був одним з найсильніших опонентів Уотсона, англ.психолог, відомий через свою теорії поведінки та інстинктів (людська поведінка є результатом вроджених схильностей в думках та діях).

Мак-Дугалл погоджувався з Уотсоном про завдання психології – вивчення поведінки. Проте виступав проти заперечення інформації про свідомість; вважав за доцільне використання методу інтроспекції. Також Мак-Дугалл піддав критиці припущення Уотсона про те, що людська поведінка є повністю детермінованою, всі наші дії є прямими результатами минулого досвіду і можуть бути повністю прогнозовані, якщо тільки відомі події минулого життя. Така психологія, говорив Мак-Дугалл, не залишає місця для вільної волі чи свободи вибору. Загалом біхевіоризм Уотсона з великою легкістю критикував приписування якої-небудь мети будь-якого виду поведінки, оскільки цілеспрямованість поведінки передбачає допущення про наявність свідомості.

Необіхевіоризм (1930-1960). Вчені: Е.Толмен, Е.Гатрі, К.Холл, Скіннер.

Спроби самовідновлення у зв’язку з усвідомленими недоліками біхевіоризму (ігнорування соціальної природи психіки, ототожнення життя тварин і соціального буття людини та ін.) привели до виникнення необіхевіоризму. У біхевіористичну схему (стимул-реакція) було уведено опосередковану ланку — проміжні змінні психологічного плану, однак основні положення класичного біхевіоризму були збережені(S-O-R).

52. Гіпотетико-дедуктивна теорія к. Халла

Кларк Леонард Халл (1884 -  1952) - американський психолог, представник необіхевіоризму, професор психології Єльського університету.

К. Халл розробив гіпотетико-дедуктивний метод наукового пізнання, а також є автором теорії навчання, яка вважається однією з найзначніших теорій XX століття. В 1936  був обраний президентом Американської психологічної асоціації. За життя отримав численні нагороди за заслуги у психології.

В 1930 вченому потрапили в руки ньютонівські "Математичні початки натуральної філософії ", і він з ентузіазмом взявся вводити у психологію гіпотетико-дедуктивну форму. К. Халл залучив до свого проекту математиків та логіків й намагався розробити концепцію, яка буде спиратися не тільки на поведінку щурів в лабіринтах, але і охопить поведінку всіх тварин і людини. Виклад цієї концепції було опубліковано в 1943 в його книзі "Принципи поведінки".

Кларк Халл описав 4 методи, які він вважав корисними для науки. Три з них вже були у вжитку: просте спостереження, систематично контрольоване спостереження і експериментальна перевірка гіпотез. Халл запропонував 4й метод, а саме гіпотетико-дедуктивний метод, який використовує дедукцію на підставі набору формулювань, що визначаються apriori.

Халл вважав, що якщо психологія коли-небудь стане об'єктивною наукою, подібно іншим природничим наукам - що і було основною частиною програми біхевіоризму, - то єдиним адекватним методом роботи міг бути тільки гіпотетико-дедуктивний метод (або логіко-дедуктивний).

Загалом даний метод включав встановлення постулатів, на підставі яких дедуктивним шляхом виводиться висновок. Цей висновок повинен піддаватися експериментальній перевірці. Якщо ж він не підтверджується результатами експериментів, то повинен бути переглянутим, якщо ж підтверджується - то може бути включеним у число наукових понять.

53. Гештальт-біхевіористська теорія Е.Толмена.

Едвард Чейс Толмен (1886 - 1959). Вивчав інженерну справу в Масачусетському технологічному інституті. Пізніше він переключився на психологію і під керівництвом Едвіна Холта почав працювати в Гарварді, де отримав звання доктора філософії в 1915 році. Влітку 1912 Толмен навчався у Німеччині разом з фахівцем з гештальтпсихології Куртом Кофкою. На останньому курсі аспірантури, вивчаючи традиційну, у дусі Тітченера, структурну психологію, Толмен познайомився з біхевіоризмом Уотсона. Будучи вже аспірантом, Толмен брав під сумнів наукову корисність інтроспекції. У своїй автобіографії, написаній в 1952 р., він писав, що біхевіоризм Уотсона став для нього «потужним стимулом і опорою». І лише в університеті, коли він викладав курс порівняльної психології і проводив дослідження з навчання пацюків, відчув незадоволеність біхевіоризмом Уотсона й почав розробляти власний підхід.

Основні положення вчення Толмена представлені в його роботі «Цілеспрямована поведінка у тварин і людини». Цілеспрямований біхевіоризм - система, що поєднує в собі об'єктивне дослідження поведінки з урахуванням цілеспрямованості або орієнтації на досягнення певної мети.

Цілеспрямованість поведінки можна визначити в термінах об'єктивного біхевіоризму, без посилань на інтроспекцію чи припущень про те, що організм «відчуває» у зв'язку з тим чи іншим переживанням. Будь-яка поведінка спрямована на досягнення певної мети. Переживання свідомості, пов'язані з цілеспрямованою поведінкою, якщо вони навіть і мають місце, не мають жодного впливу на поведінкові реакції організму.

Проте Толмен ввів проміжні змінні, котрі являють собою внутрішні процеси, які пов'язують стимулюючу ситуацію з спостерігаємою реакцією. Формула біхевіоризму S-R (стимул - реакція) тепер повинна читатися як S- 0 -R. Проміжними змінними є все, що пов'язано з О, тобто з організмом. Воно формує дану поведінкову реакцію на дане роздратування. Класичним прикладом проміжної змінної є голод (його неможливо побачити, але можна об'єктивно і точно пов'язати з експериментальними змінними) .

Проміжні змінні неспостережувані і передбачувані чинники організму, що фактично є детермінантою поведінки. Причини поведінки включають п'ять основних незалежних змінних: стимули навколишнього середовища, психологічні спонукання, спадковість, попереднє навчання й вік. Поведінка є функцією всіх цих змінних , що виражається математичним рівнянням.

Також Толмен відкидав закон ефекту Торндайка, стверджуючи, що винагорода або заохочення надає слабкий вплив на научіння. Замість цього Толмен запропонував когнітивну теорію навчання, припускаючи, що повторюване виконання одного і того ж завдання підсилює створювані зв'язки між факторами навколишнього середовища й очікуваннями організму. Таким шляхом організм пізнає навколишній світ. Толмен називав ці створювані научінням зв'язки гештальт-знаками, які виробляються в ході багаторазового виконання якої-небудь дії .