29. Психологія функцій к.Штумпфа як протистояння психологічній позиції в.Вундта( все що знайшла по цьому Штумпфу)

Карл Штумпф (англ. Carl Stumpf, 21 квітня 1848, Візентайд (Баварія) — 25 грудня 1936, Берлін) — німецький психолог, філософ-ідеаліст, музичний теоретик, учень Ф. Брентано та Р. Г. Лотце, засновник (разом з Ф. Брентано) європейського напрямку функціональної психології, один з провісників феноменології та гештальтпсихології.

Основний напрямок наукової діяльності Карла Штумпфа — психологічні проблеми сприйняття звукових тонів і пов'язані з цими проблемами питання теорії музики.

Штумпф розглядав музику як унікальний феномен культури, і тому результатам дослідів, проведених натренованими в інтроспективної аналізі свідомості психологами (школа В. Вундта), він протиставляв свідоцтва експертів-музикантів, як такі, що заслуговують більшої довіри.

Одним з головних понять психології звуку Штумпфа є «сплав» звуків: множинність звуків, які утворюють у свідомості слухачів єдине, цільне співзвуччя. При такому підході дисонанс розглядається в якості «індивідуації» звуків з цього єдності.

Штумпф вніс найбільший після Гельмгольца внесок у дослідження психологічної акустики. Але, на відміну від Гельмгольца, Штумпф виступав проти «об'єктивних методів» дослідження, декларуючи таким чином ідею неможливості жорсткого розрізнення між фізичними і психічними явищами, що передбачало необхідність вивчення в області психоакустики цілісних психо-фізичних комплексів.

К. Штумпф заклав основи концепції «двох компонент висоти музичного звуку», згідно з якою, зі зміною одного фізичного параметра звуку — частоти його коливань — одночасно змінюються два психологічних ознаки звука — його тембр і висота.

Карл Штумпф першим в історії психології почав проводити емпіричні дослідження в області музичних сприйняттів (Tonpsychologie, «Психологія музичних сприйнять», т. 1 — 2, 1883 — 90)

Згідно зі Штумпфом, тематична область психології (вперше названа ним «феноменологією») підрозділяється на три основні частини:

«феномени» — зміст почуттів чи уяви;

«психічні функції» — сприйняття, воління, бажання і т. п.;

«іманентні відносини» між психічними функціями і феноменами.

У свою чергу, психічні функції, по Штумпфа, поділяються не «інтелектуальні» (сприйняття, розуміння і судження) і «емоційні» («емотивної» або «афективні»), представлені біполярними відносинами: «радість — печаль», «бажання — відкидання», «прагнення — уникнення» і т. д.) Певний емоційний відтінок можуть придбати і деякі явища, які були названі «чуттєвими відчуттями».

Згідно зі Штумпфом, психологія є пропедевтична фундаментальна наука (Vorwissenschaft), задача якої — науковий опис і емпіричне дослідження т. зв. «первинних» і «вторинних» феноменів, а також «психічних функцій», незалежно від їх причинних відносин. При цьому, феномени не підлягають зведенню до елементарнішим елементам в силу притаманних їм структурних властивостей. Остаточне побудова психології, на думку Штумпфа, має стати основою всіх приватних наук про природу і людину.

Штумпф вводить поняття «відчуття почуттів» (Gefühlsempfindungen) : Gefühlsempfindungen — це таке відчуття, змістом якого є почуття. Сформулював також «інтенціональну теорію емоцій», яка не втратила своєї актуальності й донині.

Своїми дослідженнями та розробками Штумпф передбачив не тільки феноменологію Гуссерля[2], але й основні ідеї гештальтпсихології[3]: учнями Штумпфа були засновники гештальтпсихології К. Коффка, М. Вертгеймер та В. Келер, який в 1921 р. змінив Штумпфа, що пішов у відставку, на посаді директора створеного ним Інституту експериментальної психології при Університеті Фрідріха-Вільгельма в Берліні