4. Допомога пацієнту з приводу нетримання сечі. Види сечоприймачів.

Нетримання сечі: проявляється періодичним мимовільним виділенням сечі, іноді краплями, а частіше у значній кількості, причому хворі не можуть контролювати сечовипускання, це може спричинити швидку мацерацію шкіри і розвиток пролежнів.

Причини:

1. ушкодження або порушення тонусу сфінктера сечового міхура;

2. вади розвитку сечового міхура та сечовипускального каналу;

3. випадання жіночих статевих органів;

4. захворювання ЦНС;

5. загальне виснаження.

У хворих з нетриманням сечі стежать за чистотою натільної і постільної білизни, використовують сечоприймач або підкладне судно, памперси, регулярно підмивають.

5. Спостереження і догляд за тяжкохворими і агонізуючими.

Спостереження і догляд за тяжкохворими.

До тяжкохворих належать пацієнти, які хворіють на недуги з ускладненим перебігом, що не піддаються ефективному лікуванню, або мають несприятливий прогноз. За тяжкохворими необхідно організувати невідступний догляд вдень і вночі.

Середній мед. персонал зобов’язаний знати стан таких хворих у будь-який час; контролювати свідомість, забарвлення шкіри і слизових оболонок; температуру тіла; частоту, ритм і наповнення пульсу; величину АТ, його зміни; частоту і зміни глибини дихання.

Проводити гігієнічні заходи: щоденно обтирати тіло теплою водою з додаванням спирту, оцту чи одеколону; підкладати клейонку; допомагати чистити зуби і язик, промивати ротову порожнину; здійснювати догляд за очима, носом, вухами. Кожні 2-3 год. змінювати положення хворого, використовуючи функціональне ліжко; слідкувати за чистотою постільної і натільної білизни. Стежити за діурезом, випорожненням кишечнику, при необхідності застосовувати клізми.

Харчування повинно бути легкозасвоюване, напіврідке, багатим на вітаміни. Якщо хворий може їсти самостійно, м/с допомагає йому, якщо такої можливості немає, застосовують штучне годування.

Систематичного догляду потребують хворі в збудженому стані, вони проявляють надмірну фізичну і психічну активність, намагаються втекти, демонструють наміри до суїцидальних дій. Хворого необхідно заспокоїти, у разі непокори зафіксувати до ліжка спеціальними поясами. Про стан збудження повідомляють лікаря, при потребі викликають психіатра.

Вологе прибирання здійснюють двічі на день, а за потребою – частіше, проводиться кварцювання палат і провітрювання. Генеральне прибирання 1 раз в тиждень.

Створення духовної атмосфери оздоровчого процесу, спрямованої на активізацію захисних сил організму в боротьбі з недугою. Віра в одужання є могутнім лікувальним чинником. М/с повинна заздалегідь погодити з лікарем інформацію, яку вона може надати пацієнту щодо його діагнозу і прогнозу.

Суворе дотримання лікувально-охоронного режиму: недопустимі голосні викрики, суперечки між персоналом, метушня при виконанні процедур. Не треба висловлювати тяжкохворому свого невдоволення, важливо створити доброзичливу, спокійну атмосферу.

Професійна діяльність в ВРІТ вимагає виняткової психологічної стійкості, фізичної витривалості і високого душевного благородства.

Догляд за тяжкохворими, які перебувають у стані коми

Кома — особливий патологічний стан організму, який супроводжується пригніченістю або непритомністю. У хворих з коматозним станом настає сповільнення активності різних фізіологічних функцій — серцевої діяльності, сечовиділення, дефекації, секреції травних соків. У таких хворих порушується дихання (стає глибоким і шумним), можуть з’явитися судоми, фізичне і психічне збудження. Коматозний стан організму може бути спри­чинений різноманітними патологічними чинниками — травми, за­пальні процеси і пухлини головного мозку, психічні захворювання, ниркова недостатність, цукровий діабет, отруєння наркотичними за­собами, алкоголем, барбітуратами, транквілізаторами.

Найчастіші ускладнення коми — набряк мозку, порушення терморегуляції, розлади дихання, кровообігу, водно-сольового обміну. Тривале перебування хворих у малорухливому стані може спричинити появу пролежнів у ділянці попереку, сідниць, лопаток, п’ят, литок. Часто у них не стулюються повіки, внаслідок чого висихає оболонка очей. При судомах можуть виникнути травматичні ушко­дження язика, м’яких тканин і навіть переломи кісток.

Хворих у коматозному стані доцільно розміщувати на функціональних ліжках у відділеннях реанімації або інтенсивної терапії. З метою запобігання нудоті і блюванню їх транспортують, не підніма­ючи головний кінець ліжка.

Хворі у коматозному стані потребують постійного нагляду і догляду. Слід регулярно стежити за шириною зіниць і їх реакцією на світло, систематично перевіряти наявність рогівкового рефлексу, постійно стежити за частотою і глибиною дихання, частотою, наповненням і ритмом пульсу, рівнем артеріального тиску. Поява глибокого шумного дихання (дихання Куссмауля), різке зниження артеріального тиску, поява неритмічного пульсу і зменшення його наповнення можуть свідчити про розвиток коматозного стану, особливо коли такі ускладнення супроводжуються знепритомнінням. Важливе значення має облік діурезу, а також реалізація тяжкохворому визначеного лікарем водного режиму.

Особливої складності набуває організація у коматозних хворих харчування. За непритомності хворого годують через зонд, який уводять у шлунок через носовий хід.

Загальний медичний догляд за коматозними хворими повинен бути тісно поєднаний із спеціальним, який вимагає чіткого і своєчас­ного виконання медичним персоналом маніпуляцій і процедур, виз­начених лікарем. Медична сестра допомагає лікареві в проведенні їм лікувальних заходів, налагоджує інгаляцію кисню, проводить внут­рішньовенну інфузію, допомагає лікареві проводити катетеризацію мигістральних вен, інтубацію трахеї, вимірює АТ, ЧСС, ЦВТ, час­тоту дихання, обсяг внутрішньовенних інфузій, діурез, температуру тіла та інші показники. Всі результати спостереження, виконувані маніпуляції медична сестра відзначає в листку інтенсивного спосте­реження і терапії.

Медична сестра постійно здійснює нагляд за голкою або катете­ром, введеним внутрішньовенно.

Під час догляду за тяжкохворими всі зусилля треба спрямувати на профілактику і лікування інфекційних ускладнень: септицемії, пневмонії, інфікування сечових шляхів.

У тяжкохворих, особливо у непритомних, спостерігається збіль­шення кількості бактерій порожнини рота, що створює небезпеку розвитку паротиту, тому гігієні порожнини рота надають надзвичайно великої уваги. Корисна також додаткова стимуляція саліва­ції шляхом уведення в порожнину рота через кожні 2 год. кількох крапель лимонного соку або розчину лимонної кислоти.

Особливої уваги вимагають заходи з профілактики пролежнів.

Непритомного тяжкохворого можна покласти на бік, обличчям донизу. Таке положення запобігає западанню язика, затіканню вмісту шлунка в дихальні шляхи (аспірації).

На коматозного хворого не слід надівати натільну білизну, яка може здавлювати шкіру в окремих ділянках, а також ускладнювати здійснення заходів загального і спеціального догляду, зокрема, проведен­ня ін’єкційних маніпуляцій і процедур. Натомість, постільну білизну слід змінювати своєчасно при появі перших ознак її забруднення.

У коматозних хворих часто охолоджується тіло, тому у них виникає потреба у застосуванні грілок. Часте зволоження слизових оболонок очей у хворих із незімкнутими повіками, промивання очей стерильним ватним тампоном, змоченим ізотонічним розчином натрію хлориду або перевареною водою, є важливими профілактичними заходами, спрямованими на запобігання розвитку кон’юнктивіту, кератиту та інших ускладнень. З метою запобігання висихання слизової оболонки доцільно закрапувати в очі 1—2 краплі риб’ячого жиру.

Зниження рухової активності тяжкохворих може призвести до м’язової гіпотрофії. Для запобігання розвитку цього ускладнення хворому призначають масаж і лікувальну фізкультуру.

Об’єм роботи медичної сестри палати інтенсивної терапії та реанімації.

Служба реанімації та інтенсивної терапії може існувати самостійно або перебувати у складі анестезіологічних відділень.

Організаційні структури відділень реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ):

1. відділення анестезіології і реанімації з палатами для реанімації та інтенсивної терапії ( у великих багатопрофільних лікарнях, у яких є хірургічні відділення (не менше 60-70ліжок);

2. група анестезіології і реанімації (лікар-анестезіолог-реаніматолог і 2 м/с);

3. відділення (центр) реанімації та інтенсивної терапії (при багатопрофільних лікарнях більше 800 ліжок)

Завдання служб анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії:

• надання екстреної реанімаційної допомоги хворим, які перебувають у критичному стані;

• проведення комплексу заходів з інтенсивної терапії у хворих з порушенням життєвоважливих функцій та інтенсивного спостереження за ними;

• забезпечення знеболювання і безпеки проведення хірургічних втручань, профілактики і лікування можливих порушень гомеостазу в ранній післяопераційний період;

• навчання медичного персоналу лікувального закладу методів надання невідкладної і реанімаційної допомоги хворим, які перебувають у критичному стані.

Обов’язки м/с ВРІТ:

1. безперервне спостереження за станом хворих;

2. оцінювання ефективності самостійного дихання, його частоти;

3. вимірювання основних параметрів гемодинаміки;

4. термометрія;

5. участь у моніторному спостереженні;

6. проведення інфузійної терапії;

7. контроль за балансом рідини;

8. участь у зондуванні травного тракту;

9. застосування ендоскопічних та інших методик діагностики і лікування, оксигенотерапії, інгаляцій, підтримання прохідності дихальних шляхів;

10. катетеризація сечового міхура, проведення клізм;

11. накладання банок, гірчичників, використання міхура з льодом, грілки;

12. догляд за шкірою, профілактика пролежнів;

13. догляд за ротовою порожниною, очима, носом, вухами;

14. підготовка до катетеризації магістральних вен, трахеотомії, епідуральної і спінальної пункції, пункції плевральної і черевної порожнини і асистування лікареві;

15. контроль за станом операційної рани;

16. дезінфекція, передстерилізаційне очищення, стерилізація інструментарію, предметів медичного призначення;

17. узяття біоматеріалів для лабораторних досліджень;

18. відсмоктування ексудату з плевральної порожнини;

19. визначення групи крові і резус-фактора, її індивідуальної і біологічної сумісності, переливання крові та її компонентів;

20. підготовка і контроль за роботою контрольно-діагностичної і лікувальної апаратури;

21. участь у проведенні серцево-легеневої реанімації;

22. знання фармакодинаміки, побічних ефектів, ускладнень, правил вживання, зберігання, обліку і застосування препаратів;

23. ведення відповідної медичної документації.

Паліативне лікування – комплексна система допомоги безнадійним хворим, спрямована на полегшення їхнього соматичного і психічного стану, на підтримку соціального і духовного потенціалу.

Мета: досягти максимально можливої якості життя безнадійних хворих, їхніх близьких і родичів.

Мета сестринського догляду: підтримка пацієнтів, створення комфортних умов і тимчасове полегшення симптомів хвороби.

Паліативну допомогу надають:

• якщо лікування не дає ефекту;

• якщо людина категорично відмовляється від інтенсивного лікування;

• якщо функціонування життєвоважливих органів різко знижується.

Цілі паліативної допомоги:

• надати пацієнту максимальну можливість впливати на прояви своєї хвороби;

• допомогти людині почуватися максимально комфортно і спокійно;

• допомогти людині перемогти переживання;

• допомогти людині та її сім’ї зробити необхідні приготування і підготувати їх до подальших труднощів, пов’язаних зі смертю.

Для паліативного лікування потрібна бригада спеціалістів: лікар-консультант, медичні сестри, соціальний працівник, священник. Для роботи в хоспісі наймають працівників, які пройшли спеціальний відбір і навчання. Медичні сестри несуть відповідальність за поширення інформації, за консультування і навчання пацієнта і його сім’ї, за те, щоб пацієнт удома продовжував одержувати ту саму допомогу, що і в лікарні.

Помираючий хворий.

Лікування помираючого хворого – важке випробування для медичного працівника, тому що важко усвідомлювати своє безсилля. В цей період життя він стає для хворого найближчою людиною, допомагає жити не втрачаючи людської гідності, задовольняючи свої фізичні, емоційні, духовні потреби, відчувати останні радощі.

Допомога включає:

1. емоційну, соціальну і духовну підтримку.

2. симптоматичне лікування.

3. психотерапію.

До захворювань, при яких радикальне лікування не можливе, відносять: злоякісні новоутворення в термінальній стадії, ВІЛ-інфекція на стадії СНІДу, пізні стадії серцевої, ниркової, дихальної і печінкової недостатності, важкі нервово-психічні захворювання.

Допомога хворим і їх родичам.

М/с повинна:

1. вміти слухати;

2. розуміти невербальну мову;

3. надавати емоційну підтримку;

4. спілкуватись з хворим відкрито, довірливо, ставитись зі співчуттям;

5. чесно відповідати на питання, не подавати марних надій;

6. давати можливість запитувати;

7. розуміти потреби хворого і старатись їх задовольнити;

8. передбачити труднощі і бути готовою до них.

Проблеми помираючих:

1. пригнічений настрій;

2. тривожність;

3. біль;

4. анорексія (відсутність апетиту);

5. нудота, блювання;

6. закрепи.

Хворий хоче відчувати себе захищеним; чекає, щоб його заспокоїли, не повинен відчувати, що від нього щось приховують.