19.Розвиток асоціативної психології в Англії: т. Браун, Дж. Мілль, Дж. Ст. Мілль, а. Бен, г. Спенсер.

Виникнувши в Англії, асоціативна психологія в XIX ст. розвивалася видатними філософами і вченими: Томасом Брауном, Джеймсом Міллем, Джоном Стюартом Міллем, Олександром Беном, Гербертом Спенсером. Важливою особливістю асоціанізма XIX ст. з'явилося його з'єднання з філософією позитивізму: Дж.Ст. Мілль і Г. Спенсер були разом з О. Контом основоположниками позитивізму.

У розвитку асоціанізма в XIX ст. розрізняються три етапи. Свого найвищого розквіту ассоцианизм досягає у Томаса Брауна і Джона Стюарта Мілля (1806-1873) - англійський економіст, філософ). У їхніх працях він набуває закінчену класичну форму. У подальшому в Дж. Ст. Мілля асоціанізм вступає в новий етап свого розвитку, який характеризується переглядом основних положень про предмет і метод асоціативної психології і початком кризи цієї системи. У А. Бена в його аналітичному описі душевних явищ триває відступ від класичного асоціанізму з низки проблем. В кінці XIX ст. в асоціативну теорію входить експеримент. Експериментальне дослідження асоціацій почав учень Вундта М. Траутшольдт (1883). У результаті уточнень і доповнень, які вносилися весь цей час, відбувається, по суті, відмова від багатьох принципових положень суворого асоціанізму. Ассоціанізм вступає в період своєї кризи.

Т.Браун в "Лекціях з філософії людського духу" (1820) просунув вчення про асоціації: ввів вторинні закони асоціації - вчення про додаткові фактори, які пояснюють виникнення в даний момент тієї чи іншої асоціації з багатьох інших. Розвинув вчення про відчуття: виділив з дотику відчуття тепла-холоду, а також м'язове відчуття і вказав на його значення для формування почуття впевненості в існуванні предметів зовнішнього світу. Він відірвав душевні явища від матеріальної основи і постулював їх підпорядкованість власним, внутрішнім законам, які відкриваються тільки в самоспостереження. Тільки підстави асоціацій (простих навіювань) лежать в мозку, інші зв'язки являють собою операції духу і називаються відносними навіюваннями. В якості методу визнавав тільки самоспостереження. Потреби відносив разом з відчуттями і почуттями задоволення-невдоволення до області чуттєвих процесів. Поділяв потреби на відчуття незадоволення та бажання предмета, що знімає це незадоволення. Тобто знищувалася специфіка потреб, як особливих психічних станів.

Джеймс Мілль (1773 - 1836) у праці "Аналіз явищ людського духу" все психологічне життя він зводить до відчуттів, уявлення і асоціаціям ідей: є тільки одне явище - відчуття, і один закон - асоціації. Він виділив дві причини закріплення асоціацій: жвавість асоціюємих відчуттів і частоту їх повторення. Також Мілль сформулював загальний закон асоціацій: ідеї зароджуються і існують в тому порядку, в якому існували відчуття, як їхні оригінали.

20.Вплив фізіології на розвиток психології: дослідження функцій мозку і нервової системи (м. Холл, п. Флоранс, п. Брока, г. Фрітш)

Піонером у дослідженнях рефлекторного поводження був шотландський лікар, що працював у Лондоні, Маршалл Хол (1790-1857). Хол помітив, що при стимуляції нервових закінчень обезголовлені тварини протягом деякого часу продовжують рухатися. Він зрозумів, що за різні сторони поводження відповідають різні відділи мозку й нервової системи. Зокрема, він припустив, що довільні рухи залежать від головного мозку, рефлекторні рухи - від спинного мозку, несвідомі - від прямого порушення м'язів і дихальні - від кісткового мозку.

Професор природознавства Французького коледжу в Парижі Пьер Флоранс (1794-1867) у своїх дослідженнях спостерігав і реєстрував наслідки руйнування частин головного й спинного мозку тварин (зокрема, голубів). Він дійшов висновку, що головний мозок управляє вищими психічними процесами, частини середнього мозку - зоровими й слуховими рефлексами, мозочок - координацією рухів, а кістковий мозок - серцебиттям, подихом і іншими життєвими функціями.

У цьому випадку для нас важливі не стільки висновки Хола й Флоранса, у цілому справедливі, скільки той метод, що вони використовували - метод видалення. Це технічний прийом, за допомогою якого дослідник намагається встановити функцію певної частини мозку, видаляючи або знищуючи цю частину, і спостерігаючи за наступними змінами в поводженні тварини.

У середині XIX століття почали застосовувати ще два експериментальних підходи до вивчення мозку: клінічний метод і електрична стимуляція. Клінічний метод був запропонований в 1861 році Полем Броком (1824-1880), хірургом однієї з лікарень для душевнохворих під Парижем. Брок зробив розкриття трупа чоловіка, що при житті довгі роки не міг виразно говорити. При огляді була виявлена поразка третьої лобової звивини кори головного мозку. Брок позначив цю частину мозку як центр мови; пізніше за нею закріпилася назва область Брока. Клінічний метод став прекрасним доповненням до методу видалення - адже навряд чи найдуться добровольці, які в ім'я науки готові пожертвувати частиною мозку. Видалення, проведене після смерті, забезпечує можливість досліджувати ушкоджену область мозку, який приписується відповідальність за певне поводження при житті пацієнта.

Метод електростимуляції для вивчення мозку був уперше застосований в 1870 році Густавом Фрітшем і Едуардом Хітцигом. Цей метод припускає дослідження кори головного мозку шляхом впливу на її ділянки слабкими електричними розрядами. Проводячи експерименти із кроликами й собаками, Фрітш і Хітциг виявили, що електростимуляція окремих областей кори головного мозку у тварин приводить до відповідних моторних реакцій, тому електростимуляція стала досить ефективним прийомом для вивчення функцій мозку.