5.Зародження психологічної думки в Древній Індії

Цивілізація на півострові виникла пізніше шумерської та єгипетської. Писемність існувала в Індії вже в III тис. до н.е. Потреби повсякденного життя вимагали від індійців накопичу­вати спостереження за явищами природи. Так з'явилися перші знання в області медицини та інших наук. Первинні форми наукових знань тісно перепліталися з релігійними віруваннями, магічними уявленнями і діями. Лікарі вже в той час мали деякі анатомічні знання.

У ведичній релігії одним з головних було вчення про карму. В уявленнях древніх індійців тіло - смертне, душа - вічна, після смерті вона переселяється в інше тіло, в залежності від поведінки людини в минулому житті.

Людина як окрема особистість повинна прагнути до звільнення від рабства чуттєвого індивідуального, щоби злитися з загальним та початковим.

Однак ці філософські учення, що будувалися на ґрунті брахманізму та визнавали авторитет Вед, не Відповідали умовам суспільства, яке розвивалось. Назрівав перегляд традиційних уявлень, і середина І тис. до н.е. ознаменувалась в Індії духовним заворушенням, появою мандрівних мудреців, аскетів, які сповідали нове вчення, новий шлях до спасіння. В суперечках і сутичках між різними вченнями виділявся буддизм. Його засновником вважається Сіддхартха Гаутама.

Буддизм виявився прийнятним для різних верств насе­лення і різних народів. Зокрема він одержав широке роз­повсюдження в І ст. н. е. в Китаї, Тибеті, Японії. Однак в Індії буддизм не витіснив інші культи і поступився індуїзму - новій формі брахманізму.

Величезний вплив на розвиток наук, в тому числі і філософії, психології мав, знову ж таки, буддизм, що виник в IV ст. до н.е., але фактично мав більш ранні корені. Його вплив на розвиток світогляду і філософії дуже великий. Проблеми буття особистості, страждання, надії і звільнення - все це є "візитною карткою" доброго, трохи наївного і дуже пра­целюбного народу. Індія - дуже строката країна. Безліч народностей, сект вражають своєю різноманітністю, повнотою та різнобарвністю.

Індуські мудреці розуміють людську особистість як збалансовану, майже досконалу систему і в такому контексті говорять про значення і призначення людини, її вищі цілі, про глибину особистості, про світ та ілюзії, про джерела пізнання в окремому і загальному порядках, про умовиводи, про спри­йняття і несприйняття, і нарешті, про духовність і любов, про діяльність і глибокомудрість.

6. Зародження психологічної думки в Древноьому Китаї

Специфічною рисою китайської мудрості є її схильність розглядати предмети в їх цілісності, спадкоємності розвитку, тому небо, природа і людина розглядається як щось органічно єдине, взаємопов'язане. Вважалось, що Небо карає недостойних та нагороджує доброчинних. Таким чином релігія перетворювалась в етику.

Високих успіхів досягла древньокитайська медицина, яка в ту далеку епоху перетворилась в цілу систему наукових знань. Традиційна китайська медицина виходила з уявлень про людину як макрокосмос, що відображає гармонію космічних сил та ритмів: джерел Інь та Янь (жіночого та чоловічого), п'яти стихій (п'ять внутрішніх органів та п'ять органів чуття) та різноманітних видів енергії - "ЦИ". Лікування хвороб зводилось до поновлення рівноваги космічних сил та ритмів, тобто до життєвої цілісності організму.

"ДАО" - основа всього, джерело всіх речей та явищ. Індивідуальний прояв ДАО - добро - ДЕ, в ньому втілений моральний ідеал особистості, яка досягла абсолютної гармонії з оточуючим світом. Розвиток суспільства і розвиток людини, поєднані із знанням, ставляться в центр наукового дослідження.

ЛАО-ЦЗИ (579-499 до н.е.). Мудрець, філософ, житель царства ЧУ. Справжнє ім'я ЛІ-ЕР Лао-Цзи означає "учитель Лао". В свою чергу Лао - це призьвисько і воно означає - старий. Напівлегендарний засновник даосизму. Ним написані книги:" Дао-де-дзін"; "Книга про дао-шляху та благу силу-де"; "Все суще змінюється само по собі". Відомостей про нього до наших днів дійшло дуже мало. Ідеї та думки Лао-Цзи: по собі можна пізнавати інших; будьте уважні до своїх думок - вони початок вчинків; якщо хочеш, щоб люди йшли за тобою - йди за ними; будь спокійний і не злостивий і люди зрозуміють тебе; хто вмер, але не забутий - той безсмертний; розмірковувати - значить жити, заспокоєння подібне смерті; байдужість ображає і оточуючих, і природу.

КОНФУЦІЙ (22.09.551 р. - квітень 479 до н.е.) Народився в печері на схилі грязевої гори в області Чанпін на сході Китаю в князівстві Лу. Сім'я належала до старовинного аристо­кратичного роду, до того часу майже розореного. Ім'я, яке йому дали при народженні, було Кун Цю. Старанністю його прихильників ім'я Кун Цю мало-помалу змінилося почесним прізвиськом Кун-Фу-Цзи, що означає "Поважний учитель Кун". В житті Конфуцій утримувався від чотирьох речей: Він не вдавався до пустих роздумів.Не був категоричний у своїх судженнях.Не виявляв впертості. Не думав про себе особисто.

Головні ідеї, думки, погляди: Жень, або гуманність, най­більш цінна якість особистості, вона досяжна в процесі освіти.

Конфуцій приділяє мало уваги потойбічному світу та духам. Центр його роздумів, те, що турбує його більш всього - це проблема людини, її розуму та моральності. Він першим розробив концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в собі моральних якостей і культури. Конфуцій надавав великого значення музиці - найкращому засобу зміни поганої вдачі та звичок, а головну роль відводив етикету - правилам благопристойності в різних життєвих ситуаціях.

Конфуціанство завжди застерігає від крайнощів, на­приклад, від надмірної прихильності тільки до рефлексії, або тільки до почуттів. Іноді ставляться дуже складні питання, відповіді на які неоднозначні, наприклад: платити добром за зло - безглуздя. Чим же тоді платити за добро?