34Тертуліан

Тертуліан (прибл. 160-221) є найбільш яскравим виразником впевненості про несумісність філософії та християнського віровчення, тієї основоположної лінії, що була сформульована у "Посланнях апостола Павла" і наголошувала, що християнське одкровення "усуває мудрість світу всього".

Квінт Тертуліан був вихований у традиціях римської юридичної культури, прохолодно і навіть вороже ставився до абстрактних систем грецької філософії. "Жалюгідний Арістотель" встановив для єретиків діалектику — "мистецтво будувати і руйнувати, мистецтво саме по собі безплідне, але таке, що породжує численні суперечки, а тим самим і єресі".

Доводячи тезу про несумісність філософії та християнського віровчення, Тертуліан став раннім виразником його практичного розуміння. Воно виходить з того, що соціальна функція філософії відмінна від релігії. Соціальна функція є незалежною від того чи іншого філософського обгрунтування, якого вона, власне, не потребує. Між Афінами та Єрусалимом, між Академією та церквою, між язичниками-єретиками та християнами не може бути нічого спільного. Після Христа немає потреби у якій-небудь допитливості, а після Євангелія немає потреби в дослідженнях. Відкидаючи філософію Платона, Арістотеля, Епікура, Геракліта, Емпедокла, він проголошує філософів патріархами єретизму.

Тертуліан висуває тезу про несумісність віри та розуму, наголошуючи, що сила віри прямо пропорційна безглуздості положень, в які віриш. Дана позиція є досить показовою для ірраціонального світогляду не тільки християнського віровчення, а, по суті, і для будь-якого монотеїстичного віровчення, для будь-якої ірраціоналістичної філософії.

Програмна зневага до розуму, проголошена Тертуліаном, усе ж не могла вберегти його від вирішення важливих питань шляхом логічної побудови думки, без чого не могла обійтися молода християнська теологія: про природу Бога і людської душі. І тут християнський апологет підпав під вплив уявлень римського стоїцизму. Він дійшов висновку, що єдиний Бог, звісно, є не чимось іншим, як дух, проте це дух, рівний ніщо. Він аж ніяк не матеріальний, а тілесний, як це уявлялося стоїками у їхньому вченні про пневму. Аналогічно і душа, яка відрізняється від людського тіла як щось більш тонке і текуче, все ж тілесна. Адже інакше неможливо пояснити, як дух розповсюджується по всьому тілу, використовує їжу та відчуває. В зв'язку з цим Тертуліан, всупереч Платонові, висловлюється навіть на користь сенсуалізму. Відповідно до цього він уявляв будь-яку людську душу не як таку, що вселилася іззовні, а як таку, що виникла за допомогою Бога із сім'я і передається з тих пір від покоління до покоління і зберігає в собі як образ верховного творця, так і першородний гріх прабатьків Адама та Єви, зберігається в людській душі як деяка пневма, рівна ніщо. Дане вчення відкидало розповсюджене в міфології уявлення про вічне переселення душі з тіла в тіло. З ніщо приходить — в ніщо піде.

35Пе́рший Ніке́йський собо́р — вселенський собор християнської церкви, що відбувся 325 року у місті Нікея (нині Ізник,Туреччина). Собор скликано імператором Константином Великим для того, щоб поставити крапку в суперечці між єпископомОлександром і Арієм. На соборі Папа Сільвестр був представлений двома легатами. У загальній кількості собор зібрав 318 єпископів і багато пресвітерів і дияконів, тривав більше двох місяців — і став першим вселенським Собором в історії християнства.

Хоч досі жодного протоколу Собору не збереглося, про рішення, прийнятих на цьому соборі відомо з пізніших джерел, у тому числі з діянь наступних Всесвітніх соборів.

• Собор засудив аріанство і затвердив постулат про єдиносутність Сина Отцеві і Його передвічне народження.

• Також було складено символ Віри із семи пунктів, що згодом стали називати Нікейським.

• Зафіксовані переваги єпископів чотирьох найбільших митрополій: Римської, Александрійської, Антіохійської та Єрусалимської (6-й й 7-й канони).

• Собор також установив час святкування Пасхи у першу неділю після першої повні після весняного рівнодення.

• Прийнято 20 канонів церковного життя^[1]

Гомоусіанів на соборі очолювали александрійський патріарх Александр Александрійський, диякон Афанасій та Мірлікійський єпископ Миколай.