7. Міграції робочої сили

Розвиток світового господарства завжди супроводжувалася переміщенням населення як між континентами, так і між різними країнами. Вільні й примусові міграції супроводжували освоєння Нового Світу, Австралії, Нової Зеландії. Міжнародні міграції відбувалися унаслідок воєн, природних катаклізмів, вони зумовлювались відмінностями у світовій економічній кон’юнктурі, пошуками кращого життя. На даний час найбільш драматичною є міграція біженців, яких на Землі нараховують до 20 млн. осіб.

Дуже масштабною примусовою міграцією робочої сили був вивіз невільників із Африки до Нового Світу упродовж 1550-1860-х років – близько 9-11 млн. осіб. Ще більшою була міграція, пов’язана із заселенням та господарським освоєнням Америки, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки. Упродовж XIX століття із Європи до Північної Америки виїхало до 35 млн. осіб. Разом до США по 1990 р. емігрувало майже 55 млн. осіб, у тому числі із Росії – 3,4 млн. осіб.

Сучасні трудові міграції зумовлені нерівністю соціально-економічного розвитку окремих країн та лібералізацією доступу іноземної робочої сили в окремі країни. У Західній Європі до 1970-х років спостерігався тривалий післявоєнний період економічного зростання. На початку 1960-х років тут став відчуватися брак трудових ресурсів і були прийняті законодавчі акти, які сприяли притоку робочої сили. Подібна ситуація спостерігалася і в нафтовидобувних країнах Близького і Середнього Сходу.

На кінець 1970-х років прийшов пік міграцій робочої сили, світові обсяги яких оцінювалися в 20 млн. осіб, із яких 12 млн. осіб виходили з країн, що розвивалися. Поступово економіка країн Західної Європи увійшла у стан стагфляцію, багато країн ввели обмеження на імпорт робочої сили.

Інтенсивна міграція до США триває й до сьогоднішній день. Щороку до країни прибувають до 600 тисяч осіб. Іммігрантів, а також близько 50 тисяч нелегалів. В США розробляється спеціальна програма з обмеження нелегальної імміграції.

Практично всі країни активно регулюють процеси експорту та імпорту робочої сили, маючи на меті: 1) захист національного ринку праці від стихійного перетоку іноземних працівників; 2) забезпечення ефективного використання іноземних робітників.

В узагальненій формі розрізняють трудову міграцію двох видів:

1) переміщення малокваліфікованої робочої сили з країн, що розвиваються, та східноєвропейських країн до Західної Європи, а також з латиноамериканських країн до США і Канади;

2) міграцію кваліфікованих спеціалістів з Західної Європи, колишніх радянських і соціалістичних країн до США і Канади, а з країн, що розвиваються, – до західних країн. Перший вид є найбільш масовим.

Трудові мігранти значно підсилюють економіку своїх країн: Єгипет отримує від експлуатації Суецького каналу 970 млн. доларів, 600 – від туризму, а надходження від емігрантів – 3,1 млрд. доларів. Емігранти Ємену щороку надсилають на батьківщину суму, що у десять разів перевищує експорт країни.

Міграція робочої сили орієнтується переважно на молодь, викликає в країнах-експортерах “старіння мускулів”. Негативним наслідком є відтік найбільш освіченої кваліфікованої робочої сили, який називають “відтоком мізків”.

У кінці свого існування СРСР дозволив етнічну міграцію. За кордон виїхало понад 1 млн. осіб єврейської та німецької національностей. За три роки – з 1989 по 1992 р. із Росії емігрувало понад 7 тисяч наукових спеціалістів.