Право

1. проблема теорії держави (проблема державотворення, форми держави, механізм держ.)

2. проблема теорії права (проблема походження права, право у системі соц.норм, система права та система законодавства)

3. основи цивільного права україни

4. основи сімейного права україни

5. основи господарського права україни

6. основи трудового права україни

7. основи кримінального права україни

8. основи судочинства україни

1

Поняття та ознаки держави

Держава — це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління за­гальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

Кожна держава характеризується певними ознаками, які дають змогу краще розуміти це складне явище:

1) наявністю державного суверенітету, тобто верховенства, повноти, єдності та неподільності влади всередині країни та її рівноправності і незалежності у міжнародних відносинах. Державний суверенітет виникає з моменту реалізації національного суверенітету - права нації самостійно визначати свою подальшу долю, включаючи право на самовизначення і створення суверенної держави. Державний суверенітет України виник з моменту прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., схваленого 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням;

2) територіальною ознакою, яка характеризується наявністю певної території, обмеженої державним кордоном, за якою закріплене населення (народ) за допомогою правових інститутів громадянства (в республіках) чи підданства (в монархіях).

Громадянство (підданство) - це постійний правовий зв'язок держави та індивіда, що виражається у їхніх взаємних правах та обов'язках;

3) наявністю публічної влади, яка поширюється на всіх людей, що перебувають на території держави. Цю владу здійснюють спеціально утворені органи держави, які відокремлені від населення, у своїй сукупності утворюють державний апарат, завданням якого е тільки керування справами держави і суспільства;

4) наявністю системи права - загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою для регулювання найважливіших суспільних відносин і виконання яких забезпечується державним примусом;

5) наявністю податкової системи, тобто сукупністю податків і зборів (обов'язкових платежів), які надходять у бюджети та в державні цільові фонди, котрі збираються з населення у встановленому податковими законами порядку і використовуються для утримання державної влади і вирішення загальних справ;

6) наявністю державних символів (Державного прапора, Герба, Гімну), грошової системи та ін.

Підсумовуючи вище визначені ознаки можна охарактеризувати державу, як суверенну, політико-територіальну цілісність, яка має найвищу концентрацію влади в соціально неоднорідному суспільстві та здатна вирішувати загальні справи.

До основних ознак держави відносять: суверенітет; територіальне розселення населення країни; наявність апарату управління і примусу; здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки; здатність збирати податки, робити позики і давати кредити; спроможність виражати і захищати інтереси певної частини населення. Суверенітет держави — це верховність, самостійність, повнота, єдність і неподільність влади в державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах. Населення в державі розселене по всій її території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи політично-територіальні одиниці.

Держава має спеціальний апарат — систему законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань.

До них належать: армія, поліція виправні установи, служби національної безпеки, Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки і закріплює їх у нормах права. Держава збирає податки, що використовуються для утримання організацій державного механізму. У соціальне неоднорідному суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення. Державу розглядають під різним кутом зору. Як офіційний представник суспільства держава повинна робити все від неї залежне для поліпшення життя людей.

Держава в політичній системі суспільства

Тому тільки держава: володіє суверенною владою, що є верховною, самостійною, повною, єдиною і неподільною в межах її території, а також незалежною і рівноправною у зовнішніх відносинах; виступає офіційним представником усього чи більшої частини населення країни; уособлює суверенітет народу і на­ції, а також здатна реалізувати права народу на самовизначення; має спеціальний апарат управління і примусу, з допомогою якого здатна забезпечити реалізацію своїх функцій, охорону прав людини і громадянина, задовольнити загальносоціальні й загальнолюдські потреби; з метою реалізації управління суспільством видає загальнообов'язкові для всіх правила поведінки у вигляді юридичних норм, а також індивідуально-правові приписи, необхідні для регулювання прав та обов'язків конкретних осіб стосовно конкретних життєвих ситуацій. Отже, політика держави охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. В її основі лежать потреби народу, нації, соціальних верств і груп, особи й держави, інших соціальних суб'єктів.

Функції держави

Основні функції — найзагальніші та найважливіші комплексні напрямки діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони; підтримання зовнішніх відносин; охорони правопорядку; інформаційну; економічну; екологічну; соціальну; культурно-виховну та ін. Неосновні функції — напрямки діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них належать: управління персоналом; матеріально-технічне забезпечення та управління майном; забезпечення реалізації бюджетної справи та бухгалтерського обліку; правосуддя і юридичні функції. Внутрішні функції — такі напрямки діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика. До внутрішніх відносять економічну; культурно-виховну; охорони й захисту всіх форм власності; соціального обслуговування населення; екологічну; охорони правопорядку, прав і свобод людини і громадянина та ін. Зовнішні функції — основні напрямки діяльності Держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами. І світовим товариством у цілому. Функціями є: організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин; захист державного суверенітету; підтримка миру в регіоні та боротьба за мирне співіснування держав різної орієнтації. Постійні функції — напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку. Тимчасові функції — напрямки діяльності держави, що обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства. Гуманітарні функції — напрямки діяльності держави та її органів із забезпечення кожній людині належних умов життя. Економічні функції — напрямки діяльності держави на перехід від планової до ринкової економіки. Політичні функції — напрямки діяльності держави зі створення умов для формування й функціонування державної влади на засадах демократії.

Форма держави

Форма держави - це спосіб організації і здійснення державної влади.

Форма держави складається з трьох елементів:

1) форми правління;

2) форми державного устрою;

3) форми державного (політичного) режиму.

Держави світу мають різні форми залежно від територіальних розмірів країни, національного складу населення, історичних традицій та інших чинників.

Всі держави за цією формою можна розподілити на монархії та республіки.

Монархія характеризується тим, що державна влада зосереджена повністю чи частково в руках монарха (князя, короля, царя), передається в спадщину, не залежить від населення країни.

Розрізняють:

а) абсолютну монархію, в якій вся повнота влади зосереджена в руках монарха, хоча в державі може мати місце і конституція і парламент, але монарх здійснює законодавчу діяльність і керує урядом сам. На сьогодні така форма правління має місце в Бахрейні, Кувейті, Омані, Саудівській Аравії.

б) конституційну монархію (обмежену), в якій влада монарха обмежується конституцією чи конституційним законом держави (Бельгія, Нідерланди, Норвегія);

в) парламентську монархію (обмежену), в якій влада монарха є символічною, так як монарх лише формально зберігає статус глави держави, підписує законодавчі акти і виконує представницькі повноваження (Іспанія, Швеція, Японія);

г) дуалістичну монархію, в якій монарх не має законодавчої влади, яка належить парламенту, але він формує уряд і здійснює керування виконавчою владою. На сьогодні ця форма правління збереглася в Йорданії, Марокко.

д) теократичну монархію, в якій глава держави одночасно є релігійним лідером, він наділений верховною духовною і політичною владою і здійснює функції вождя нації. В Європі теократичною монархією є Ватикан.

Республіка - це форма правління, за якої верховну владу

в державі здійснює представницький орган, який відповідно до виборчих законів обирають громадяни країни на визначений строк.

Розрізняють:

а) президентську республіку, головними ознаками якої є:

- обрання президента громадянами держави,;

- поєднання президентом повноважень глави держави і глави виконавчої влади;

- формування уряду президентом з незначною участю у цьому процесі парламенту;

- відсутність відповідальності уряду перед парламентом;

- відповідальність уряду перед президентом; - відсутність права президента на розпуск парламенту.

Президентськими республіками є Аргентина, Бразилія,Еквадор, США та ін.

б) парламентську республіку, головними ознаками якої є:

- обрання президента держави парламентом;

- формування уряду парламентом, при цьому, участь у формуванні уряду глави держави може мати місце, але вона номінальна;

- здійснення повноважень глави держави і глави уряду різними особами;

- обмеженість владних повноважень глави держави і їх збільшення у прем'єр-міністра і уряду;

- відповідальність уряду перед парламентом.

Парламентськими республіками є Австрія, Індія, Ісландія, Швейцарія;

в) змішані республіки (напівпрезидентські чи напівпарламентські), які характеризуються сполученням рис президентської і парламентської республік. Для визначення такої форми правління слід проаналізувати співвідношення конституційних і реальних повноважень у сфері виконавчої влади.

На сьогодні президентсько-парламентськими республіками є Болгарія, Індонезія, Чехія, Франція та інші. Парламентсько-президентськими - Греція, Ізраїль, Італія, Німеччина та інші. До 01.01. 2006 р. Україна була президентсько-парламентською республікою, але з набуттям чинності Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 р. перетворилась у парламентсько-президентську.

Форма державного устрою

Розрізняють унітарні (прості) і федеративні та конфедеративні (складні) держави.

Унітарна (єдина) держава не має одну:

- конституції;

- системи права;

- однієї системи державних владних органів;

- єдиним громадянством та ін.

Можуть бути автономії (АР Крим, Фарерські острови)

Федерація - це держава, територія якої складається з територій її членів, що мають ознаки суверенності. Суб'єкти федерації можуть бути у вигляді:

- земель (Австрія, Німеччина);

- кантонів (Швейцарія);

- провінцій (Аргентина, Канада);

- республік (Росія);

- штатів (Австралія, Індія, США).

Суб'єкти федерації не є державами, а лише державними утвореннями, які наділені багатьма відповідними ознаками, крім державного суверенітету. Федерації характеризуються тим, що вони: мають все те саме але ВЛАСНЕ а не єдине.

Конфедерація - це тимчасовий союз держав, що утворюється для досягнення визначених в установчому акті цілей

На сьогодні ознаки конфедерації мають Євросоюз та Союз Незалежних Держав (СНД).

Імперії теж є.