Засоби, що перешкоджають агрегації тромбоцитів (антиагреганти)

Антиагреганты - група засобів, що запобігають згортанню крові :

1. Тромбоцитарні (ацетилсаліцилова кислота (АСК), гепарин, дипіридамол, тиклопідин, індобуфен, пентоксифілін).

2. Еритроцитарні (пентоксифілін, реополіглюкін).

АЦЕТИЛСАЛІЦИЛОВА КИСЛОТА (Acidum acetylsalicylicum;АСПІРИН, АСПРО; у таб. по 0, 25) є антагоністом вітаміну К і здатна незворотньо запобігати склеюванню тромбоцитів при використанні дуже малих доз. Оптимальна для цього ефекту доза від 20 до 40 мг на добу.

АСК як НПЗЗ діє кілька годин після прийому. У той час як антиагрегаційний ефект тривалий, поки живуть тромбоцити, тобто 7 днів

Показання до застосування АСК (як антиагреганта) :

1) профілактика виникнення артеріальних тромбів;

2) при стенокардії;

3) при гіпертонічній хворобі;

4) при атеросклерозі.

Як антиагрегант препарат призначають за схемою : перша доба по 0, 5 2 рази, потім по 0, 25 у добу протягом декількох місяців, а іноді й років. Для зниження ризику ульцерогеної дії випущений МІКРИСТИН - гранульований мікрокристалічний препарат АСК, ув'язнений в оболонку з полівінілацетату.

За подібними показниками також призначають індобуфен, індометацин.

ДИПІРИДАМОЛ (Dypiridomalum; КУРАНТИЛ, ПЕРСАНТИЛ; у таб. або драже по 0, 025 й 0, 075, а також в амп. по 2 мл 0, 5% розчину) - антиангінальний засіб. Він запобігає агрегації тромбоцитів за рахунок обмеження в них агрегуючих факторів і потенціювання дії аденозина. Останній же сприяє судинорозширювальному й антиагрегаційному ефектам, слабкому зниженню АТ. Тим самим препарат розширює коронарні судини й підвищує швидкість кровотоку, поліпшує постачання міокарда киснем. У цілому препарат уважається слабким антиагрегантом.

Показання до застосування :

1) для запобігання тромбоутворення;

2) при зневоднюванні;

3) у хворих із протезами клапанів серця;

4) при стенокардії й інфаркті міокарда.

Побічні ефекти : короткочасне почервоніння обличчя, тахікардія, алергійні реакції.

Плазмозамінні розчини

При гострих крововтратах для заміщення плазми крові вико­ристовують так звані плазмозамінні розчини. Інколи їх назива­ють кровозамінними. Однак, замінити втрачену кров вони не мо­жуть, тому що не містять форменних елементів і факторів згорта-льної і протизгортальної систем. Застосовують плазмозамінні розчини не тільки при гострих крововтратах, але й при захворю­ваннях, які супроводжуються абсолютним чи відносним зменшен­ням кількості циркулюючої крові, що, звичайно, призводить до порушення гемодинаміки. Це, перш за все, гостра судинна недо­статність, шок будь-якого походження, гострі інтоксикації тощо.

Плазмозамінні розчини мають гемодинамічні, дезінтоксикацій-ні і регуляторні властивості щодо водно-сольової і кислотно-луж­ної рівноваги.

Гемодинамічні властивості плазмозамінних розчинів сприя­ють підвищенню артеріального тиску і покращанню інших по­казників діяльності серцево-судинної системи. Середники, що знаходяться в цих розчинах (полівінілпіролідон), мають велику молекулярну масу, тому при введенні в кров довго циркулюють у судинному руслі, підтримують артеріальний тиск на необхід­ному рівні. Завдяки цьому такі розчини широко застосовують для профілактики і лікування гострої судинної недостатності, шоку тощо.

Упродовж багатьох років основним представником плазмозамінників був поліглюкін. Тепер виробництво і застосування його в медичній практиці призупинено, тому що він може вражати імунну систему хворих людей. Більш безпечним плазмозамінником є реополіглюкін.

РЕОПОЛІГЛЮКІН (Rheopolyglucinum). - це 10 % розчин декстрану з відносною молекулярною масою 30000-40000, тобто, значно меншою, ніж у поліглюкіну, з додаванням ізотонічного розчину натрію хлориду.

Випускається у флаконах по 200 і 400 мл, вводиться у вену краплинно по 400-1000 мл (до 1500 мл) на добу.

Цей розчин зменшує агрегацію форменних елементів крові, сприяє переміщенню рідини з тканин у кров'яне русло, тому зни­жує її в'язкість, сприяє відновленню кровотоку в капілярах, про­являє дезінтоксикаційну дію. Виводиться з організму нирками, близько 70 % протягом першої доби.

Застосовується при порушеннях капілярного кровотоку, для профілактики і лікування травматичного, операційного й опіко­вого шоку. Його використовують також при порушеннях артеріа­льного і венозного кровообігу, для лікування і профілактики тром­бозів, тромбофлебітів і ендартеріїтів. Цей розчин додають до перфузійних рідин (крові) апарату штучного кровообігу при опера­ціях на серці і великих судинах. Він використовується в судинній і пластичній хірургії, оскільки покращує місцеву гемоциркуля­цію. При багатьох захворюваннях (опіках, перитоніті, панкреати­ті й ін.) використовується як дезінтоксикаційний засіб.

Препарат переноситься хворими добре, інколи виникають алер­гічні реакції.

Протипоказане використання реополіглюкіну при тромбоцито­пенії і в тих випадках, коли введення рідин в організм обмежене.

У медичній практиці використовуються також плазмозамінні розчини, до складу яких входять деякі солі лужних і лужно-земе­льних металів. Протягом тривалого часу як дезінтоксикаційний засіб широко застосовувався гемодез - водно-со­льовий розчин, до складу якого входив високомолекулярний полі-вінілпіролідон, іони натрію, калію, кальцію, магнію і хлору. Те­пер цей препарат не застосовується, тому що молекули полівініл-піролідону довго затримуються в клітинах організму, зокрема іму­нної системи, погіршуючи їх діяльність.

ГЕМОДЕЗ (Наеmodesum).- 6 % розчин низькомолекуляр­ного полімеру полівінілпіролідону, до складу якого входять та­кож іони натрію, калію, кальцію і хлору. Порівняно з гемодезом, цей препарат дещо швидше виділяється з організму, має більш широкий діапазон медичного застосування. Гемодез-Н сприяє зві­льненню організму від токсичних продуктів, які у вигляді ком­плексу з полівінілпіролідоном виділяються нирками. Зменшує також вміст вільних жирних кислот при інфаркті міокарда, про­являє сечогінну дію.

Застосовується гемодез-Н при дизентерії, сальмонельозі, дис­пепсії й інших інфекційних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються токсикозом, а також при післяопе­раційній, раковій, опіковій, алкогольній інтоксикації, при нирко­вій і печінковій недостатності, сепсисі й інших захворюваннях, які супроводжуються інтоксикацією.

Випускається гемодез-Н у флаконах по 100 мл, 200 мл і 400 мл. Вводять його внутрішньовенно краплинно.

Переноситься препарат хворими добре. Можливе зниження ар­теріального тиску. В такому випадку необхідно припинити вве­дення гемодезу-Н і ввести хворому ефедрину гідрохлорид (0,5-1 мл 5 % розчину), кальцію хлорид (у вену 10 мл 10 % розчину).

Протипоказаннями до застосуваня цього препарату є серцево-судинна недостатність, крововилив у мозок, важка алергія.

У медичній практиці широко використовуються також розчи­ни, які є збалансованими комбінованими препаратами. До їх скла­ду входить розчин натрію хлориду й інші солі медичного призна­чення. Зокрема, це препарати "Дисоль", "Трисоль", "Ацесоль", "Квартасоль" тощо. Ці розчини мають слаболужну реакцію. Вони зменшують гіповолемію, перешкоджають згущенню крові і роз­витку метаболічного ацидозу, покращують капілярний кровообіг, збільшують діурез, проявляють дезінтоксикаційну дію.

РОЗЧИНИ "ДИСОЛЬ", "ТРИСОЛЬ", "АЦЕСОЛЬ", "ХЛОСОЛЬ", "КВАРТАСОЛЬ" (Solutio "Disolum", "Тrisolum", "Асеsolum", "Сhlosolum", "Quartasolum"). - ін'єкцій­ні розчини, в 1 л якого є 2 г натрію ацетату і 6 г натрію хлориду. Випускається у флаконах по 400 мл. Застосовується для корек­ції гіпонатріємії і її наслідків при лікуванні хворих на холеру, гостру дизентерію і харчову токсикоінфекцію. Для цього роз- чин "Дисоль" підігрівають до 38-40°С, вводять у вену зі швид­кістю 40-120 крапель за хвилину до відновлення показників еле­ктролітного балансу.

При дегідратації 1-П ступеня використовують також препарати для перорального застосування, як, наприклад,

"Регідрон" Це дозований порошок, до складу якого входять: на­трію хлорид 3,5 г, калію хлорид 2,5 г, натрію цитрат 2,9 г і глюко­за 10 г. Випускається він у пакетиках по 20 г. Вміст пакетика роз­чиняють віл свіжокип'яченої холодної води і зберігають у холо­дильнику. Упродовж доби такий розчин повинен бути використа­ний. Призначається по 30-60 мл на 1 кг маси хворого. Регідрон сприяє нормалізації водно-електролітного балансу. Застосовують його при наявності діареї, яка вимагає регідратації.

Деякі плазмозамінні розчини мають в своєму складі білкові компоненти крові, зокрема лактопротеїн Це білково-сольовий розчин, який містить альбумін (50 г на 1000 мл), натрію лактат, калію хлорид, натрію гідрокарбонат, натрію хло­рид, натрію каприлат і глюкозу (50 г на 1000 мл). Препарат прояв­ляє гемоди-намічну, дезінтоксикаційну і олужнюючу дію, а при повторному введенні сприяє зменшенню гіпопротеїнемії і гіпо-альбумінемії. З цією метою його вводять у вену струйно чи крап­линно в дозах 200 чи 400 мл. Випускається у флаконах по 200 мл.

Призначають лактопротеїн для корекції кислотно-лужного ста­ну і гіпопротеїнемії при травматичному, операційному і опіково­му шоках і опіковій хворобі. Доцільно використовувати його піс­ля тяжких оперативних втручань, а також при наявності гіпопро­теїнемії і гіпоальбумінемії, які розвиваються при дистрофії, неф-ротичному синдромі, цирозі печінки, тривалих гнійних процесах, кишечній непрохідності і інших шлунково-кишкових захворюван­нях, інфекційних ураженнях тощо.

При шоку і крововтраті лактопротеїн вводять внутрішньовен­но струйно в дозі до 600 мл, самостійно або в поєднанні з донор­ською кров'ю. При хронічній гіпопротеїнемії рекомендується вво­дити його у вену краплинно по 200 мл щоденно або через день до нормалізації білкового складу крові (в середньому до сумарної дози 1000-2000 мл). Інколи після чергової ін'єкції лактопротеїну може розвинутись алергічна реакція. Якщо вона нерізко виражена - чергове введен­ня слід проводити з обережністю, особливо в перші 10-15 хв. При наявності вираженої алергічної реакції введення цього препарату протипоказане. Його не призначають також при крововиливах у мозок, тромбоемболії, серцевій декомпенсації, гіпертонічній хво­робі, а також дітям.

Протибластомні засоби (протипухлинні засоби).

Це лікарські препарати, які затримують розвиток атипових клітин злоякісних пухлин (раку, лейкозів).

Класифікація:

• Алкілуючі засоби (сарколізин, циклофосфан, допан, хифбутин, тіодипін, мієлосан та інші).

• Антиметаболіти (метотрексат, меркаптопурин, фторафур).

• Алкалоїди та інші речовини рослинного походження (цитостатики) (вінбластин, вінкрістін, подофілін).

• Протипухлинні антибіотики (рубоміцина гідрохлорид, олівоміцин, брунеоміцин).

• Гормональні препарати та їх антагоністи (фосфестрол, преднізолон, тамоксифен).

• Протипухлинні тваринного походження (пропес, ербісол).

• Ферментні препарати (аскаргіназа).

Більшість цих препаратів є цитостатиками, тобто вони затримують поділ і розвиток клітин різних тканин організму, діють переважно на клітини, які знаходяться у стані швидкого поділу.

Вони переводять частину клітин пухлини в „дрімаючу” функціонально неактивну форму, що знижує ефективність лікувальних заходів. Недостатня вибірковість дії на пухлинні тканини приводять до пригнічення активності інтенсивно ділячихся клітин здоровоих органів і тканин (черіоний кістковий мозок, лімфоідна тканина, слизові, сполучна тканина та інші).

Побічна дія:

• пригнічення кровотворення;

• висока токсичність;

• суперінфекція (зниження імунітету);

• подразнення слизових шлунково-кишкового тракту → тошнота, рвота, діарея, ерозії;

• зниження швидкості загоєня ран;

• зниження статевих функцій, тератогенна і ембріотоксична дії;

• розвиток алопеції (облисіння);

• порушення функції нирок;

• розвиток вторинних злоякісних новоутворень.

Протипоказання: виражена лейко і тромбоцитопенія, гострі інфекції, виражене порушення функції печінкт, нирок, зниження кровотворення.

Допоміжні дії: переливання крові, введення маси елементів крові, стимулятори кровотворення, вітаміни, антибіотики → суперінфекція.

Тема №13: Лікарські засоби, які впливають на процеси тканинного обміну