58Кєргергор

можливість волі полягає не в тому щоб обирати, а в тому що лдина може

добро і зло зявляються не до вибору, а після.

Для того щоб досягти істини потрібно внутріннє звільнитись, відкинути все що повязує з егоїзмом а на це здатен тільки лицар віри, який знходиться з Богом сам на сам.

філ=я нового часу

Доба Нового часу - основа становлення нового філософського напряму - раціоналізму. в основі якої лежить розум та впевненість в його всесильності. Необхідність появи раціоналістичної філософії - це заперечення релігійної віри як засобу пізнання дійсності, Захiднiй Європi настає епоха раннiх буржуазних революцiй.філ- я Нового часу-це філософія короткого (але насиченого глибокими ідеями та видатними іменами періоду європейської філософії. На протязі цього періоду відбулись істотні зміни в баченні проблемного поля філософії. Схематично їх можна окреслити так - філософія Нового часу зосереджена на вияві та осмисленні умов можливості зміни статусу людини в світі, тобто перетворення її на володаря, господаря, майстра буття. Філософія Нового часу, завдяки рішучій діяльності її видатних творців, остаточно підірвала вплив на суспільне життя реакційної церковно-феодальної ідеології, розчистила шлях для встановлення нових буржуазних відносин, сприяла подальшому розвитку матеріалістичного світорозуміння. Основні риси філософії Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ ст.). На завершення теми, слід визначити основні риси, що притаманні філософії Нового часу. Ними є, принаймні, такі основні риси:

1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики;

2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження;

3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції.

4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу;

5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права;

6. Просвітництво;

7. Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.

Філософія досократиків

Початковий, самий перший період філософії в Давній Греції носить назву досократівського – він продовжувався з VI по IV ст. до н. е., коли почав філософствувати Сократ. Філософи-досократики засумнівались в основних знаннях, які давала їм міфологія, – знання про утворення світу, про богів, про закони, які керують природою. Що насправді лежить в основі світу, як він розвивається, і чи відбувається цей розвиток взагалі – такі питання ставили вони. Напрям їх філософського пізнання був спрямований в основному на будову світу.

Але не треба думати, що перші філософи не приділяли уваги людині, оскільки людина для давніх греків була нерозривно пов’язаною зі світом, була його маленьким відображенням. Якщо світ був Космосом, макрокосмом, то людина – мікрокосм, частина і подібність Космосу. Поняття першооснови, або першоматерії, буття і небуття, руху та спокою, необхідності та випадковості, нарешті смерті та безсмертя – відносились як до світу, так і до людини. Через них перші грецькі філософи намагались зрозуміти, що таке добро і що таке зло, свобода та рабство, душа і розум (логос). Фрагменти та висловлювання, що дійшли до нас, часто загадкові і темні для розуміння сучасної людини, але спробувати зрозуміти їх необхідно, адже тоді стане зрозумілим багато з того, що стало основою для всієї наступної філософії.