1.Економічні потреби — Це внутрішні стимули, які спонукають суспільне виробництво необхідних товарів, робіт і послуг. Потреби спонукають використовувати наявні в розпорядженні корисні ресурси максимально ефективно. Економічні потреби також показують ставлення людей до умов їх діяльності. Вони показують і відносини, які виникають між людьми в процесі розподілу і виробництва необхідних економічних благ.

Класифікація економічних потреб:

За суб’єктам:

• Особисті (індивідуальні), колективні, громадські (Їжа, житло, одяг, соціальні потреби в розумному керівнику, позитивному психологічному кліматі, хороших умовах трудової діяльності, визнання в колективі. Економічні потреби суспільства — це економічне зростання, сприятливий економічний клімат в країні, відсутність інфляції, дефіциту, безробіття;

• Потреби підприємств, домашніх господарств, держав, які є економічними суб’єктами (Потреба в якісних товарах, роботах і послугах по низьким цінам, підвищенні конкурентоспроможності продукції, зниженні витрат, максималізації прибутку, збільшення надходжень до державного бюджету і т.д.)

По об’єктах:

• Фізіологічні — Обумовлені тим, що людина є біологічною істотою, якому необхідно підтримувати свою життєдіяльність;

• Соціальні — Потреби в інформації, спілкуванні, освіті, визнання заслуг суспільством;

• Матеріальні — Це потреби в послугах і благах, що мають матеріальну форму;

• Духовні — Потреби у творчості, самовдосконаленні, розвитку таланту;

• Першочергові — Ті, що можуть задовольнитися предметами першої необхідності;

• Другорядні — Ті, що задовольняються за допомогою предметів розкоші;

Найбільш наочно економічні потреби суспільства та їх ієрархія в житті кожної людини зображена в піраміді Маслоу. Економічні потреби тут розташовані наступним чином (зверху вниз від менш важливих до основних):

• Самореалізація

• Повагу, визнання соціумом

• Соціальні (любов, дружба і т.д.)

• Безпека та почуття захищеності

• Фізіологічні

Дана класифікація на сьогоднішній день являється самою універсальною, так як вона виходить в большейстепені з біологічних потреб виду, і не так схильна до впливу культури та інших ознак, що відрізняють людей.

Економічні потреби: класифікація за ступенем можливості їх реалізації:

Абсолютні — Виникають і виявляються при поточному рівні розвитку техніки і науки (наприклад, попит на мобільні телефони був неможливий ще кілька десятиліть тому по причині відсутності технічної можливості);

Дійсні — Можуть бути реалізовані при поточному рівні науки і виробництва;

Платоспроможні — Ті, які людина в змозі задовольнити за допомогою свого доходу. Саме ці потреби найбільше цікавлять виробників.

2. Попит - це побажання споживача з урахуванням його реальної купівельної спроможності.

Види попиту:

1) Негативний - покупець може, але не хоче купувати даний товар так як ставиться до нього негативно.

2) Нульовий - покупець може купити, але але не купує даний товар, окільки ставиться до нього байдуже або не знає про його існування.

3) Спадний - обсяги закупівлі товару безперервно зменшуються.

4) Непостійний (нерегул-й, сезонний) -  обсяги закупі­вель колив-ся протягом року.

5) Латентний (що тільки зароджується) існує у вигляді запитів або окремих покупок.

6) Повноцінний - досить високий з погляду комерцій­них вигод продавця.

7) Оманливий - повноцінний протягом короткого часу, але такий, що не має перспектив у майбутньому.

8) Ажіотажний - досить високий, але внаслідок штучно створених обставин.

9) Небажаний (нераціональний) - високий попит на товари небажані з погляду етичних норм або соц.стандартів сус-ва.

10) Повсякденний (перманентний) - сталі обсяги про­дажу за короткі обсяги часу (день, тиждень).

11) Особливий - на унікальні товари.

12) Інфляційний - на товари, які купуютьсяз метою збереження вартості гр.заощаджень від інфля-го знеці­нення .

3) У маркетингу "товаром" вважають все те, що можна запропонувати для продажу на ринку. Відповідно це поняття охоплює також послуги, ідеї, організації. Серед видів маркетингу особливого поширення останнім часом набули територіальний маркетинг та маркетинг публічний. Тобто умовно товаром виступають території та особи. Насправді продаж розцінюється як перенесення права власності на інші особи. Усі товари, виготовлені для продажу покупцям і споживачам, класифікують на такі види:

o за призначенням;

o за характером вжитку і ступенем обробки;

o за терміном використання;

o за ціною;

o за способом використання, експлуатації, утилізації.

За споживчими звичками товари групують за наступними ознаками:

o товари повсякденного попиту (частого користування з мінімальними зусиллями);

o товари попереднього вибору (порівняння у процесі вибору і придбання за показниками придатності, якості, ціни, упаковки);

o товари особливого попиту (товари з унікальними характеристиками, окремі марочні вироби);

o товари пасивного попиту (відсутність знань про товар).

4)

6) Цінові стратегії можуть бути класифіковані в залежності від наступних ознак:

1) рівня цін;

2) характеристик покупців;

3) ступеня гнучкості цін;

4) рівня конкуренції;

5) співвідношення "ціна-якість";

6) ступеня взаємного доповнення товарів.

10) Конкурентоспроможність галузі, фірм забезпечується конкурентоспроможністю товарів, які вони виробляють.

Слід назвати три основні пункти при визначенні конкурентоспроможності виробу:

1) конкурентоспроможність будь-якого товару може бути визначена тільки внаслідок її порівняння з іншими виробами, а отже, є відносним показником;

2) показник конкурентоспроможності показує відмінності даного виробу від виробу-конкурента з урахуванням міри задоволення конкурентом конкретної суспільної потреби;

3) для визначення конкурентоспроможності товару необхідно також враховувати витрати на маркетинг та витрати споживачів на придбання та використання виробу.

Таким чином, конкурентоспроможність ТПП - це сукупність споживчих властивостей товару, які характеризують його відміність від виробу-конкурента за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам, а також з урахуванням затрат на їх задоволення. Такий показник визначає рівень конкурентоспроможності виробу відповідно до виробу конкурента.

11) Диверсифікація – це розповсюдження господарської діяльності на нові сфери. Тобто, розширення асортименту вироблених товарів, видів послуг, географічної діяльності.

У вузькому розумінні під диверсифікацією розуміють проникнення підприємств в галузі, які не мають прямого виробничого зв’язку, або функціональної залежності від основної їх діяльності.

Диверсифікація дає переваги у конкурентній боротьбі, бо збільшує можливості маневрування за умов змінної кон’юнктури, забезпечує стійку позицію на ринку, знижує ризик інноваційних продуктів, підвищує ефективність використання результатів науково-дослідних робіт, дає змогу підприємству проникати в інші галузі.

Вертикальна інтеграція (зв’язана вертикальна диверсифікація) – це процес придбання або включення в структуру підприємства нових виробництв, які технологічно входять в процес виробництва.

Тобто, підприємства бажають створювати необхідні для виробничого процесу товари самостійно, в середині самого підприємства замість того, щоб купувати їх на ринку у інших підприємств.

Прикладом вертикальної інтеграції може бути виробництво напоїв, яке доповнюється виготовленням пляшок, створенням мережі власних кафе.

Розрізняють декілька типів вертикальної інтеграції: 1. повна інтеграція виробничої діяльності; 2. часткова інтеграція – в цьому випадку частина продукції виготовляється на підприємстві, а частина закуповується у інших підприємств; 3. квазі-інтеграція – створення альянсів між компаніями, які зацікавлені в інтеграції без переходу прав власності.

Вертикальна інтеграція реалізовується в двох основних формах: 1. зворотна інтеграція або інтеграція назад – в такій ситуації підприємство приєднує функції, які раніше виконували постачальники. Метою такої інтерації може бути захист стратегічно важливого джерела сировини або доступ до нової технології, яка важлива для базової діяльності; 2. пряма інтеграція або інтеграція вперед – у даному випадку підприємство приєднує функції, які раніше виконували дистриб’ютори. Тобто, приєднуються транспортні, сервісні служби, канали збуту та інші функціональні служби, які пов’язані з основною діяльністю підприємства.

Метою такої інтеграції є забезпечення контролю над збутом продукції.

Найчастіше вертикальна інтеграція використовується підприємствами металургійної, паперової, нафтової та хімічної промисловості.

Горизонтальна інтеграція (концентрична диверсифікація) – передбачає випуск підприємством нових товарів, які технологічно не пов’язані з існуючими, але призначені для існуючих споживачів підприємства.

Тобто, підприємство додає до товарів своєї номенклатури нову продукцію, яка виробляється із використанням тих самих технологій або потребує аналогічних маркетингових програм.

Наприклад, 1. підприємство з виготовлення побутових пластмас починає виробництво деталей із тих самих матеріалів для машинобудування; 2. туристичне агентство вступає в готельний бізнес.

Головною метою горизонтальної інтеграції є посилення позиції фірми у галузі шляхом поглинання певних конкурентів, або встановлення контролю над ними.

Латеральна (поздовжня) диверсифікація здійснюється тоді, коли підприємство приймає рішення увійти в галузі, які не мають нічого спільного з його головною діяльністю, а тому немає жодного взаємозв’язку між традиційною та новою продукцією. Така диверсифікація є дуже ризикованою і може бути виправдана лише тоді, якщо можливості фірми або взагалі відсутні, або позиції конкурентів досить сильні, або тому, що ринок базової продукції знаходиться на стадії занепаду. Наважуються на впровадження даного виду диверсифікації лише підприємства зі значним науково-технічним та технологічним потенціалом.

Отже, диверсифікація завжди має на меті одержання максимальної вигоди від власних товарів на наявних ринках, розширення збуту, збагачення асортименту фірмових товарів.

12. Реклама — найважливіший елемент маркетингових комунікацій, бо в сучасних умовах саме маркетинг забезпечує соціально-економічний характер діяльності суб'єктів ринку. Інакше кажучи, маркетинг втрачає свій специфічний збутовий характер і перетворюється на ключовий елемент управління суспільними та міжособистісними процесами. Сфера маркетингу охоплює всі галузі економіки розвинених країн, при цьому маркетингова діяльність фірм прямо пов'язана з рекламною діяльністю. У США, наприклад, витрати на маркетинг становлять 55-60 % від кінцевої ціни товару, тобто значна частина національного продукту — це витрати на заходи маркетингової комунікації, товаропросування, транспортні операції і торгівлю. Формування ефективного комплексу маркетингової комунікації — одне з головних завдань ринкової діяльності фірми. Воно передбачає реалізацію відповідного процесу, логічна послідовність якого складається з таких основних елементів (рис. 1): • визначення завдань комплексу маркетингової комунікації; • з'ясування цільової споживчої аудиторії та бажаної її зворотної реакції; • вибір звернення; • вибір засобів впливу та поширення звернення; • формування каналів зворотного зв'язку. Одним з основних елементів процесу маркетингової комунікації є звернення. Звернення — це засіб, через який трансформуються цілі маркетингової комунікації. При створенні звернення увагу концентрують на кількох проблемах. Перша з них — що саме сказати цільовій аудиторії. Йдеться про зміст звернення, наявність у ньому привабливих для споживача раціональних, емоційних або інших мотивів. Друга проблема — як саме це сказати, як посилити вплив звернення, яку вибрати форму символічного втілення ідеї звернення. Третя проблема — коли, де і скільки разів сказати, щоб звернення було привабливим і досягає мети. Рис Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій Звернення має бути передане споживачам вчасно й ефективно. Це досягається вибором відповідних засобів впливу і поширення звернення: • каналів комунікації — особових і неособових; • носіїв інформації— таких, які заслуговують на увагу і довіру цільової аудиторії; • ефективних засобів впливу — реклама, пропаганда, стимулювання збуту, персональний продаж. Реклама — найважливіша складова маркетингу, ефективний засіб впливу на аудиторію споживачів у процесі комунікації. Успіх реклами зумовлений насамперед двома обставинами: її цілеспрямованістю, систематичністю, тісним зв'язком із процесами планування, розробки й виробництва товару, а також із дослідженнями конкретних ринкових умов та організацією торгівлі. У межах єдиної стратегії маркетингу реклама активно впливає на виробництво, яке повинно випускати тільки продукцію, що має відповідний ринковий попит. Реклама — необхідна форма комунікації, що сприяє переведенню якості товарів, послуг та ідей на мову потреб і запитів споживачів. Сучасна реклама як логічний елемент системи маркетингу не тільки формує попит, а й керує попитом певної групи цільової аудиторії. Адже ринок — це сукупність специфічних сегментів, сформованих відповідно до смаків і запитів споживачів. Наприкінці XX ст. в економічно розвинених країнах вивчення потреб споживачів змінилося дослідженням і формуванням їхніх мотивацій. Як зазначає рекламолог Р. Рівз (США), "реклама — це мистецтво вкорінення єдиної мотивації у голови щонайбільшої кількості споживачів при найменших витратах" [27, с. 72]. Таким чином, з одного боку, реклама стає впливовим інструментом у системі нецінового стимулювання попиту й збуту продукції, а з другого — стає новим видом рекламно-інформаційної комунікації. Для досягнення мети реклама використовує широкий спектр засобів і методів. Яких? Цього питання ми торкнемось, розглядаючи наступні теми дисципліни.

14. 16. Саме концепція інноваційного маркетингу може стати тією

перехідною концепцією, тією сходинкою, яка дозволить досягти

вершини, де поєднуються інтереси виробників, споживачів і

всього суспільства. Адже, по-перше, товари та послуги, що

представлені на ринку на сьогоднішній день не задовольняють

потреби суспільства в повній мірі, тому потрібні нові, тобто

інноваційні, при виробництві яких ці потреби будуть

враховані.

По-друге, для того, щоб споживачі зрозуміли важливість

такого роду інновацій, що задовольняють не лише їх власні

потреби а й потреби суспільства, підприємства мають донести

цю думку до свідомості широкого кола споживачів. Єдиним

методом досягнення цього є інструменти маркетингових

комунікацій. Та при розповсюдженні таких інновацій

необхідно використовувати нові, нетрадиційні методи та

інструменти політики маркетингових комунікацій. І, по-третє,

виробництво та розповсюдження інновацій, які є необхідними

споживачам, приносить великі прибутки, які і є головною

потребою виробників. Тобто, на нашу думку, саме дотримання

концепції інноваційного маркетингу в їх діяльності дозволить

в повній мірі задовольнити потреби споживачів та виробників.

І тільки після задовольнятимуться потреби всього суспільства.