Засоби, що впливають на секреторну функцію шлунка

Речовини, що регулюють виділення шлункового соку, ділять на дві групи: 1) засоби, що підсилюють секреторну функцію шлунка й 2) засоби, що гальмують її.

Засоби, що підсилюють секрецію шлункового соку.

Їх призначають при недостатності секреторної функції шлунка, наприклад при атрофічених (гіпацидних) гастритах. Серед ліків, що підсилюють виділення шлункового соку, зустрічаються досить активні, наприклад гістамин. Однак він викликає багато побічних явищ і з лікувальною метою не використається. Іноді його застосовують для діагностики секреторної здатності шлунка (гістамінна проба). Якщо після гістаміна не з'явився шлунковий сік, то це свідчить про повну атрофію слизуватої оболонки шлунка. Іноді із цією метою застосовують пентагастрин.

У лікувальній практиці для посилення секреторної функції шлунка звичайно призначають гіркоти (апетитні краплі), вуглекислі мінеральні води типу «Єсентуки №17» і відповідну дієту. Якщо сокогінні речовини виявляються недостатньо ефективними, призначають засоби замісної терапії. При недостатній кислотності шлункового соку можна обмежитися призначенням розведеної хлористоводородной кислоти. Застосовують її (10-15 краплі на склянку води) під час або до їжі.

Соляна кислота виконує важливі функції: вона володіє проти мікробною дією, регулює евакуацію їжі зі шлунка в кишечник, сприяє усмоктуванню заліза й головне - підвищує активність пепсину - ферменту, необхідного для розщеплення білків. Часто призначають соляну кислоту з пепсином у вигляді мікстури або спеціально виготовлених таблеток «Ацидин-пепсин». Найкращим препаратом замісної терапії (особливо при ахілії) є натуральний шлунковий сік й абомин, що містить суму протеолітичних ферментів.

Засоби, що гнітять секрецію шлункового соку.

Їх застосовують при підвищеній секреторній функції шлунка, наприклад при гіперацидних (гіпертрофічних) гастритах, виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки. Для нейтралізації надлишкової соляної кислоти в шлунку часто використовують речовини, що мають лужну реакцію, — антацидні засоби: магнію окис, натрію гідрокарбонат, алюмінію гідроокис, а також лужної мінеральної води. Під їхнім впливом у шлунку відбувається хімічна нейтралізація соляної кислоти. Крім того, луги, впливаючи на рецептори дванадцятипалої кишки, рефлекторно гальмують секрецію шлункового соку. Тому із профілактичною метою їх раціонально призначати за 30—60 хв до їжі (цього часу досить для їхньої рефлекторної дії) або через 1—1,5 ч після їжі, тобто в розпал травлення. У випадках сильної печії їх призначають відразу. Антацидні засоби усувають почуття печії, знижують протеолітичну активність пепсину, зменшують дратівну дію шлункового соку на слизувату оболонку шлунка, послабляють біль, прискорюють перехід їжі зі шлунка у дванадцятипалу кишку.Серед антацидних засобів популярністю користується натрію гідрокарбонат. Він діє швидко, але має істотні недоліки. Справа в тому, що ця речовина гарна всмоктується слизуватою оболонкою шлунка й при частих прийомах може викликати підвищення рН крові, тобто алкалоз. Крім того, під час реакції натрію гідрокарбонату із соляною кислотою в шлунку утвориться вуглекислий газ (NaHCO3+HCI -> NaCl+H2O+CO2), що знову підсилює секрецію шлункового соку. Тому після прийому натрію гідрокарбонату слідом за періодом полегшення почуття печії нерідко підсилюється. При виразковій хворобі шлунка більші скупчення вуглекислого газу можуть викликати прорив стінки шлунка.

Вказаних недоліків позбавлені: магнію окис, магнію трисилікат, алюмінію гідроокис. По нейтралізуючій активності вони перевершують натрію гідрокарбонат (приблизно в 3 рази), однак дія їх наступає трохи пізніше (через 30-40 хв після прийому). Препарати погано всмоктуються в шлунково-кишковому тракті й при взаємодії з кислотою не відбувається утворення вуглекислого газу.

У якості антацидного засобу при підвищеній кислотності шлункового соку й виразкової хвороби добре зарекомендували себе комбіновані препарати: алмагель, фосфалюгель, гастал, маалокс, ренні, таблетки «Вікалін» й ін.

Відомо, що секреторна й рухова активність шлунка підсилюється при порушенні парасимпатичних нервів, тому м-холіноблокатори (атропін, препарати беладони, платифілін й ін.) і гангліоблокатори (бензогексоній, пірилен й ін.) знижують секреторну й рухову функції шлунка. При виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки вони гальмують виділення шлункового соку й тим самим зменшують подразнення й «роз'їдання» поверхні виразки. Крім того, вони блокують надходження патологічних нервових імпульсів з центральної нервової системи до шлунка й у такий спосіб створюють певний спокій хворому органу й прискорюють загоєння виразки. Недоліком гангліоблокаторів є те,що вони порушують функцію серцево-судинної системи (можуть викликати ортостатичний колапс) і інших органів. Для виборчої блокади м-холінорецепторів шлунка застосовують пірензепін. Він гнітить секрецію хлористоводневої кислоти й пепсиногена. Крім того, підвищує стійкість кліток слизуватої оболонки шлунка до ушкодження.

До засобів, що вибірково блокують гістамінові н_{2-рецептори} слизуватої шлунка, відносять циметидин, фамотидин і ранітидин. Їх застосовують для лікування виразкової хвороби шлунка або дванадцятипалої кишки, коли потрібне зниження гіперацидності шлункового соку.

В якості противиразкових засобів, що знижують кислотність шлункового соку, є застосування інгібіторів синтезу протонового насоса: омепразола, пантопразола, лансопразола. Сам омепразол при нейтральній рН неефективний. Однак у кислому середовищі шлунка він перетворюється в активний метаболіт сульфанамід, що незворотньо інгібує мембранну Н⁺, ДО⁺-АТФ-азу. При цьому пригнічується секреція хлористоводневої кислоти й пепсиногена. Крім того, омепразол володіє гастропротекторною активністю. Препарат добре переноситься, побічні явища (нудота, діарея, слабість, головний біль й ін.) рідко зустрічаються.

Для успішної терапії виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки використовуються комплекс лікарських речовин, що включає обволікаючі, адсорбуючі, в'язкі, місцевоанестезуючі, анаболічні засоби й ін.

Кислота хлористоводородная (розведена) (Acidum hydrochloridum dilutum)

Призначають по 10-15 капель в 1/2 склянки води під час або до їжі.

Вищі дози: разова - 2 мол (40краплі),добова - 6мол (120 краплі).

Зберігання: список Б.

Пепсин (Pepsinum)

Призначають усередину по 0,2-0,5 м у порошках або мікстурі. Форми ви пуску: порошок.

Сік шлунковий натуральний (Succus gastricus naturalis)

Призначають по 1-2 столові ложки під час їжі. Форми випуску: флакони по 100 й 150 мол.

Абомін (Abominum)

Призначають по 1 таблетці під час їжі.

Зберігання: у сухому, прохолодному, захищеному від світла місці.

Таблетки ацидин-пепсина (Tabulettae Acidin-pepsini)

Призначають по 1 таблетці в 1/2 склянки води під час їжі. Форми випуску: таблетки по 0,25 й 0,5 г

Магнію окис (Magnesii oxydum)

Призначають усередину по 0,25-0,5-1,0 гв 1/2 склянки води. Форми випуску:порошок.

Натрію гідрокарбонат (Natrii hydrocarbonas)

Призначають усередину по 0,5—1,0 г внутрівенно (при ацидозі) по 50— 100 ол 3—5 % розчину. Як відхаркувальний засіб призначають усередину або у формі інгаляцій (0,5—2 % розчини).

Форми випуску: порошок, таблетки по 0,5г, ампули по 20 й 50 мл 3 й 5 % розчинів

Піренципін (Рirenzepine)

Синоніми: Гастрозепін, Гастроцепін, Пірензепін

Уводять внутрім язево й внутрівенно (повільно) по 10 мг (1 ампула) кожні 8-12 г. Після поліпшення стану (через 2 - 3 дні) переходять на прийом препарату усередину.

Піренцепін розчиняють безпосередньо перед застосуванням. Готові розчини варто використати протягом не більше 12 г.

Для готування інфузій розчин піренцепіна розводять в ізотонічному розчині натрію хлориду або 5 % розчині глюкози.

Форми випуску: таблетки по 25 й 50 мг в упакуванні по 50 й 1ОО штук; ампули ємністю 2 мл, що містять по 10 мг сухого препарату з додатком розчинника, в упакуванні по 5 ампул.

Ранітидин (Ranitidine)*.

Синоніми: Ацилок, Пепторан, Ранігаст, Ранісан, Улькуран

Призначають дорослим звичайно по 150 мг (1 таблетка) 2 рази в день (ранком і ввечері) незалежно від часу прийому їжі; Тривалість курсу лікування ранітидином 4-8 нед.

Форма випуску: таблетки по 0, 15 г (150 мг).

Фамотидин (Famotidinе) Синоніми: Гастридин, Ульфамид,

Призначають в середину по 0, 04 г (40 мг) в день (перед сном) на протязі 4-8 нед; для профилактики рецидивів - по 0, 02 г (20 мг) в день.

Внутрівенно вводят в гострих випадках по 0, 02 г кожні 12 г.

Форми випуска: таблетки по 20 и 40 мг; в ампулах, по 20 мг препарата.

Омепразол (Omeprasolum); у таб. по 0, 03)

Побічні ефекти : нудота, діарея, оніміння пальців, алопеція.