4. Рух населення. Геодемографічні процеси

Рух населення – його невід’ємна ознака, спосіб існування. Розрізняють рух населення природний, просторовий та соціальний.

Природний рух населення – це самовідтворення населення, що включає його народжуваність, смертність та природний приріст.

Просторовий рух населення характеризує переміщення населення в просторі, яке називають міграціями.

Соціальний рух населення представляє його взаємодію із суспільним розвитком.

Головними характеристиками населення є його природний і механічний приріст, а також статевовікова структура. Природний рух населення визначають показники народжуваності, смертності та різниці між ними – природного приросту. При цьому можна користуватись загальними (абсолютними) показниками кількості народжених і померлих упродовж року і природного приросту – різниці між ними. Для зіставимості користуються демографічними коефіцієнтами – народжуваності, смертності, природного приросту, які визначають за кількістю народжених, померлих, приросту, що припадають на кожну 1000 жителів.

Механічний рух населення характеризують за кількістю прибулих, вибулих і різницею між ними – міграційним сальдо. І ці показники можна обчислювати як коефіцієнти, в перерахунку на кожну 1000 чоловік населення.

Загальну динаміку відтворення населення, часові зміни кількості населення та його статевовікову структуру називають демографічним процесом. Цей процес, стосовно певної території, називають геодемографічним. Для аналізу можна порівнювати показники руху населення через 1, 5, 10 років.

Динаміку населення характеризують коефіцієнтом зростання населення (К_з) – відношення чисельності населення в даному році до попереднього року, а також коефіцієнтом приросту населення (К_п):

К_п = К_з – 1.

Для аналізу відтворення населення використовують такі показники:

1) загальний коефіцієнт фертильності (від латинського Fertile плодовитість) – середня кількість дітей, народжених однією жінкою;

2) ветто-коефіцієнт відтворення населення – кількість дочок однієї матері, що доживають до середнього віку матері;

3) брутто-коефіцієнт відтворення населення – відношення кількості дівчат до числа жінок у репродуктивному віці (від 15 до 45 років).

Ці коефіцієнти характеризують можливості населення щодо самовідтворення. Якщо вони перевищують 1, то населення зростатиме, якщо менші за 1, – населення буде зменшуватись.

Нетто-коефіцієнт населення (чистий коефіцієнт відтворення) в Україні складає 0,709, брутто-коефіцієнт – 0,728.

5. Статевовікова структура населення

Статевовікова структура населення представляється у вигляді спеціальних графіків – статевовікових пірамід. Такі піраміди показують кількісне співвідношення груп населення, а також кількість чоловіків і жінок у кожній віковій групі. Також піраміди дають якісну та кількісну характеристику за характерним співвідношенням основних вікових груп, яке створює різну форму піраміди. Типовими є такі форми:

1) правильна трикутна – ознака молодого населення, високої частки молодших вікових груп;

2) піраміда у вигляді дзвона – ознака населення, що старішає із переважанням частки старших вікових груп;

3) піраміда у вигляді урни – ознака старого населення із великою часткою старших вікових груп.

Ще один графічний метод аналізу вікової структури пов’язаний з таблицями переходу вікових груп населення, за якими можна прогнозувати співвідношення різних вікових груп на найближчу перспективу. Для поглибленого аналізу демографічних процесів користуються демографічними сітками (демографічними решітками).

Методи аналізу демографічних процесів за допомогою демографічної сітки: на горизонтальній осі відкладають календарний час (роки з певної дати до певної), а по вертикалі – такі ж роки, але вікові, що характеризують тривалість стану народонаселення. Поперечний аналіз демографічної сітки характеризує реальну генерацію людей (на біжучу дату) та її розподіл за віковими групами. Поздовжній аналіз демографічної сітки утворює діагональну смугу, що з’єднує дві дати.

Методика поперечного демографічного аналізу була розроблена у середині XIX століття (А. Кете, У. Фара, а поздовжнього – лише з 1950-х років (Л. Дублін, М. Спігелмен, П. Велптон, Н. Райдер).

У середині XX століття Л. Гершем запропонував новий напрям демографічного аналізу – потенційну демографію. Для цього напряму використовувалися вже зазначені демографічні сітки, але одиницею в потенційній демографії виступає не вікова група (когорта), а окрема людина. Для такого аналізу розроблено спеціальні сітки – сітки В. Лаксиса і сітка Р. Пересса.

На сітці Лаксиса по горизонталі відкладається час – роки, місяці, тижні, а по вертикалі (у тому ж масштабі) – вік. Аналіз сіток ведуть методом паралельних ліній: 1) горизонтальні ліній – лінії віку, 2) вертикальні лінії – лінії часу, 3) діагоналі – лінії життя. Демографічна сітка дає змогу за двома координатами для даної точки події визначають її третю координату: а) за датою народження людини та датою її смерті вставити точний вік смерті; б) за датою смерті та точним віком смерті – дату народження, в) за датою народження та точним віком смерті – дату смерті.

Сітка Пресса має інше поєднання координат. На обох сітках лініями показані сучасники (сучасне населення), а смугами – ровесники та однолітки. Ровесники – люди з однаковою датою народження, однолітки – люди одного віку в різних когортах. Сітки дозволяють емпірично обчислити значення та ймовірності відповідних демографічних подій.