9. Міста. Процеси урбанізації

Урбанізація – це історичний процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства, зростання міського населення, випереджаючих темпів розвитку великих міст. Поряд із загальним зростанням населення урбанізація є визначальною демографічною тенденцією XX століття.

Міста з’явилися близько 5 тисяч років тому у дельтах Нілу, Євфрату, Тігру як центри торгівлі та культури. Масовим явищем урбанізація стала лише у XX столітті, особливо у його другій половині, коли відбулася “міська революція”. За 1950-70-ті роки чисельність міського населення майже подвоїлась, а у 1970-90-х роках зросла майже на 69%. З 1950 р. по сьогоднішній день чисельність міського населення зросла у три рази.

Містами називають поселення, які виконують своєрідні функції (переважно несільськогосподарські) і мають певну людність. Міста зосереджують промислові, транспортні, культурні, торговельні, науково-технічні, адміністративно-політичні функції. Так званий “поріг міста” у кожній країні свій: США – 2,5 тисяч осіб, Ісландії – 200 жителів, Нідерландах – 20 тисяч, Японії – 50 тисяч осіб.

Крім специфічних (несільськогосподарських) функцій, міста мають ще ряд особливостей:

1) розселенські – на відносно невеликій території зосереджуються значні маси населення; густота в містах сягає фантастичної величини – до 250 тисяч осіб на 1 км² (у Гонконзі);

2) архітектурно-планувальні – кожне місто має свій неповторний архітектурно-планувальний портрет;

3) соціальні – місто забезпечує міський уклад життя;

4) правові – міста мають свої правові статути та відповідні функції й повноваження.

Зрощення окремих міст і прилеглих містечок отримало назву агломерація; найбільшими агломерація ми світу є: Токіо (37,7 млн. осіб), Мехіко (23,6 млн. осіб), Нью-Йорк (23,3), Сеул (22,7), Мумбії (21,9 млн. осіб).

Навколо великих міст формуються і зростають приміські зони. Цей процес отримав назву субурбанізації, і для нього характерне випереджаюче зростання міст-супутників і населення передмістя порівняно із головним містом. Надалі відбувається перетік населення з головного міста в передмістя.

Великі міста зі своїми супутниками та передмістями (“урбанізованими ареалами”) утворюють міську агломерацію, яка може бути моноцентричною чи поліцентричною. Розростання сусідніх агломерацій призводить до їх злиття, яке відбувається спочатку вздовж головних транспортних магістралей, а далі поширюється і на інші території Ж. Готманн у 1950-х роках досліджував цей процес на Атлантичному узбережжі СЩА від Бостона до Вашингтона і назвав таке “сузір’я” агломерацій “мегаполісом”.

Найбільшим мегаполісом світу є Токайдо на Тихоокеанському узбережжі Японії, де зосереджено майже 60% населення країни (близько 70 млн. осіб) і приблизно дві третини її промисловості.

Вздовж Атлантичного узбережжя США майже на протязі 1000 км простягається мегаполіс Босваш, що охоплює 40 міських агломерацій і такі міста, як Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія. Балтімор, Вашингтон. Населення цієї “головної вулиці” Америки сягає 50 млн. осіб (майже 20% населення країни); тут зосереджено 25% промислового виробництва США.

Мегаполіс Чипіттс сформування на південному узбережжі великих Американських озер внаслідок злиття агломерацій Чикаго, Дейтройта, Клівленда, Піттсбурга. Тут 35 міських агломерацій і проводжується він у сусідній Канаді разом із агломерацією Торонто. Разом тут зосереджено 35 мле. Осіб, а із Торонто – 40 млн. осіб.

На Тихоокеанському узбережжі США постав наймолодший мегаполіс Сансан, який включає Сан-Франціско, Велику Каліфорнійську долину, Лос-Анджелес, Сан-Дієго разом із їхніми міста-супутниками. Населення тут сягає 20 млн. осіб.

У Канаді виокремлюється урбанізована зона, що простягається від Квебека др. Віндзора на майже 1000 км і має ширину до 300 км. В її межах зосереджено 55% населення Канади і 70% обробної промисловості.

Формуються мегаполіси і в Західній Європі. Серед них Англійський – об’єднує агломерації Лондона, Бірмінгема, Манчестера, Ліверпуля та інший міст, а також Рейнський, що охоплює агломерації Ранстад (Нідерланди), Рейн-Рур і Рейн-Майн (Німеччина). У цих мегаполісах зосереджено до 30-35 млн. осіб. В Європій відстежуються і більш потужні мегаполіси. Головний із охоплює територію п’яти країн Північно-Західної Європи із населенням до 85 млн. осіб (Південно-Східна Англія, Ранстад, Рейн-Рур, бельгійсько-французький урбанізований район Антверпен – Брюссель – Лілль, Паризька агломерація.

На півдні Китаю сформувався мегаполіс, що включає вільні економічні зони Щеньчжень і Чжухай, агломерації Гонконга (Сянган) і Гуанчжоу. У Бразилії сростає мегаполіс Сан-Паулу – Ріо-де-Жанейро – Белу-Орізонті, в Єгипті – Каїр-Александрія, в Індії – Колката – Авансол – долина річка Дамодар.

Недостатньо регульована урбанізація викликала певне занепокоєння суспільства. Розробляються концепції й теорії з обмеження та регулювання зростання міст і міських агломерацій. Американський географ Б. Беррі розробив концепцію контрурбанізації (дезурбанізації), що спирається на економічні методи регулювання процесів урбанізації.

Урбанізація являє собою поширення міського способу життя на сільську місцевість, який називають урбанізацією – урбанізацію сільської місцевості. Зростання міського населення відбувається наступними шляхами: 1) природний приріст міського населення; 2) міграція населення з сіл у міста; 3) урбанізація сільських регіонів. Масовий перетік сільського населення в міста свідчить про гострі соціально-економічні диспропорції між містом і селом, що характерні для більшості країн світу.