Комп’ютерні мережі. Роль комп’ютерних мереж, їх класифікація, загальна характеристика.

Для обміну інформацією між користувачами використовують комп’ютерні мережі - комп’ютери, з’єднані між собою лініями зв’язку.

Комп’ютерні мережі бувають локальні та глобальні.

Локальні мережі. Значну кількість комп’ютерів обладнано в багатьох закладах та організаціях. Кожен з них має обмежені властивості зберігати й опрацьовувати інформацію. Щоб уникнути дублювання робіт, а також з метою обміну інформацією, ефективного використання ресурсів (пам’яті, принтерів) і взаємодії користувачів, комп’ютери яких розміщені в межах ах одного будинку, міста, країни, континенту, об’єднують у комп’ютерні мережі. Всі сучасні фірми, де більше одного комп’ютера, - в мережі.

Текстові документи, графічні зображення, інформацію з баз даних, електронні таблиці можна пересилати від одного комп’ютера до іншого в межах міста, країни, планети за допомогою комп’ютерних мереж.

Комп’ютерна мережа – це комп’ютери, зв’язані системою пересилання інформації (лініями зв’язку).

За зонами обслуговування комп’ютерні мережі поділяють на локальні та глобальні.

Локальна мережа – це група об’єднаних комп’ютерів, розміщених в одному будинку чи організації. Локальна мережа забезпечує: обмін даними між користувачами та їх колективну обробку; сумісне використання програм (ефективне використання пам’яті); сумісне використання принтерів, модемів, сканерів, інших пристроїв. Найпростішим прикладом локальної мережі є два з’єднані між собою комп’ютери спеціальним кабелем через гнізда на задній стінці системного блоку, які називають паралельними або послідовними портами. У Norton Commander та Windows є всі необхідні засоби для підтримки функціонування такої системи, що називається прямим з’єднанням.

Якщо в мережу об’єднують більше двох комп’ютерів, то необхідне додаткове обладнання та програмне забезпечення. Обладнання:

• для кожного комп’ютера потрібна мережева плата (адаптер, контролер), яка вставляється в материнську плату і дозволяє отримувати та передавати дані;

• кабелі;

• спеціальні пристрої концентратори (HAB) або комутатори.

Група осіб, які користуються локальною мережею, називаються робочою групою, а окремо взятий комп’ютер – робочою станцією.

Якщо всі комп’ютери в мережі рівноправні, то така локальна мережа називається одноранговою, і для неї є все необхідне програмне забезпечення у Windows. Члени робочої групи мають доступ до незахищеної інформації на кожному комп’ютері мережі.

Для забезпечення функціонування локальної мережі часто виділяється спеціальний комп’ютер – сервер, на якому містяться програми для сумісного використання. Решту комп’ютерів такої мережі називаються робочими станціями (клієнтами), а з’єднання – мережею типу клієнт – сервер. Робочі станції можуть бути і без жорсткого диску. На таких комп’ютерах обладнують спеціальне програмне забезпечення (програму-сервер для сервера і програму-клієнт для робочої станції). Сервер – не робоче місце, за ним ніхто не сидить і не працює, іноді він знаходиться в окремому приміщенні, може і з обмеженим доступом.

Робочі станції можуть знаходитись на значній відстані від сервера, наприклад вдома. Якщо вони з’єднуються з сервером телефонною лінією, то такий принцип з’єднання називається віддаленим доступом до мережі. Апаратну підтримку з’єднання здійснює модем. Сучасний модем характеризується швидкістю передавання даних 28 чи 56 Кбіт/с, що є межею пропускної здатності традиційних телефонних ліній. Комп’ютер з віддаленим зв’язком до сервера інакше називають абонентським пунктом. Якщо телефонна лінія використовується виключно для роботи мережі, то таке з’єднання називається виділеною лінією.

За способом об’єднання абонентів мережі поділяють на зіркоподібні (вузлові), кільцеві та одно канальні. Схеми з’єднання (топології) мереж.

Зіркоподібний спосіб об’єднання використовують, наприклад, у банківських мережах. Усі абоненти з’єднані із сервером. Об’єднані між собою сервери теж можуть утворювати багатозіркову мережу.

У кільцевих мережах абоненти з’єднані між собою за допомогою спеціального обладнання у кільце без центрального комп’ютера. Обладнання дешевше, мережа однорангова.

О дноканальний (магістральний) спосіб об’єднання використовують з метою економії витрат на дорогі лінії зв’язку. Усі абоненти під’єднані до одного каналу зв’язку, який називається каналом (магістраллю, шиною).

Недоліком кільцевих та одно канальних мереж є ненадійність. Порушення будь-якого контакту і мережа не працює, важко переробляти, добавляти обладнання, перевантаження кабелю, повільна передача даних.

Найзручніший спосіб побудови локальної мережі – під’єднання комп’ютерів до спеціального приладу – концентратора – ХАБ. Він має 4, 6, 8, 12, 16, 24... портів-гнізд для під’єднання мережених кабелів; на кінцях кабелів містяться з’єднувачі. Концентратор виглядає як павук, може підвішуватись до стіни. Він передає дані, що надходять до всіх комп’ютерів крім того. від якого надійшли. Часто пропускна здатність мережі знижується через намагання одночасно передати одні й ті ж самі дані або нераціональне використання. Для підвищення пропускної здатності мережі можна застосувати не концентратор, а комутатор. Він виконує ті ж самі функції, але повідомлення передає конкретному одержувачу.

Локальні мережі містять комутаційні вузли, що здійснюють передачу даних:

• концентратор (hub) — пристрій, що забезпечує фізичне з’єднання різних ланок кабелю між собою і повторення сигналу, що надійшов з однієї з ланок на інші;

• комутатор (switch) — пристрій, що визначає адресу кожного повідомлення і з’єднує комп’ютер-відправник та комп’ютер-адресат;

• маршрутизатор (router) — пристрій, який з’єднує в одну мережу окремі мережі, що можуть працювати за різними протоколами. Роль маршрутизатора може виконувати комп’ютер. Основними завданнями маршрутизатора є визначення раціонального маршруту передачі пакетів даних від одного вузла мережі до іншого та їх передача.

Розподільні мережі. Локальна мережа – в одному приміщенні. Іноді підприємство (банк, комунальні служби, бізнесові) мають свої підрозділи в різних кінцях міста, в різних місцях. Для ефективної роботи їм необхідно об’єднати свої підрозділи в мережу – розподільну. Якщо не дуже далеко, можна прокласти власний кабель, але це дорого і ненадійно. Краще орендувати телефонні лінії зв’язку. В такому випадку необхідно додаткове обладнання: модеми, маршрутизатори або роутери.

Цілодобова робота – отримання інформації на тимчасово непрацюючу станцію.

В сі локальні мережі можна поділити на однорангові та багаторангові (з виділеним сервером)

Ресурси мережі – це програмне забезпечення і пристрої, що входять до апаратної частини деякого з комп’ютерів мережі, доступні і можуть використовуватись будь-яким користувачем мережі. Ресурсами мережі можуть бути принтери, сканери, модеми, стримери, фотонабірні апарати, жорсткі диски, пристрої резервного копіювання даних, верстати з числовим програмним управлінням тощо. Ресурси мережі, які доступні для використання в мережі, називають спільними.

Таблиця . Порівняльна характеристика мереж

Фактори вибору типу мережі	Однорангові мережі	Мережі із виділеним сервером
Кількість ПК	2 – 10	Більше 10
Розміщення	В одному приміщенні	Немає чіткої локалізації
Вимоги до мережної безпеки	Незначні	Високі
Матеріальні затрати	Мінімальні	Середні

До того ж, додатковими перевагами мереж на основі виділених серверів є:

• централізований розподіл ресурсів;

• захист від несанкціонованого доступу;

• резервне збереження даних;

• централізоване обслуговування значної кількості користувачів мережі;

• пришвидшення обробки запитів користувачів.

Глобальні мережі.

Декілька з’єднаних між собою локальних мереж утворюють глобальну мережу.

Глобальні мережі зв’язують абонентів у межах країни чи планети. Глобальними є мережі для замовлення авіаквитків, наукові осередки, банківські тощо. Інформація в них пересилається зазвичай телефонними лініями зв’язку.

Глобальні мережі умовно поділяють на регіональні, міжнародні, міжконтинентальні. (у майбутньому імовірні міжпланетні)

Регіональні мережі з’єднують комп’ютери у межах міста, області, кількох підприємств, організацій. Інформація в них пересилається телефонними чи іншими лініями зв’язку із швидкістю 100 Кбіт/с.

Міжнародні та міжконтинентальні мережі об’єднують абонентів з різних країн (міжнародні авіакомпанії, банківські мережі). Інформація в них передається за допомогою космічних засобів зв’язку через супутники.

Функціонування таких мереж підтримують центри керування – спеціальні комп’ютери, які використовують виключно для адміністративних потреб. Вони перевіряють працездатність комп’ютерів мережі, розширюють або звужують мережу, ведуть облік, надають користувачам інформацію щодо ресурсів мережі.

Оскільки в локальну мережу інформація може надходити від інших локальних мереж, то для підтримки зв’язку використовують спеціальні комп’ютери і програми, які називаються шлюзами для мереж з різними протоколами і мостами для мереж з однаковими протоколами.. Для захисту своєї інформації чи для відсікання потоків непотрібних даних використовують комп’ютер, що виконує захисні функції і називається брандмауером.

Користувач (абонент) спілкується з іншими абонентами мережі через свій комп’ютер за допомогою спеціального програмного забезпечення, яке має загальну назву телекомунікації.

Програмне забезпечення локальних комп’ютерних мереж.

В однорангових мережах всі компоненти рівноправні, всі ОС сімейства Windows мають вбудовані можливості по організації локальної однорангової мережі. Кожен користувач самостійно визначає, до яких ресурсів його комп'ютера матимуть доступ інші користувачі. Інакше кажучи, у комп'ютерів немає чіткої спеціалізації щодо підтримки тої чи іншої мережної служби. Недоліки: відсутність захисту інформації, децентралізоване зберігання даних, ненадійність, повільність.

У мережах з виділеним сервером на сервері використовується спеціальна ОС, яка забезпечує надійну та ефективну роботу всієї мережі: Windows NT Server – небагато комп’ютерів; OS/2 Server Advanced; Novell Net Ware 4.1 10 і > комп’ютерів. У великих мережах (сотні комп’ютерів) застосовуються спеціальні сервери не на процесорах Intel, а на спеціальному обладнанні.

Для роботи комп'ютера в мережі необхідно, щоб його операційна система мала у своєму складі засоби, що забезпечують можливість надавати його ресурси у спільне користування та надсилати запити на використання віддалених ресурсів.

Будь-яка мережа має певний набір ресурсів і надає користувачам певні послуги: можливість обмінюватися файлами та електронними повідомленнями, працювати в Інтернеті, користуватися спеціалізованими прикладними програмами (наприклад, програмами для обробки замовлень у торгівлі, бухгалтерськими програмами, програмами для замовлення квитків). Отже, можна говорити, що в мережі е певний набір мережних служб, які вона підтримує та надає в користування.

У клієнт-серверних мережах одні, потужніші комп'ютери відіграють роль серверів та забезпечують надання певних послуг (служб), а інші, робочі станції, є клієнтами, тобто споживачами цих послуг.

На серверах установлюють серверні операційні системи, які, на відміну від операційних систем для ПК, здатні обробляти запити більшої кількості користувачів і містять спеціальні програмні засоби, необхідні для функціонування клієнт-серверних мереж. Окрім того, на серверах установлюють спеціалізоване прикладне програмне забезпечення, потрібне для підтримки роботи певної служби або кількох служб.

• Файловий сервер. Призначений насамперед для зберігання даних. Зазвичай на ньому розташовують особисті папки користувачів, доступ до яких мають лише вони (чи інші користувачі, яким надано на це право), а також папки для спільного доступу.

• Поштовий сервер. Здійснює підтримку електронної пошти (приймання, передавання, зберігання електронних листів).

• Сервер баз даних. Містить базу даних та забезпечує швидку обробку запитів користувачів до неї.

• Сервер друку. Забезпечує доступ до мережних принтерів та керує ними.

На клієнтах (робочих станціях) установлюють настільні операційні системи та прикладне програмне забезпечення, необхідне користувачеві для виконання завдань і доступу до серверних служб.

Середовища передавання даних в комп'ютерних мережах

1. Телефонні кабелі. Їх найчастіше використовують для під'єднання домашнього або офісного комп'ютера до глобальної мережі за допомогою модему. Пропускні характеристики телефонних кабелів становлять кілька десятків Кб/с, тому вони вважаються "повільними" каналами зв'язку.

2 . Коаксіальні кабелі (coaxial). За своєю будовою та зовнішнім виглядом нагадують кабелі телевізійних антен, однак відмінні від них за електричними характеристиками. Розрізняють одно- та багатоканальні кабелі. Їх переваги - висока стійкість до перешкод, легкість монтажу, середні пропускні характеристики (до 10 Мбіт/с), простота під'єднання нових вузлів.

3 . Виті пари (twisted pair) містять 2 або більше (парну кількість) взаємоізольованих звитих між собою на зразок спіралі провідників. Скручування зменшує дію електромагнітних впливів. Існує кілька різних категорій цих кабелів залежно від розмірів, ізоляції, ступеня скручування. Особливості: легкість монтажу, невелика захищеність від наводок (захищеність підвищується для витих пар, помі­ще­них в екрануючу оболонку) і механічних пошкоджень, використання в невеликих локальних мережах. Пропускні характеристики витих пар в середньому сягають до 100 Мб/с.

4. Волоконно-оптичні кабелі (fiber optic) виготовляються зі скла або світлопровідних пласти­кових волокон. Волоконно-оптичні кабелі проводять дані, які попередньо перетворюються у світлові імпульси за допомогою лазеру або світлодіодів та приймаються фотодетектором, де знову перетво­рюються на електричні сигнали. Використовують ці кабелі для передавання даних з високою швидкістю (пропускні характеристики - до кількох Гб/с) і мінімальними втратами. Особливості: висока вартість ка­белю і обладнання, складний монтаж, складна технологія і створення розгалужень, швидкість - до кіль­кох Гб/с на відстані між станціями-регенераторами сигналу до 50 км, передавання сигналу тільки в одному напрямі.

5. Радіоканал (radio channel). Особливості: відсутність кабелів, погана захищеність, екрану­ван­ня сигналу стінами будівель, труднощі з виділенням вільного діапазону частот.

6. Інфрачервоний канал (infrared channel). Інфрачервоні промені використовуються на неве­ликій відстані. Особливості: мобільність в межах офісу, не потребує спеціального діапазону частот, вплив погодних умов.

7. Супутниковий канал (satellite channel). Особливості: дорогий спосіб передавання даних, але максимально можлива площа охоплення.

8. Технологія Bluetooth (BT) – високочастотне випромінювання малого радіусу дії зі зміщенням частоти. Необхідно мати Bluetooth-адаптер, який під’єднують до USB порту. Швидкість передачі невелика 0,4 – 0,7 Мбіт/с. З’єднання ״капризне״, відстань невелика, рівень захисту інформації низький, багато перешкод при передаванні даних.

Технологія Wi-Fi – високочастотні радіосигнали. Під час створення таких мереж використовують спеціальні точки доступу радіусу дії до 200м на відкритій місцевості і до 40м у будинку. Точки доступу мають вихід в Інтернет. Потрібен спеціальний адаптер – роутер.

Мережевий стандарт OS I

Одним з основних завдань при створенні комп'ютерних мереж є забезпечення сумісності облад­нання за електричними й механічними характеристиками та забезпечення сумісності програм і даних за системами кодування й форматами даних щоб не виникало проблем при обміні даними між комп’ютерами у мережі та між мережами. Розв'язання цієї задачі відноситься до галузі стандартизації та засноване на так званій моделі OSI (модель взаємозв'язків відкритих систем - Model of Open System Interconnections). Вона створена Міжнародною організацією стандартизації ISO (International Standards Organization) і є еталонним міжнародним стандартом з передавання даних. Дана модель має ієрархічну структуру і складається з семи рівнів:

- фізичний;

- канальний;

- мережевий;

- транспортний;

- сеансовий;

- рівень подання даних;

- прикладний.

Відповідно до моделі OSI архітектуру комп'ютерних мереж потрібно розглядати на різних рів­нях. Найвищий рівень - прикладний. На цьому рівні користувач працює з обчислювальною системою. Найнижчий рівень - фізичний. На ньому забезпечується обмін сигналами між пристроями. Обмін дани­ми в системах зв'язку відбувається шляхом їхнього переміщення з верхнього рівня на нижній, потім транспортування і, нарешті, зворотним відтворенням на комп'ютері клієнта.

Розглянемо детальніше кожний з цих рівнів:

1. Фізичний рівень складається з фізичних елементів, які використовуються безпосередньо для передачі інформації по мережевим каналам зв’язку. До фізичного рівня відносяться також методи електричного перетворення сигналів, що залежать від мережевої технології, яка застосовується (Ethernet, Fddi тощо).

2. Канальний рівень (рівень з'єднання) призначений для передачі даних від фізичного рівня до мережевого та навпаки. Мережева карта в комп’ютері — приклад реалізації рівня з’єднування. Вона залежить від мережевої технології. Формуються дані, що утворюються на першому рівні, у так звані кадри чи послідовності кадрів. На цьому рівні відбуваються управління доступом до передавального середовища, синхронізація, виявлення і виправлення помилок.

3. Мережевий рівень визначає шлях переміщення даних по мережі, дозволяючи їм знайти отримувача. Мережевий рівень можна розглядати як службу доставки. Встановлюється зв'язок між 2-ма вузлами мережі. З'єднання виникають завдяки функціям маршрутизації, що потребують наявності мережевої адреси в пакеті, що передається. На цьому рівні забезпечується також відслідковування та виправлення помилок, управління потоками даних.

4. Транспортний рівень пересилає дані між самими комп’юте­рами. Після доставлення даних мережевим рівнем комп’ютеру-отримувачу активізується транспортний протокол, доставляючи дані до прикладного процесу. Підтримується направлене передавання даних між двома користува­цькими процесами.

5. Сеансовый рівень використовується як інтерфейс користувача і вирішує такі завдання, як обробка імен, паролів, прав доступу. Координується приймання і передавання даних в одному сеансі зв'язку. Для координації необхідний контроль робочих параметрів, управління пакетами даних. На цьому рівні вико­ристовуються такі функції: управління пакетами даних та паролем, розрахунку плати за використову­ваний ресурс, синхронізації і скасування зв'язку в сеансі при виникненні помилки на нижчих рівнях.

6. Рівень подання даних створює інтерфейс мережі до ресурсів ком­п’ютера: принтерів, моніторів, дисків; виконує перетворення фор­матів файлів. Призначений для інтерпретації даних і підготовки їх для прикладного рівня. Тут описуються методи перетворення даних (з одного формату до іншого, шифрування, коду­вання, стискування тощо), що передаються для використання на прикладному рівні.

7. Прикладний рівень забезпечує виконання прикладних задач користувачів: електронної пошти; розподілених баз даних; усіх програм, що функціонують у середовищі Internet. На цьому рівні дані автоматично опрацьовуються за програмами, змістом яких можуть бути інформаційно-довідкові або обчислювальні роботи.

Методи доступу до каналу передавання даних

Метод доступу - це сукупність правил, за якими окремі робочі станції мають доступ до спіль­них мережевих ресурсів.

Всі методи доступу до середовища діляться на 2 класи:

1. конкурентні(випадкові):

1.1. метод з доступом в режимі суперництва;

2. детерміновані (невипадкові):

2.1. метод з опитуванням;

2.2. метод з передаванням маркера (права);

2.3. метод кільцевих слотів.

Розглянемо кожний з методів окремо:

1. Метод з опитуванням. Цей метод використовується найчастіше в "зірковій" топології. У цьо­му разі на деякому центральному вузлі послідовно опитуються робочі станції. Якщо на робочій стан­ції є повідомлення про необхідність передавання чи приймання даних через мережу, то через цент­ра­ль­ний вузол надається цій станції можливість використовувати мережу. Після закінчення передавання даних на центральному вузлі продовжується опитування робочих станцій, що залишились.

2. Метод з передаванням маркера (або з передаванням права). Використовується в шинній, кільцевій та "зірковій" топологіях. Він базується на передаванні в мережі спеціального коду, що нази­вається маркером. Маркер - це послідовність бітів, що передаються від станції до станції у визначеній послідовності. Такий код може набувати одного з двох значень: вільний чи зайнятий. Станція, на якій є повідомлення, чекає появи вільного стану і тільки після отримання відповідного маркера може переда­вати дані. При цьому значення маркера зміниться на "зайнятий" і зберігатиметься до того часу, поки ро­бо­ча станція повністю не відправить своє повідомлення. Після цього маркер передається до наступної робочої станції і або приймається від неї повідомлення (чи передається для неї повідомлення), або відбу­вається перехід до іншої станції. Також робочий вузол повинен передати маркер далі через певний про­мі­жок часу.

3. Метод кільцевих слотів. Цей метод подібний до попереднього, але тут в мережі існує кілька аналогічних маркерів, які циркулюють між робочими станціями і мають аналогічне призначення. Такий метод використовується, як правило, в кільцевій топології.

4. Метод з доступом в режимі суперництва. При цьому методі з робочої станції можуть передаватися дані в будь-який момент. Робочий вузол "прослуховує" середовище передавання і, якщо воно вільне, то передається через нього повідомлення; потім продовжується прослуховування середовища до того часу, поки не надійде повідомлення про отримання пакету, який було відправлено. Аналогічні дії викону­ються на кожному з робочих вузлів. При цьому методі можливі зіткнення даних (колізії), оскільки од­ночасно виникає потреба передавати дані з двох або більше робочих станцій. В такому разі викорис­товуються спеціальні методи для розв'язування колізій.

На відміну від конкурентного методу доступу до середовища передавання даних детерміновані методи не допускають виникнення колізій. Але при використанні детермінованих методів виникає певна надлишковість у використанні каналу, що вимагає додаткового часу та зменшує можливості пере­да­вання для кожного з вторинних вузлів. Перевагами невипадкових методів є повна відсутність колізій, визначений час проходження сигналу, що мало залежить від трафіку (трафіком називають навантаження середовища передавання потоком даних), та можливість забезпечення найбільш "активним" вузлам пріо­ритетного використання каналу.

Мережеві архітектури

Поєднання певного типу кабелю, мережевих адаптерів, мережевої топології та методу доступу до середовища передавання називають архітектурним вирішенням комп'ютерної мережі або архітек­турою мережі. Архітектура описує конкретний стандарт мережі.

Мережеві архітектури також називають протоколами низького рівня.

Розглянемо основні мережеві архітектури:

1. Ethernet/IEEE802.3.

Це протоколи взаємодії на фізичному і канальному рівнях. При цьому використовується конку­рентний доступ до передавального середовища. В архітектурі IEEE 802.3 передбачається використання 3-х типів коаксіального кабелю і 2-х типів витої пари та різних топологій залежно від фізичного рівня. В архітектурі Ethernet використовується коаксіальний кабель та шинна топологія. Шина - це канал передавання даних, окремі частини якого називаються сегментами. Один сегмент мережі може включати до 100 робочих станцій, кілька таких сегментів можна з'єднати повторювачами (repeater). В одній мережі Ethernet можуть працювати до 1024 робочих станцій. При такому методі організації доступу передавання даних починається тільки тоді, коли є вільний канал; в інших випадках передавання за­тримується, тобто реалізується широкосповіщальний метод. Швидкодія такої мережі знижується при роботі більш як 100 комп'ютерів. Швидкість передавання даних в мережах з архітектурою Ethernet - 10 Мбіт/с. Використання сучасних типів витої пари, кабельних центрів та мережевих адаптерів дозволяє будувати швидкий Ethernet – FastEthernet з максимальною пропускною здатністю 100 Мбіт/с. Останнім часом широко використовується технологія Gigabit Ethernet (швидкість 1 Гбіт/с). Раніше вона ґрунту­валася на волоконно-оптичному середовищі передавання даних, а зараз все частіше використовують спеціальну виту пару.

2. Arcnet.

Використовується в топології "зірка". Повідомлення до комп'ютерів передаються за допомогою маркерів. Під час відправлення повідомлень до них приєднуються маркери, і дані посилаються в мере­жу; під час отримання повідомлень аналізується заголовок маркера, і в разі його відповідності адресі ком­п'ютера повідомлення відокремлюються та залишаються на комп'ютері.

3. Token Ring/IEEE 802.5.

Архітектури Token Ring та IEEE 802.5 істотно не відрізняються. В них застосовується кільцева топологія з передаванням маркера. Схожа з архітектурою Arcnet, але тут можна встановити пріоритет отримання маркера окремим комп'ютером.

4. FDDI (Fiber Distributed Data Interface) та CDDI.

FDDI - волоконно-оптичний інтерфейс розподілу даних. Функціонує за схемою передавання маркера в логічному кільці з волоконно-оптичними кабелями (метод кільцевих слотів). Швидкість пере­давання – 100 Мбіт/с. Топологія - подвійне кільце (можлива мішана). Максимальна кількість станцій в мережі - 1000, довжина кільця - до 100 км. CDDI - електрична реалізація архітектури FDDI на витій парі. Довжина сегмента - 100 м.

5. LocalTalk.

Це протокол фізичного і канального рівнів, що належить Apple Computer. Він сконструйований для маленьких робочих груп і вбудований в кожний комп'ютер Apple Macintosh. В LocalTalk вико­рис­товується шинна топологія на екранованій витій парі. Метод доступу - конкурентний. На відміну від ін­ших протоколів цікавим є динамічне призначення мережевих адрес. Швидкість передавання даних - 230 Кбіт/с.