28.Проблема інтенційних актів свідомості Брентано

Франца Брентано (1838—1917) вважали кращим знавцем Арістотеля в Європі. Учитель З. Фройда, Брентано був католицьким священиком. Однак коли в Римі прийняли доктрину про непогрішимість Папи Римського, він відмовився від сану та почав займатись філософією.

У 1874-1875 рр. цикл лекцій Брентано з філософії прослухав Фройд, який згодом вивчав філософію у нього приватним чином. Завдання психології Брентано бачив у тому, щоб вивчати та досліджувати психічні феномени. Брентано у своїх працях полемізує з Вундтом: на його думку, предметом вивчення психології є не елементи психічних процесів, а психічні акти та психічна активність. Справжній предмет психології—це переживання. Брентано проводить думку про те, що експерименти є корисними, а основним науковим методом є спостереження. Повноцінний емпіричний метод ширший за експериментальне дослідження. Дослідник може використовувати дані, які він отримує через спостереження та свій власний досвід. Психічні акти можна вивчати не лише на основі пам'яті, а й за допомогою уяви: можна уявити собі певний психічний стан і провести за ним спостереження.

Вундт розглядав свідомість як особливі процеси (відчуття, сприймання, уявлення), що змінюють один одного. В експерименті можна їх розрізнити, проаналізувати, знайти ті елементи, або нитки, з яких сплітається ця особлива "тканина" внутрішнього світу суб'єкта. Брентано вважав ці погляди помилковими, оскільки в них не береться до уваги активність свідомості, її постійна спрямованість на об'єкт. Для означення цього невід'ємного атрибута свідомості Брентано запропонував термін "інтенція".

Брентано читав лекції у Віденському університеті впродовж 20 років. Вони були надзвичайно популярні серед студентів. Його учнями були такі видатні вчені, як Карл Штумпф, Зигмунд Фройд, Едмунд Гуссерль.

Ф. Брентано (1838-1917) висунув програму, що протистояла як традиційній, так і новій психології В. Вундта. Він виступає проти психології як науки про зміст свідомості. Істинною психологічною реальністю є не змісти, а акти нашої свідомості. Свідомість будується не зі змістів (відчуття, образ та ін.), а з актів (уявлень, суджень, емоційної оцінки), які передбачають "спрямованість на...", або інтенцію. Таким чином, предметом психології є психічні феномени як акти - бачення, слухання, міркування

Акт свідомості, тобто функція свідомості, завжди виявляється у її спрямованості на об'єкт усвідомлення. Відповідно до способу ставлення до предметів Ф. Брентано поділяє класифікацію духовних актів на три види: акти уявлення, акти міркування, акти почуття (емоційної оцінки об'єкта).

В уявленні предмет являється свідомості у вигляді образу. Модифікаціями цього акту є сприйняття, уява, поняття, причому уявленню належить керівна роль.

Ні про що не можна міркувати, нічого не можна бажати, ні на що не можна надіятися, нічого не можна боятися, якщо щось не уявлено.

Ф. Брентано

Міркування - другий вид ставлення до об'єкта. За Брентано, в міркуванні об'єкт характеризується як істинний або неправильний.

В актах почуття (емоційної оцінки) суб'єкт ставиться до свого об'єкта як до добра або зла, бажаного або відкинутого. Цей клас феноменів охоплює також бажання і волю. Виокремивши три види актів, Брентано підкреслював їх єдність у цілісному душевному житті. Свідомість в єдності її актів Брентано порівнює з рікою, в якій одна хвиля наслідує іншу. Ця теорія вела до уявлення про суб'єкта як систему актів, яка має підґрунтя в самій собі й осягає себе через самоспостереження.

У психології кінця XIX - початку XX ст. формуються різні за науковою ідеологією психологічні школи, що починають використовувати поняття самосвідомості та особистості, які поступово витісняють поняття свідомості та поведінки.