Антибіотики

Антибіотикотерапія - це лікування хворих інфекційними захворюваннями, що викликані мікроорганізмами, за допомогою лікарських засобів, що специфічно діють на ці мікроорганізми. Антибіотики - речовини, які продуцюються мікроорганізмами й пригнічують ріст інших мікроорганізмів або знищують їх.

За спектром дії:

1. Антибіотики, що впливають переважно на грампозитивні бактерії (біосинтетичні пеніциліни, макроліди).

2. Антибіотики, що впливають переважно на грамнегативні бактерії (поліміксини).

3. Антибіотики широкого спектра дії - впливають на грампозитивні, грамнегативні бактерії, рикетсії, хламідії, простіші та інші збудники (тетрацикліни, левоміцетин).

За механізмом дії:

1. Антибіотики, які порушують синтез стінки бактерій - бета-лактами (пеніциліни, цефалоспорини та інші бета-лактами); циклосерин; ристоміцин; ванкоміцин.

2. Антибіотики, які порушують проникливість цитоплазматичної мембрани - поліміксини, граміцидин, фузидин, ністатин.

3. Порушують внутрішньоклітинний синтез білка (тетрацикліни, ле­воміцетин, аміноглікозиди, макроліди, лінкозаміди, стероїдні).

4. Інгібітори синтезу РИК (інгібітори ДНК-залежної РНК-полімерази) - ансаміцини (рифампіцин).

За характером протимікробної дії

1. Антибіотики, які руйнують мікроорганізми - бактерицидна дія (біо-синтетичні і напівсинтетичні пеніциліни, поліміксини, аміноглікозиди, цефа-лоспорини, рифампіцин).

2. Антибіотики, які пригнічують розмноження мікроорганізмів (мак-роліди, тетрацикліни, левоміцетин)

Бета-лактамні антибіотики

Ці антибіотики поєднує наявність у їхній структурі бета-лактамного кільця, з яким пов'язана антибактеріальна активність препаратів. До них відносяться: пеніциліни, інгібітори бета-лактамаз, цефалоспорини, карбапенеми, монобактами.

Пеніциліни

Препарати цієї групи діють бактерицидно. Пеніциліни мають низький рівень токсичності, що дозволяє використовувати широкий діапазон дозувань, і є порівняно дешеві. Слід зазначити високу алергогенність пеніцилінів і наявність перехресної алергії між ними.

Природні пеніциліни утворюються в процесі росту грибів (бензилпеніцилін, його солі й ефіри, феноксиметилпеніцилін), напівсинтетичні отримані шляхом модифікації молекули природних пеніцилінів (пеніциліназорезистентні - оксацилін, диклоксацилін; широкого спектра дії - амінопеніциліни, карбоксипеніциліни). Крім того, існують також комбіновані препарати, що складаються з напівсинтетичних пеніцилінів й інгібіторів бета-лактамаз (уназин, аугментин, тиментин, тазоцин).

Природні пеніциліни (бензилпеніциліну натрієва і калієва сіль, біциліни);

Спектр антимікробної дії однаковий у бензилпеніциліна й феноксиметилпеніциліна. Ці препарати активні у відношенні Г+ коків: стрептококів, пневмококів, стафілококів. Однак необхідно враховувати, що більшість штамів стафілококів у наш час набули стійкість до бензилпеніциліну, тому що виробляють фермент пеніциліназу (бета-лактамазу), під впливом якої відбувається розрив бета-лактамного кільця молекули пеніциліну, що веде до втрати його антимікробної активності. Чутливі до пеніциліну також Г- коки: менінгококи, гонококи; Г+ палички: збудники дифтерії, сибірської виразки,; анаероби: спороутворюючі клостридіі - збудники правця й газової гангрени; неспороутворюючі - пептострептококи, фузобактеріі, а також лептоспіри, Treponema pallidum, актиноміцети.

Природні пеніциліни призначають при захворюваннях, викликаних чутливою флорою: ангіні, скарлатині, "домашньої" пневмонії, септичному ендокардиті, менінгококовому і пневмококовому менінгіті, гнійних інфекціях шкіри й м'яких тканин, сифілісі, гонореї, анаеробних інфекціях - клостридіальних (газова гангрена, правець).

БЕНЗИЛПЕНІЦИЛІНА НАТРІЄВА СІЛЬ (Веnzylpenicillinum-natrium)

Бензилпеніцилін активний у відношенні грампозитивних мікроорганізмів (стафілококів, стрептококів, пневмококів, збудника дифтерії, анаеробних спороутворюючих паличок, палички сибірської виразки), грамнегативних коків (гонококів, менінгококів), а також відносно спірохет, деяких актиноміцетів й інших мікроорганізмів. Препарат неефективний відносно більшості грамнегативних бактерій, рикетсій, вірусів, найпростіших, грибів. До дії бензилпеніциліна стійкі штами стафілококів, що утворять фермент пеніциліназу, що руйнує бензилпеніцилін. Низька активність бензилпеніциліна відносно бактерій кишкової групи, синегнійної палички й інших мікроорганізмів також зв'язана з виробленням ними пеніцилінази. Застосовують бензилпеніцилін при хворобах, викликаних чутливими до нього мікроорганізмами: крупозній й осередковій пневмоніях, гострому й підгострому септичних ендокардитах, раневих інфекціях, гнійних інфекціях шкіри, м'яких тканин і слизових оболонок, гнійному плевриті, перитоніті, циститі, , різних формах ангін, дифтерії, бешиховому запаленні, гнійно-запальних захворюваннях в акушерсько-гінекологічній й оториноларингологической практиці; при запальних захворюваннях ока, менінгіті. Бензилпеніцилін й інші препарати цієї групи ефективно діють на всі форми сифілісу. Вони є основними засобами лікування цього захворювання. Активні форми сифілісу краще піддаються лікуванню пеніцилінами.

Бензилпеніциліна натрієва сіль й інші препарати пеніциліну можуть викликати різні побічні явища. У деяких хворих, особливо з підвищеною чутливістю, спостерігаються головний біль, підвищення температури тіла, кропивниця, сип на шкірі й слизових оболонках, болі в суглобах, ангіоневротичний набряк й інші алергійні реакції; описані випадки анафілактичного шоку зі смертельним результатом. При інгаляціях пеніциліну можуть розвитися фарингіти й ларингіти алергійного характеру, приступи бронхіальної астми. При призначенні бензилпеніциліна й препаратів, що містять пеніцилін, необхідно з'ясувати, чи не спостерігалося у хворого ускладнень (токсично-алергійні реакції) при попереднім застосуванні пеніциліну. У зв'язку з можливістю появи грибкових поразок слизових оболонок і шкіри, особливо в немовлят, осіб літнього віку й ослаблених хворих, доцільно при лікуванні пеніциліном призначати вітаміни групи В и вітамін С, а при необхідності - ністатин або леворин.

Бензилпеніцилін і всі інші препарати пеніциліну протипоказані хворим з підвищеною чутливістю до пеніциліну, що страждає бронхіальною астмою, кропивницею, сінною лихоманкою й іншими алергійними захворюваннями, а також особам з підвищеною чутливістю й незвичайними реакціями при прийомі інших антибіотиків й інших лікарських препаратів.

Напівсинтетичні пеніциліни(оксациліну натрієва сіль, ампіцилін, карбпеніцилін);

Синтезовані на основі виділеного "пеніцилінового ядра" - 6-амінопеніциліанової кислоти. Ці препарати, зберігаючи основні переваги бензилпеніциліна (бактерицидність, низький рівень токсичності), мають нові коштовні для медичної практики властивості: стійкість до пеніцилінази, кислотостійкість, широкий спектра антимікробної дії. Серед напівсинтетичних пеніцилінів розрізняють:

I. Пеніциліни, стійкі до пенніцилінази: оксацилін, клоксацилін, диклоксацилін, флуклоксацилін;

II. Пеніциліни широкого спектра дії:

1) амінопеніциліни: ампіцилін, амоксицилін, бакампіцилін, півампіцилін;

2) антисинегнійні:

а) карбоксіпеніциліни: карбеніцилін;

б) уреідопеніциліни: азлоцилін, мезлоцилін, пиперацилін;

3) препарати з переважною активністю у відношенні грамнегативних бактерій: мецилін, ацидоцилін.

Пеніциліни, стійкі до пеніцилінази.

Спектр антимікробної дії таких пеніцилінів близький до бензилпеніциліна й відрізняється тільки активністю у відношенні пеніциліназоутворюючих стафілококів. У зв'язку із цим основним показанням до призначення оксициліна й інших препаратів цієї групи є стафілококова інфекція (захворювання дихального тракту: пневмонії, бронхіти, абсцеси легенів; захворювання сечостатевої системи:уретрити, простатити, пієлонефрити; інфекції шкіри й м'яких тканин, сепсис, септичний ендокардит, остеомієліт й ін.). Однак виділяються стафілококи, стійкі до оксациліну, і тоді клінічний ефект досягається збільшенням добової дози антибіотиків або комбінацією їх з аміноглікозидами. Пеніциліни, резистентні до пеніцилінази, кислотостійкі, їх можна призначати усередину. Для перорального застосування доцільніше використовуватии клоксацилін, диклоксацилін,тому що ці препарати, будучи більш кислотостійкими, краще всмоктуються й створюють більш високі концентрації в організмі, ніж оксацилін: крім того, вони більш стабільні до руйнуючої дії бета-лактамаз.

ОКСАЦИЛІНА НАТРІЄВА СІЛЬ (Охасillinum-natrium ). Синоніми: Вristopen

Спектр антибактеріальної дії оксациліна подібний до спектра бензилпеніциліна.

Основною особливістю оксациліна є його ефективність відносно штамів мікроорганізмів, резистентних до пеніциліну, що пов'язане з його стійкістю до пеніцилінази. Крім того, оксацилін зберігає активність у кислому середовищі шлунка, що дозволяє застосовувати його не тільки внутрім язево, але й усередину. Оксацилін добре всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Він відносно швидко виділяється нирками; для підтримки терапевтичної концентрації в крові його необхідно приймати кожні 4 - 6 г.

Застосовують оксацилін при інфекціях, викликаних пеніциліназоутворюючими стафілококами, стійкими до бензилпеніциліну й феноксиметилпеніциліну (пневмонії, абсцеси, флегмони, остеомієлит, інфіковані опіки, раневі інфекції й ін.). Препарат призначають також при змішаних інфекціях, коли одночасно є чутливі й стійкі до бензилпеніцилінам грампозитивні мікроорганізми. При інфекціях, викликаних стафілококами, чутливими до бензилпеніциліну, застосовувати оксациліна натрієву сіль недоцільно. Препарат ефективний при лікуванні хворих сифілісом.

Пеніциліни широкого спектра дії

Амінопеніциліни. Для амінопеніцилінів характерний широкий спектр антимікробної дії. Вони активні відносно тих мікроорганізмів, на які діють природні пеніциліни, при цьому трохи активніші у відношенні ентерококів (Enterococcus faecalis, Streptococcus faecalis, стрептокок групи D, які часто є збудниками хронічних інфекцій сечовивідних шляхів, септичного ендокардиту); слабкіше діють на інші стрептококи, пеніциліночутливі стафілококи, спірохети, анаероби, але сильніше, ніж оксацилін. На відміну від пеніциліну діють на ряд Г- бактерій: кишкову паличку (найбільш частий збудник інфекцій сечовивідних шляхів, у тому числі пієлонефриту штами протея (Р. mirabilis), сальмонели, шигели, Н. influenzae (2-3-й по частоті збудник пневмонії, отиту, синуситу, менінгіту) Ампицилін, так само як пеніцилін, неактивний проти синегнійної палички, штамів протея, стафілококів, що утворюють пеніциліназу. Стійкий у кислому середовищі, погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр (ГЕБ), виводиться із сечею й жовчею. При його застосуванні можливі алергійні реакції, диспепсичні розлади, явища дисбактеріозу