67. Більшовизм і тоталітаризм як практика комунізму.

Поряд з вузьким історичним значенням, термін більшовизм одержав поширення в політології і публіцистиці як синонім крайнього екстремізму, ідеологічного фанатизму, політичної нетерпимості, схильності до насильства.

Зазначені риси політичної поведінки були властиві як окремим представникам першого політичного покоління РСДРП(б)-РКП(б), так і політичній практиці цієї організації в цілому. Згодом, були виділені в загальний стереотип поведінки, властивий не лише комуністичним політичним рухам. Так, проявом більшовизму називають радикальні («гайдаровські») реформи в Росії початку 90-х рр. ХХ ст.

Для «більшовиків» властивий апріориський підхід в оцінюванні вчинків людей, соціальної й особистої поведінки — «істинність» якого-небудь судження, погляди, ін. оцінюється виходячи з відповідності апріорі визначеному «єдино вірному» вченню (напр., марксизму), його спрямованості на яку-небудь апріорі поставлену мету (досягнення комуністичної формації, соціальної революції). У радянській ідеології 1920-х — 30-х рр. була поширена концепція класової моралі, відповідно до якої етично значимими слід було вважати лише вчинки, вчинені в інтересах диктатури робітничого класу й т.п.

Більшовицькому способу мислення властива прихильність «надцінній ідеї» (у психіатрії, поняття надцінних ідей було висунуто С. Wernicke (1892) для позначення окремих суджень або груп суджень, афективно насичених та таких, що мають стійкий, фіксований характер). Прикладом виникнення надцінних ідей у нормі може слугувати відданість людини якій-небудь науковій ідеї, заради доказу правоти якої він готовий зневажити всім іншим, своїми особистими інтересами й інтересами своїх близьких, тобто всім, що не стосується до думок, що переважають у його свідомості. Для людей, якими опановують такі ідеї, є характерним активне прагнення перебороти всі перешкоди в досягненні мети. Надцінні ідеї, по М. О. Гуревичу, завжди носять патологічний характер, є вираженням дисгармонійної психіки та пов'язані з паралогічним мисленням і резонерством[3]

У даному контексті, більшовизм може розглядатися як соціально психологічна патологія, викликана далеко зашедшими дисгармонійними, кризовими явищами в культурі й суспільстві. Більшовизм є основою практики індивідуального і масового політичного терору.

Микола Бердяєв визначав більшовизм як "соціалізм, доведений до релігійного напруження та до релігійної винятковості". Також він вважав, що "лише в свідомості російських більшовиків революційний соціалізм лишається релігією, яку вони вогнем та мечем бажають нав'язати світу. Це щось на зразок нового ісламу, в якому бажають заслужити собі рай побиттям невірних. Більшовики, як і всі релігійні фанатики, ділять весь світ і все людство на два табори - царство Боже, царство соціалістичного пролетаріату, і царство диявола, царство буржуазне." На думку Бердяєва, серед "щирих, віруючих більшовиків" є "багато провокаторів, шпигунів, підкуплених, та моральних ідіотів."

Тоталітаризм (totalitas, лат. – повнота) - державний лад, що здійснює абсолютний контроль над всіма сферами суспільного життя. Прояви тоталітаризму стали явищем суспільного життя давно і тільки в XX ст. склався в певну політичну систему. Тоталітаризм не зводиться до авторитаризму або самодержавного режиму. І хоча государ Росії Петро Великий і король Франції Людовік XIV - могутні правителі-деспоти, але примітивність засобів комунікації, нерозвиненість соціальної інфраструктури визначали їх владу не стільки ефективною та всепроникаючою, щоб назвати тотальною. Об'єктивно самодержці не володіли можливостями контролювати всіх і вся в житті підданих. Звичайно, вони вимагали і досягали зовнішньої покори, але завжди в сфері державного регулювання був присутній той або інший «пробіл». Адже частина суспільства володіла або політичним імунітетом (станові привілеї), або самостійністю в сфері економічної і господарської діяльності (відсутність планово-наказової системи керівництва економікою), або певною свободою життя (адже селян все-таки не змушували брити бороди і одягати німецькі камзоли, а старообрядців не розстрілювали за їх релігійні переконання тощо). В протилежність автократичним режимам середньовіччя тоталітаризм допускає всезагальність державного контролю і намагається регулювати кожний аспект життєдіяльності суспільства. В 20-х роках XX ст.