2. Особливості сфери обслуговування

Розвинена сфера послуг – обов’язкова складова сучасного суспільства і важлива передумова його поступального розвитку. На даний час майже 75% самодіяльного населення високорозвинених країн зайняті у сфері послуг і в більшості країн світу 7 з кожних 10 нових робочих місць створюється у сфері послуг. Роль цієї сфери у процесі суспільного виробництва та життєдіяльності визначають так: сфера послуг заощаджує витрати робочого часу населення на задоволення власних потреб і збільшує вільний час людей. Без неї стає неможливим сам процес виробництва. Розвинена сфера послуг забезпечує стабільне відтворення самого населення. Висока частка сфери послуг – ознака значного соціально-економічного розвитку країни чи регіону та прогресивної структури його господарства. Економічне значення сфери послуг полягає в тому, що вона значною мірою забезпечує відтворення населення та робочої сили, впливає на продуктивність суспільної праці, заощаджує час населення, вивільняє населення від малопрофесійного самообслуговування. Ще більш значущою є соціальне значення сфери послуг, рівень розвитку якої визначає якість життя і є одним з головних показників рівня людського розвитку загалом.

Головна особливість СП – її повсюдність, її масовість, її величезна розгалуженість та диверсифікованість. За даними українського економіко-географа В.М. Юрківського, наприкінці 80-х XX століття в межах України функціонувало понад 430 тисяч підприємств сфери послуг проти неповних 13 тисяч сільськогосподарських і неповних 8 тисяч промислових підприємств. З їх загальної кількості було понад 140 тисяч закладів торгівлі, близько 60 тисяч – громадського харчування, стільки ж – побутового обслуговування. Це свідчить про масовий наскрізний і всепроникний характер сфери послуг навіть при такому невисокому рівні її розвитку, яким це він був в СРСР. Сфера послуг в УРСР являла собою занедбаний сектор економіки, який постійно поступався базовому сектору – матеріальному виробництву, розвиток сфери фінансувався за залишковим принципом.

Сфера послуг – це сукупність галузей (видів економічної діяльності) народного господарства, що виробляють послуги. Чітке виділення СП ускладнене тим, що послуги можуть бути і матеріальними, і нематеріальними. Навіть в окремій галузі можуть поєднуватися матеріальні і нематеріальні послуги. Такими є побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство, наукове обслуговування, громадське харчування, торгівля тощо. І в цих межах нема чітких критеріїв щодо розмежування послуг на матеріальні – нематеріальні. За характером споживання та задоволення потреб послуги можуть бути індивідуальними (особистими), груповими (колективними), суспільними (громадськими). Обслуговування може бути постійним (повсякденними), регулярними чи епізодичними.

Окремі види послуг перекриваються між собою. Рекреаційне обслуговування одночасно може бути і власне відпочинок, і медичне обслуговування, харчування і побутове обслуговування. Можна говорити про міжгалузевий рекреаційний комплекс.

Сферу послуг можна систематизувати за міжгалузевими комплексами обслуговування, які охоплювали б суміжні групи різних галузей і видів послуг, що тісно взаємодіють між собою і функціонально взаємопов’язані для забезпечення певного напряму обслуговування населення. Послуги поділяють на соціальні та ділові.

Соціальні послуги представлені освітою, охороною здоров’я, спортом, культурою, мистецтвом. Ділові послуги стрімко зростають у наш час на основі використання телекомунікацій та інформаційних технологій. Вже сформувались нові галузі з обробки інформації та інформаційних послуг, створення телекомунікаційних мереж. Ці галузі формують стрижень національної інфраструктури.

Додатково послуги систематизують і за іншими ознаками:

– за соціальним значенням: соціально-побутові та соціально-культурні;

– за джерелами фінансування: держбюджетні, муніципальні, підприємницькі, приватні;

– за характером користування: масові, для спеціальних контингентів;

– за ступенем стаціонарності – мобільності: стаціонарні, тимчасові, пересувні;

– за відомчим підпорядкуванням;

– за прив’язкою до адміністративно-територіального поділу;

– за регулярністю споживання: послуги кожного дня, регулярні послуги (різної періодичності), епізодичні та разові послуги.

Заклади і підприємства сфери послуг називають іноді соціальною інфраструктурою. На відміну від інфраструктури виробничої, що забезпечує функціонування суспільного виробництва, соціальна інфраструктура створює умови для нормальної суспільної життєдіяльності, для відтворення населення та трудових ресурсів, для побутового і культурно-освітнього обслуговування населення.

Сферу послуг можна розглядати як одну зі складових частин господарства, як сукупність певних галузей економіки. Це економічний підхід, орієнтований на аналіз економічної ефективності галузей обслуговування: зайняте населення, витрати, прибутки тощо. Більш важливим для сучасної географії є соціальний підхід до сфери послуг, за яким аналізу й оцінці підлягає рівень обслуговування населення відповідно до більш чи менш розвиненої сфери послуг.

За визначенням С.О. Ковальова, географія сфери обслуговування – це галузь соціально-економічної географії, яка вивчає територіальні відміни потреб у послугах і рівнів задоволення таких потреб, а також особливостей територіальної організації сфери послуг і економічних установ, стосовно різних форм розселення населення. Предметом географії сфери обслуговування є просторові (територіальні) аспекти її функціонування. Таким чином, географія сфери послуг вивчає особливості та закономірності територіальної організації галузей, які обслуговують населення та суспільство в цілому. При цьому розрізняють два головні напрямки цієї науки: 1) дослідження територіальних відмін потреб населення в різних послугах та рівнів їх задоволення, рівнів обслуговування населення; 2) аналіз територіальної організації сфери послуг, процесів її формування, розміщення окремих центрів послуг та їх просторової взаємодії.