5.Матеріали для самоконтролю:

А) Самостійно опрацювати матеріал підручників, додаткову літературу, матеріали для самостійної роботи студентів по темі: “Рослинні протигельментні засоби ”.

Розглянути препарати: екстракт чоловічої папороті густий, кора гранатника, гарбузове насіння, квіти цмину піщаного та ін.

Звернути увагу на особливості застосування, вказати побічні дії і протипоказання.

Основні аспекти занотувати у зошити для самостійних робіт.

Б) Підготувати доповідь про профілактику і лікування грипу.

В) Відповісти на питання (самоконтроль):

1. Які протималярійні засоби ви знаєте?

2. Які препарати використовуються для лікування малярії? Профілактики малярії?

3. При яких захворюваннях викорстовується метронідазол?

4. Які препарати ефективні при лямбліозах?

5. Що таке трихомоноз? Які препарати застосовуються при цьому захворюванні?

6. Запропонуйте препарати для лікування дерматомікозів.

7. Шляхи використання клотримазолу?

8. У яких випадках використовують ністатин?

9. Які препарати ефективні при вірусі герпесу? Грипі?

10. Особливості застосування інтерферону?

11. Які препарати можна використовувати при інвазії гостриками? Аскаридами?

12. Які рослинні засоби застосовуються для лікування гельмінтозів?

13. Назвіть препарати, які використовуються для лікування туберкульозу.

14. Які препарати вісмуту ефективні при лікуванні сифілісу? Шляхи їх введення?

15. Назвіть групи антибактеріальних препаратів, які застосовуються при сифілісі.

Г) Виписати у рецептах:

1. 20 флаконів стрептоміцину сульфату;

2. 100 капсул по 0,15г рифампіцину;

3. 10г мазі, що містить 1% оксоліну;

4. 20 таблеток по 0,05г ремантадину;

5. 10 піхвових супозиторіїв, що містять по 250 000 ОД ністатину;

6. 20 таблеток по 0,05г трихомонациду;

7. 15мл 1% розчину клотримазолу;

8. 20 таблеток по 0,125г гризеофульвіну;

9. 50мл нітрофунгіну;

10. 20 таблеток по 0,25г метронідазолу;

Оформити рецепти відповідно до вимог діючого наказу МОЗ України.

Д) Підготувати реферат на одну із запропонованих тем:

Теми рефератів:

1. Гельмінтози: профілактика і лікування.

2. Профілактика і лікування грипу.

Теоретичне забезпечення

Протитуберкульозні засоби

Туберкульоз — хронічне інфекційне захворювання, збудником якого є мікобактерія туберкульозу, відкрита Р. Кохом в 1882 р. Туберкульозні мікобактерії проникають в організм через дихальні шляхи, рідше через травний тракт.

Зараження відбувається здебільшого в дитячому й підлітковому віці.

У місці впровадження збудника туберкульозу виникає вогнище поразки, що називається первинним туберкульозним афектом. Подальший розвиток і перебіг хвороби залежать від захисних властивостей організму, його реактивності, умов життя й лікування хворого. У більшості випадків первинне туберкульозне вогнище в легенях покривається щільною капсулою і просочується солями кальцію Такий результат зараження туберкульозом розцінюється як видужання, хоча в самому вогнищі туберкульозні палички зберігають життєздатність протягом десятків років. При рентгенологічному обстеженні здорових людей в 90 % випадків знаходять туберкульозні вогнища ,що містять солі кальцію.

У випадку незагоєння первинного туберкульозного вогнища інфекція поширюється на сусідні тканини й по лімфатичних і кровоносних судинах може викликати зараження всього організму (туберкульоз кісток, нирок й інших органів).

При туберкульозі легенів часто запалюються лімфатичні вузли в ділянці кореня легенів (лімфаденіт). Некроз легеневої тканини в туберкульозних вогнищах приводить до утворення порожнин (каверн), заповнених гноєм, легеневим кровотечам, підвищенню температури, сильному кашлю, виснаженню організму й смерті.

Як протитуберкульозні засоби в цей час використовуються деякі антибіотики й речовини синтетичного походження.

Всі протитуберкульозні засоби ділять на дві групи: препарати першого й другого ряду.

Основні протитуберкульозні препарати:

антибіотики (стрептоміцину сульфат, рифампіцин);

похідні пара-аміносаліцилової кислоти (натрію пара-аміносаліцилат, бепаск);

похідні гідразиду ізонікотинової кислоти (ізоніазид, фтивазид, салюзид розчинний, метазид, флуренізид).

Резервні протитуберкульозні препарати:

1. антибіотики (циклосерин, канаміцин, флориміцину сульфат, віоміцин);

2. похідні ізонікотинової кислоти (етіонамід, протіонамід);

3. похідні амінобутанолу (етамбутол, піразинамід).

Класифікація протитуберкульозних препаратів Міжнародного союзу боротьби з туберкульозом

I група (препарати високої ефективності):Ізоніазид, Рифампіцин.

II група (препарати середньої ефективності):Стрептоміцин, Канаміцин, Циклосерин, Етамбутол, Етіонамід, Протионамід, Пиразинамід.

III група (препарати низької ефективності):ПАСК, тіоацетазон.

Найбільш високою активністю відносно мікобактерій туберкульозу володіють ізоніазид і рифампіцин, тому стратегія сучасної хіміотерапії пацієнтів із уперше виявленим туберкульозом будується на використанні сполучення саме цих препаратів. Комбінування ізоніазида й рифампіцина з іншими ПТП I ряду (піразинамід, стрептоміцин й етамбутол) дозволяє досягти лікування більшості пацієнтів.

Препарати II ряду, або резервні, використовуються для лікування полірезистентного туберкульозу. Вибір препаратів і тривалість їхнього застосування залежать від форми туберкульозу, клінічного плину, характеру попереднього лікування, чутливості M.tuberculosis і переносимости ПТП пацієнтами.

Під впливом протитуберкульозних засобів поліпшується самопочуття хворих, зменшуються явища туберкульозної інтоксикації, нормалізується температура, зменшуються кашель й інші явища туберкульозу. Особливо яскравий лікувальний ефект спостерігається при гострих свіжих формах туберкульозу.. Більшість протитуберкульозних засобів мають високу вибірковість дії на мікобактерії, хоча по механізму дії й інших властивостях вони відрізняються між собою.

Основні протитуберкульозні препарати:

антибіотики (стрептоміцину сульфат, рифампіцин);

похідні пара-аміносаліцилової кислоти (натрію пара-аміносаліцилат, бепаск);

ІЗОНІАЗИД (Isoniazidum). Гідразид ізонікотинової кислоти. Синоніми: ГІНК, Тубазид

Є основним представником похідних ізонікотинової кислоти, що знайшли застосування як протитуберкульозні засоби. Інші препарати цієї групи (фтивазид й ін.) можуть розглядатися як похідні гідразида ізонікотинової кислоти. Ізоніазид має високу бактеріологічну активність відносно мікобактерій туберкульозу. На інших розповсюджених збудників інфекційних захворювань він вираженого хіміотерапевтичної дії не проявляє. Препарат добре всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація препарату в крові виявляється через 1 - 4 г після прийому усередину; протягом 6 - 24 г після прийому разової дози в крові зберігається концентрація. Препарат легко проникає через гематоенцефалічний бар'єр і виявляється в різних тканинах і рідинах організму. Виводиться головним чином нирками. Застосовують ізоніазид для лікування всіх форм туберкульозу в дорослих і дітей; він найбільш ефективний при свіжих, гостропрогресуючих процесах.

Застосовують ізоніазид усередину, внутрікавернозно, внутрім язево, внутрівенно, інгаляційно. Усередину призначають ізоніазид дорослим і дітям у добовій дозі 5 - 15 мг на 1 кг маси тіла в 1 - 3 прийоми (після їжі). Лікування тривале. Для профілактики туберкульозу, ізоніазид приймають тільки усередину по 5 - 10 мг/кг у добу в 1 - 2 прийоми; профілактичний курс 2 міс. Внутрім язево (і внутрівенно) ізоніазид уводять при активних формах туберкульозу, якщо хворий зазнає труднощів при прийомі усередину (захворювання шлунково-кишкового тракту, нестерпність). Дорослим і підліткам уводять 10 % розчин по 5 - 12 мг/кг у добу протягом 2 - 5 міс. При внутрішньовенному введенні ізоніазида хворий повинен після ін'єкції дотримувати постільного режиму протягом 1 - 1, 5 ч. При застосуванні ізоніазида й інших препаратів цього ряду (фтивазид, метазид й ін.) можуть спостерігатися головний біль, запаморочення, нудота, блювота, болючі відчуття в ділянці серця, шкірні алергійні реакції. Можлива ейфорія, погіршення сну, у рідких випадках - розвиток психозу, а також поява периферичного неврита з виникненням атрофії м'язів і паралічу кінцівок. Зрідка спостерігається лікарський гепатит. У хворих епілепсією можуть частішати припадки.

Протипоказання: епілепсія й схильність до судорожних припадків, раніше перенесений поліомієліт, порушення функцій печінки й нирок, виражений атеросклероз. Протипоказане внутрішньовенне введення ізоніазида при флебітах. Форми випуску: таблетки по 0, 1; 0, 2 або 0, 3 г; порошок; 10 % розчин в ампулах по 5 мл. Зберігання: список Б.

Інформація для пацієнтів

-Проконсультуватися з лікарем з появою шкірної сверблячки, нудоти, блювоти, підвищенні температури тіла.

-У випадку появи в дитини, що перебуває на грудному вигодовуванні, висипки, підвищеної збудливості, судорог необхідно звернутися до лікаря.

-Уживання алкогольних напоїв під час лікування ізоніазидом збільшує ризик виникнення гепатиту.

ФТИВАЗИД (Phthivazidum).

По хіміотерапевтичним властивостях і показанням до застосування близький до ізоніазиду.

У порівнянні з ізоніазидом повільніше всмоктується з ШКТ; при його застосуванні створюється трохи менша концентрація гідразида ізонікотинової кислоти в крові. Приймають фтивазид усередину. Середня добова доза для дорослого 1, 0 - 1, 5 г (по 0, 5 г 2 - 3 рази в день Вищі дози для дорослих усередину: разова 1 г, добова 2 г.

Можливі побічні явища аналогічні тим, які спостерігаються при застосуванні ізоніазида. Протипоказання: стенокардія й пороки серця з декомпенсацією, органічні захворювання ЦНС, захворювання нирок нетуберкульозного характеру, що супроводжуються порушенням видільної функції. Форми випуску: порошок, таблетки по 0, 1, 0, 3 й 0, 5 г в упакуванні по 100 штук. Зберігання: список Б.

ЕТІОНАМІД (Ethionamidum). Синоніми: Тіонід, Трекатор

За структурою й антибактеріальними властивостями близький до ізоніазиду, але менш активний, разом з тим діє на стійкі до ізоніазиду штами мікобактерій. Призначають усередину й у свічах. Дорослим дають усередину по 0, 25 г 3 рази в день; при Препарат приймають після їжі Етіонамід застосовують також для лікування лепри.

При прийомі етіонаміда можуть спостерігатися диспепсичні розлади: погіршення апетиту, нудота, блювота, метеоризм, болі в животі, рідкий стілець, втрата маси тіла. Відзначаються також висипання на шкірі типу кропивниці. Зрідка спостерігається безсоння, депресія. Етіонамід треба призначати з обережністю при захворюваннях ШКТ й печінки. Форма випуску: таблетки, покриті оболонкою, по 0, 25 г в упакуванні по 50 штук.

Зберігання: список Б.

Інформація для пацієнтів

-Таблетки варто приймати з молоком, лужною мінеральною водою або 0,5% розчином питної соди.

-Проконсультуватися з лікарем, якщо поліпшення не наступає протягом 2-3 нед або з'являються нові симптоми.

ЕТАМБУТОЛ (Ethambutolum). Синоніми: Диамбутол.

Проявляє виражену туберкулостатичну дію, на інші патогенні мікрорганізми не діє. Пригнічує розмноження мікобактерій, стійких до стрептоміцину, ізоніазиду, ПАСК, етіонаміду, канаміцину. Добре всмоктується зі шлунково-кишкового тракту; виділяється головним чином із сечею. Етамбутол приймають усередину однократно після сніданку.Оптимальна добова доза для дорослих 25 мг/кг в 1 прийом. Цю дозу варто приймати, не знижуючи, протягом усього курсу терапії При прийомі етамбутола можуть підсилитися кашель, збільшитися кількість мокротиння, з'явитися диспепсичні явища, запаморочення, депресія, шкірна висипка, погіршитися гострота зору. Ці явища звичайно проходять після скасування препарату (через 2 - 8 нед.). Протипоказання: запалення зорового нерва, катаракта, запальні захворювання ока, діабетична ретинопатія, вагітність. Форми випуску: таблетки по 0, 1; 0, 2 і О, 4 г в упакуванні по 100 штук.

Зберігання: список Б.

Рифампіцин (бенеміцин, рифа дин).

Напівсинтетичний антибіотик широкого спектру дії, має бактерицидну дію.Активний до мікобактерій туберкульозу.

Застосування: туберкульоз (препарат 1 групи), захворювання дихальних шляхів, раневі інфекції.

Побічні дії: порушення травлення, пронос, ураження печінки, підшлункової залози, порушення системи крові. Забарвлює слину та сечу у червоний колір.

Форма випуску: капсули по 0,05г та 0,15г; порошок у ампулах по 0,15г.

Протисифілітичні ЗАСОБИ

До числа інфекцій, викликаних спірохетами, відносяться сифіліс, поворотний тиф й інші. Серед них частіше зустрічається сифіліс.Сифіліс (люес) — венерична хвороба із хронічним плином, збудником якої є бліда спірохета. Сифілісом можна заразитися при тісному контакті із хворим (при поцілунку, статевих зносинах) і через предмети (склянки, ложки, зубні щітки й т.д.), забруднені спірохетами.

Людина, що заразилася сифілісом, спочатку почуває себе зовсім здоровим, і тільки через три тижні схованого (інкубаційного) періоду на місці впровадження блідих спірохет з'являється безболісна ранка із щільною підставою (твердий шанкер). З появою твердого шанкеру починається первинний період сифілісу. У цей час збільшуються лімфатичні вузли, особливо поблизу твердого шанкеру. При половому зараженні збільшуються пахові лімфатичні вузли. Первинний період сифілісу триває в середньому 45 днів і закінчується появою висипки на шкірі й слизуватих оболонках, що свідчить про початок вторинного періоду сифілісу. Надалі ця висипку може самостійно (без лікування) зникати й знову з'являтися. Вторинний період сифілісу може тривати 2- 3 роки й більше. Хворий у вторинному періоді сифілісу є надзвичайно небезпечним для навколишніх.

У третинному періоді сифілісу відбувається руйнування тканин багатьох органів: костей (особливо помітна деформація носа), судин, внутрішніх органів і т.п. У результаті поразки головного й спинного мозку порушується психіка, виникають паралічі. Ураження сифілісом нервової системи важко піддається лікуванню. Сифіліс може передаватися потомству від хворої матері (уроджений сифіліс).

Класифікація протиспірохетозних препаратів:

• антибіотики (препарати пеніциліну, тетрациклін, еритроміцин);

• препарати вісмуту (бійохінол, бісмоверол).

Комбіноване застосування протиспірохетозних препаратів.

Крім антибіотиків використовуються також препарати вісмуту, які блокують сульфгідрильні групи у ферментних системах спірохет і викликають їхню загибель.

Препарати вісмуту (бійохиніл і бісмоверол) являють собою суспензії органічних сполук вісмуту в персиковій олії. Уводять їх тільки внутрім язево в комбінації із препаратами пеніциліну. Особливо ефективні препарати вісмуту при нейросифілисі. Найбільш частими ускладненнями при лікуванні препаратами вісмуту є загальна слабість, лихоманка, поява темної облямівки на яснах і слизуватих оболонках щік, порушення функції нирок, лейкопенія й інші явища, що свідчать про хронічну інтоксикацію вісмутом. Для зменшення інтоксикації як антидот призначають унітол.

Бійохінол (Biiochinolum)

Уводять тільки внутрім язево по 3 мл 1 раз в 3 дні. Перед уживанням препарат підігрівають до 40°С и ретельно збовтують.Вища доза: З мл 1 раз в 3 дні.Форми випуска а: у флаконах жовтогарячого скла по 100 мл. Зберігання: список Б; у захищеному від світла місці.

Бісмоверол (Bismoverolum)

Уводять тільки внутрім язево по 1 мл 1 раз в 2 дні. Вища доза: 1мол 1 раз в 2 дні. Форми випуска а: у флаконах по 100 мл. Зберігання: список Б; у захищеному від світла місці.