42Ансельм Кентерберійський

(1033-1109), який був Кентерберійським архієпископом, сформулював знамените "онтологічне доведення буття Бога".

Керуючись схоластичним принципом "не для того міркувати, щоб вірити, а вірити, щоб зрозуміти", прагнув максимально перетворити логіку на суто "формальну" (байдужу до змісту), технічну дисципліну, яку ми знаємо сьогодні як "формальну логіку". Виходячи з такого розуміння діалектики і взагалі філософії, Ансельм дійшов висновку, що Бог існує, оскільки існує поняття найвищої, максимально досконалої істоти. Дане доведення може набути рис переконливості лише в рамках такої традиції мислення, яка започаткована саме Платоном і Августином — уявлення про об'єктивне існування загальних понять ("універсали", як їх іменували в Середні віки). Така позиція отримала назву реалізму (оскільки визнається реальним існування "універсалій", чогось загального). Реалізм визнає, що Бог створив ідеальні, загальні, універсальні предмети, від яких утворилися одиничні речі, які порівняно з ідеальними, універсальними мають безліч відмінностей, але сутність яких полягає саме у схожості з універсальними формами, у наближенні до найдовершенішого.

43Філософія Фоми Аквінського

. поєднавши християнську філософію, яка до цього була заснована в основному на вченні Платона та неоплатоніків, з раціоналістичною філософією Аристотеля. На теологічні праці Фоми незабаром звернули увагу і у Ватикані. Фома розділив людське мислення на наукове і теологічне. Наукове пізнання пояснює закономірності світу, спрямоване на ззовні, на зовнішні об’єкти і не займається внутрішнім світом людини. Останнім займається теологія, яка пізнає такі істини як Божественне Одкровення, Блага Звістка – все, що стосується області віри. Фома Аквінський вважав філософію своєрідною раціоналістичною основою для ірраціональної теології. Його принцип: філософія є служницею теології. Але і роль Розуму у житті людини Фома Аквінський вважав дуже важливою. Розум є основна якість людської душі, з її допомогою людина може керувати своєю волею: хто проти розуму, той і проти людини.

44Номіналістична філософія Вільяма Оккама. «Бритва Оккама»

. Предмети та їхні якості, вважав Оккам, окремо один від одного «не ходять», і кожний предмет необхідно розглядати як предмет з властивими йому якостями. Якби хто-небудь сказав Оккаму, що «білизнá є білою», то він би тільки посміявся. Є біла стіна, білий стіл, білий рушник, але не «біла білизнá», не «масло масляне».

Відкинув він і схоластичні принципи, на котрих базувався томізм. Сутність Бога проявляється в Його існуванні – цим займається теологія. Але і сутність людини теж проявляється в Його існуванні – цим займається філософія, що пізнає світ і людину в ньому. Отже, за Оккамом, є дві істини – істина теології та істина філософії, і змішувати їх неможна. А якщо так, то і будівля схоластики так досконало вибудована Фомою Аквінським, руйнується.

Оккам у своїй філософії завжди прагнув до зрозумілості та чіткості в мисленні, сприйнятті і розмірковуваннях про світ. На цьому ж засновано і головне дітище Оккама – принцип простоти, або бережливості, котрий потім отримав назву «бритва Оккама»: уникай зайвих сутностей. Або – не приймай мислиме за реальне, просте за складне, те, що здається за дійсне, керуйся здоровим глуздом.

Оккамові довелося жити в дуже бурхливий для Європи час, коли між Папою Римським і германським імператором йшла жорстока боротьба за владу. Папи претендували не тільки на духовну, але й на світську владу в європейських королівствах. Знайшлися навіть теологи, котрі почали стверджувати, що рішення Папи незаперечні, практично рівнозначні Божественній волі.

Оккам різко виступив проти «божественних» зазіхань Папи. Бог – це Бог, а Папа – це Папа – неможна приписувати папі Божественні якості, адже це означало б змішення двох якісно різних субстанцій. За протистояння папській владі у 1324 р. Оккама під охороною привезли до Авіньону на суд Папи Іоанна ХХІІ. Суду Оккам очікував чотири роки в монастирській в’язниці, після чого втік звідти в Германію до імператора Людвіга Баварського, котрий воював з Папою. Оккам запропонував Людвігові союз: «О імператоре, захищай мене мечем, а я буду захищати тебе словом».

У 1342 році Вільям Оккам стає генералом антипапського ордена міноратів. Боротьба з папством продовжувалась. Правда, Людвіг Баварський іноді розмірковував, чи не помиритися йому з Папою і не видати тому Оккама. Але чи то сумління не дозволило, чи то здоровий глузд, а можливо, просто чума – від неї у 1350 році Вільям Оккам помер у місті Мюнхені.

Сутнісна різниця між розумом і Богом, за Оккамом, полягає в тому, що розум, котрий сприймає кінцеві конкретні предмети, обмежений, а Бог є сутність нескінченна, яка має властивість нескінченно творити.

В цих словах виражена вся суть оккамівської філософії. Розум, раціональність для Оккама – лише привид людського безсилля, викликаного штучною напругою сил, прагненням розумом «наздогнати» Бога. Оккамові ближче за все «природна людина», котра керується не розумом, а здоровим глуздом і сумлінням. Сумління дозволяє відчувати Бога і Його волю, а здоровий глузд дозволяє бачити реальність конкретних речей, дозволяє не створювати собі химер.