8. Закони народонаселення

З кінця XVIII століття вчені намагаються встановити закони руху населення – його народжуваності й смертності, природного приросту й характерних особливостей статевовікової структури.

Перший закон народонаселення був сформульований Т. Мальтусом у його книзі “Досвід про закон народонаселення у зв’язку з майбутнім удосконаленням суспільства” (1798 р.) показав загрозу зростаючого розриву між кількістю населення, що збільшується у геометричній прогресії, та ресурсами продовольства, які зростають в арифметичній прогресії. Марксизм-ленінізм пов’язував зміни законів народонаселення із історичним розвитком суспільства: кожній суспільно-економічній формації відповідає свій закон народонаселення.

Із середини XX століття найбільшої популярності набула теорія демографічних переходів. У сучасній демографії досліджуються також історичні типи відтворення населення, зміну яких називають демографічними революціями. Концепція демографічного переходу започатковано французьким демографом Адольфом Ландрі ще на початку XX століття, а ґрунтовно розроблена американськими дослідниками Ворреном С. Томпсоном (1929р.) і Френком У. Ноутстайном (1945 р.).

Концепція демографічного переходу користується історичною періодизацією демографічного розвитку: суспільство привлавнювальної економіки, аграрне суспільство, індустріальне суспільство.

Якісні зміни-злами у динаміці населення називають демографічні переходи. Теорію демографічних переходів у її сучасному трактуванні у 1945 р. розробив Френк Ноутстайн. Зростання населення взаємопов’язане з економічним і соціальним розвитком, і людство проходить у цьому процесі різні стадії демографічного розвитку – всього чотири.

Ф. Ноустайн виокремив за демографічною ситуацією суспільства трьох типів: 1) суспільство першого типу перебуває на першій стадії демографічного розвитку (високі народжуваність і смертність, приріст населення незначний або ж відсутній); 2) суспільства другого типу – народжуваність висока, смертність різко зменшується, приріст швидко зростає; 3) суспільства третього типу досягають високого рівня соціально-економічного розвитку і нових стереотипів сім’ї, кількості дітей. Народжуваність і смертність вирівнюються за рахунок малих показників і народжуваності, і смертності.

Дж. Колдуелл у 1876-78 рр. сформулював основні тези концепції демографічного переходу:

1) тип народжуваності економічно раціональний в усіх суспільствах і визначений типом сім’ї та природою економічних відносин у ній;

2) аграрна економіка ґрунтується на великій сім’ї, яка являє собою групу близьких родичів, об’єднану сумісною економічною діяльністю й спільними обов’язками; у такій сім’ї “чисті потоки благ” спрямовані від молодших генерацій до старших, що зумовлює економічну доцільність максимізації народжуваності;

3) індустріальна економіка позбавляє сім’ю функції головного економічного осередку суспільства; сім’я стає “нуклеарною”, обмеженою, а “чисті потоки благ” у ній змінюють напрям, що визначає економічну доцільність бездітності;

4) водночас традиційна сім’я з притаманним їй типом народжуваності в принципі може адаптуватися до умов індустріальної організації суспільного виробництва;

5) демографічний перехід не є універсальним процесом, а його практичне поширення є наслідком перенесення соціальної організації, способу життя й світогляду, сформованих у країнах Заходу, й таке запозичення можливе лише у рамках загального процесу індустріального перевлаштування суспільства.

Реальна демографічна історія країн і народів демонструє таку багатоманітність схем і варіацій відтворення населення, що, крім визначених демографічних переходів, потребує додаткових пояснень, теорій та гіпотез.

Поширена концепція демографічного раціоналізму (А. Ландрі, Ж. Буржуа-Піша, Ф. Ноутстайн, Д. Каугілла, С. Енке): міське індустріальне суспільство свідомо обмежує кількість дітей; традиційне аграрне – діє більш ірраціональне; введене представлення про гомеостатичне (рівновелике) регулювання відтворення населення, визначається рівнем смертності. Ця концепція наголошує адаптивне самоврегулювання демографічних процесів. Більшість сучасних демографів вважають, що процеси відтворення населення зумовлені соціально-економічними умовами та соціокультурними регуляторами, дія яких у різних народів і країн можу бути різною

Взаємодія двох демографічних процесів – народжуваності та смертності – формує історичні типи відтворення населення. А.Г. Вишневський зміни таких типів визначає як рух від нижчих форм до вищих. Проте соціальна детермінованість демографічної поведінки потребує додаткових доказів. Відносно добре вивчені та представлені два головних типи відтворення населення – традиційний та сучасний (раціональний). Їх називають також екстенсивним та інтенсивним типами відтворення. Існував, ймовірно, і певний вихідний тип відтворення населення, характерний для докласового суспільства з його привласню вальною економікою – архетип. Традиційний тип відтворення населення (примітивний, до індустріальний) – був характерний для докапіталістичних суспільств.

Переходи від одного типу до іншого називають “демографічними революціями”. Перша демографічна революція – неолітична революція, пов’язана з переходом до продуктивної економіки. Не викликає сумнівів факт неолітичного “демографічного вибуху”. А сам архетип є гіпотетичним.

Друга демографічна революція визріла у Західній Європі з розвитком капіталістичних відносин. Їй передували Великі географічні відкриття XVI-XVII століття, Англійська промислова революція (XVII століття). Демографічний перехід розпочався в різних країнах наприкінці XVII – в середині XIX століття і на більшій частині планети не завершився й досі.

Розрізняють два етапи (фази) демографічної революції: 1) переворот у смертності; 2) переворот у народжуваності. Несинхронний розвиток двох фаз спричиняє демографічні вибухи різної сили та тривалості. Населення Західної Європи упродовж XIX століття зросло з 160 до 295 млн. осіб (на 135 млн. осіб, або на 85%) і дало кілька десятків мільйонів емігрантів у Новий Світ. На початку XX століття демографічний вибух у Західній Європі припинився. Але світовий демографічний вибух триває і є однією з глобальних проблем. Особливо значним було зростання світового населення після Другої світової війни, яке розглядають як окремий демографічний вибух. Автори однієї із доповідей Римського клубу (д. Медоуз та інші) вважають, що темпи щорічного приросту населення в світі досягли свого максимального значення на межі тисячоліть і далі будуть швидко зменшуватися.