16Геракліт ефейський

Вчення Геракліта – не лише один зі зразківдревньогрецької філософії, а й також чудовий зразок давньогрецької діалектики. Геракліт народився приблизно в середині 40-ч років VI ст. до н.е., помер у 480 р. до н.е. Зріла частина життя Геракліта відноситься до часу ,коли на Близькому Сході господарювали Перси. Міцна у воєнному плані Персидська імперія безперервно намагалась поширити свою експансію на захід. Геракліт був сучасником невдалого повстання підкорених персами грецьких міст.

Геракліт — аристократ по народженню і по своїм політичним поглядам. Він вороже ставився до демократичної влади, що прийшла в його рідне місто на змінну родовій аристократії.

Політичний світогляд Геракліта відобразився у деяких уривках його творів. У 104-му фрагменті, наприклад, Геракліт говорить про демократичних правителів свого народу: «Який же в них розум? Вони вірять народним співцям і учитель їх – маси. Не знають вони, що багато дурних, мало хорошоих». Основне положення політичного світогляду Геракліта – влада повинна належати меншості «кращих». Вихваляючи цих «кращих» Геракліт каже: «Найкращі одне вважають найважливішим: вічну славу всьому тлінному. Маси ж набивають животи, наче скот». Напевне, аристократизм, виражений у цих висловлюваннях, не лише духовний, а й політичний. Це зрозуміло зі 121-го фрагмента Геракліта: «Ефесці заслуговують, щоб у них всі дорослі перевішали одне-одного і залишили місто для неповнолітніх, – за те, що вони вигнали кращого свого мужа – Гермодора, кажучи «Хай не буде серед нас нікого кращого. А раз такий виявився, то нехай живе в іншому місці і з іншими»».    

В часи Геракліта співчуття більшості в Ефесі було вже не на стороні аристократії. Можливо, що саме тому Геракліт утримався від суспільно-політичної діяльності. В усамітнені він написав свою книги «Про природу» («Пері Фюзіс»).  Вважається, що вона складалась з 3ьох частин: перша – про природу, друга – про державу, третя – про Бога. Поль Таннері («Перші кроки древнє грецької науки») говорить, що на відміну від мілетської школи – Фалес,Анаксимандр, Анаксімен – Геракліт не стільки «фізик» чи «фізіолог», скільки «богослов». Можливо, це зумовлено тим, що до нас дійшла дуже мало уривків з першої частини (про природу). Неймовірно важка для розуміння книга Геракліта (його навіть прозвали «темним») високо цінувалась пізніми античними письменниками і часто цитувалась ними. У свої сумі ті 130 невеликих уривків, які дійшли до нас про Геракліта дають можливість охарактеризувати принаймні деякі основні риси його філософії.

Філософія Геракліта

.Геракліт.

ГЕРАКЛІТ. Родом з Ефеса. (530 - 470 ггднэ). Аристократ, що відсторонився від влади. Вихідний пункт навчання про світ - представлення про минущому, мінливому хар. всього існуючого. Усі ім. речі виникли з матеріальної першооснови. Однак первовещ. - це вогонь. Вибір вогню в кач. первовещества обумовлений поглядами Г. на характер життя природи. Світ нах. у постійному процесі зміни, а з усіх прир. речей наиболе рухливий, мінливий вогонь. " Цей космос той самий для всього існуючого не створив ні який бог і ніякий еловек, але завжди був, є і буде вічно живим вогнем, мірами що загоряється і мірами погасаючої". Причина вічної зміни - боротьба протилежностей. Світ залишається в основі вогнем, незважаючи на всі зміни. Душу теж з вогню, душа матеріальна - це найменш вологий вогонь. Усі речі виникають з вогню відповідно до необхідності. Світом править "логос".(закон, необхідність)"Навіть Сонце не може переступити логос." Світ есь процес у якому всяка річ переходить у свою противопол.(холодне в тепле, Вложное в сухе і навпаки)"Не можна двічі ввійти в одну ріку" У челов. життя превращ. у противопол. є боротьба. Вона "батько усього, цар усього". Завдяки боротьбі противопол. виявляється їхня внутрішня подібність "юессмертные-смертны, смертні - безсмертні; смертю один одного вони живуть, життям один одного вони вмирають." Загальність зміни і перехід кожної якості в противоп. роблять усі кач. речей відносними.(морська вода - найчистіша і разом з тим грязнейшая: для риб -живильна, для людей -непридатна) Логос - основа загальності й істинності чел. пізнання. В основі мислення лежать відчуття. Мислення предпочитает усе, що доступно почуттям зору і слуху. Мислення - загальне всім людям, усім дане пізнати себе і бути розумними. Навіть якщо щось залишилося схованим від світла, сприйманого почуттями, воно не могло бу укритися від разуминого світла, "від того, що ніколи не заходить" Однак,считае Г. більшість людей не знають загального і вічного, не шукають пізнання, приймають многознание за розум.