88. Розкрийте зміст етнонаціональної політики України.

Вихід етнонаціональностей на політичну арену призводить до ускладнення політичної ситуації, виявом чого є зростання напруженості в її стосунках, зокрема в стосунках між етнонаціональною більшістю та етнонаціональною меншістю.

За таких умов головним завданням етнонаціональної політики є пошук шляхів гармонізації міжетнонаціональних відносин, налагодження і поглиблення всебічних зв?язків — основи співробітництва, збереження миру і злагоди в суспільстві.

У комплексі суспільних проблем етнонаціональні відносини в будь-якій поліетнічній країні потребують особливої уваги органів державної влади. Зумовлено це передовсім особливим їхнім статусом у системі як внутрішніх, так і зовнішніх стосунків людей. Визначальною тенденцією таких стосунків є їхня політизація. Остання зумовлюється процесом одержавлення націй, підвищенням їхньої ролі в суспільно-політичному житті. Специфіка етнонаціональних відносин визначається їхньою консервативністю і здатністю проникати в усі сфери суспільного життя. Саме цим і пояснюється стійкість етнонаціонального почуття та етнонаціональних відмінностей.

На характер етнонаціональних відносин суттєво впливає й те, що в них беруть участь великі групи людей, рівень економічного, політичного, соціального і духовного розвитку яких нерідко різниться. Ці та деякі інші особливості певним чином позначаються на процесі розгортання етнонаціональних відносин. За своїм змістом поняття "етнонаціональні відносини" багатоаспектне і є чи не найскладнішим у системі категорій, що використовуються в аналізі суспільних відносин. Визначити його сутність можна так: це стосунки людей ( у всіх сферах суспільного життя), які належать до різних етнічних і національних спільностей.

Структура етнонаціональних відносин включає внутрішні та зовнішні чинники.

Основоположним політичним принципом взаємовідносин етнічних і національних спільностей усередині країни є національна єдність. Об?єктивна зумовленість цього принципу очевидна, оскільки без такої єдності неможливий соціально-економічний, політичний і духовний розвиток нації. Національна єдність є постійно діючим чинником, основою життєдіяльності нації, і вона зберігатиметься доти, доки існує нація.

В основу національної єдності покладено національну ідею. Рівень національної єдності безпосередньо залежить від рівня розвитку національної свідомості.

Історичний досвід свідчить, що процес національної консолідації супроводжується гострою ідеологічною боротьбою, що призводить до ослаблення національної єдності, до загострення суперечностей в етнонаціональних відносинах. До головних причин, які зумовлюють негативні процеси в цій сфері, слід віднести соціально-класову та інші види диференціації в суспільстві, кризу розвитку багатонаціональних держав тощо. Цим негативним явищам об?єктивно протиставлені й постійно діють об?єднувальні чинники: національні традиції, звичаї, мова, культура, соціально-економічні зв?язки тощо.

Відносини між етнічними і національними спільностями, які живуть у різних державах, будуються на принципі взаємної довіри. Цей принцип — основа для встановлення і розвитку різнобічних міжнаціональних стосунків у всіх галузях суспільного життя. Принцип взаємної довіри покликаний розв?язувати етнонаціональні суперечності, що з?являються в процесі налагодження міждержавних відносин.

У структурі міжнаціональних відносин можна виділити такі типи: міжособові відносини між представниками різних націй, включаючи побутові, відносини між етнічними і національними спільностями в багатонаціональних державах (імперіях); міжнародні відносини держав з багатонаціональним складом населення. Рівень і форми взаємодовіри визначаються цивілізаційністю розвитку етнонаціональних відносин. Рівень довіри пригноблених націй до панівних визначається їхньою залежністю, а тому така довіра не є взаємною, а потенційно напруженою, а отже, і конфліктнонебезпечною. Розпад колоніальної системи найяскравіший цьому приклад.