18. Визначте ресурси і функції політичної влади.

РЕСУРСИ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ – засоби здійснення. Сукупність усіх можливих і фактично використовуваних ресурсів владарювання є потенціалом влади.

Врахування ресурсів владарювання і ресурсів спротиву владній волі дає можливість визначити силу влади.

Різновид ресурсів влади подано на рис. 7.3.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ – збігаються з функціями політики, найважливішим засобом здійснення якої є влада, а в кінцевому підсумку – з функціями різних політичних інститутів.

Керівництво та управління суспільством у цілому та його складовими. Політична влада розробляє стратегію і тактику управління суспільством. Розробляється конкретна політика щодо різних соціальних спільностей, політика забезпечення влади ресурсами, ставлення до політичної опозиції тощо.

Оптимізація політичної системи відповідно до цілей і завдань правлячих сил. Ті сили, які оволодівають політичною владою, прагнуть змінити політичну систему відповідно до проголошуваних ними цілей і завдань. Однак при цьому вони мусять зважати на інтереси й потреби інших політичних сил, щоб не дестабілізувати обстановку в країні, уникати загострення політичного й соціального протистояння.

Забезпечення політичної стабільності – виконати таку функцію у кінцевому підсумку прагне будь-яка політична влада, оскільки стабільність є основою її існування.

19. Проаналізуйте політичну владу в сучасні Україні.

Влада — це можливість і здатність одних соці¬альних суб'єктів здійснювати свою волю, впливати на інших з допомогою насильства, організованого примусу, права і

авторитету.

В Україні слабо виражена легітимність харизматичного виду на національному рівні, оскільки немає такого лідера, який мав би підтримку в усіх регіонах України, се­ред різних соціальних груп і політичних організацій.

Найвищу харизматичність має Президент в силу свого конституційного статусу, який дозволяє йому більш раціонально і оперативно реагувати на складні проблеми перетворень.

За джерелами формування політична влада в Україні де-юре є демократичною, а де-факто — корпоративно-клановою. Клани — це об'єднання за родинними, дружніми, земляцькими відносинами, які

За новою Конституцією державна влада в Україні здій­снюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Великим досягненням конституційного процесу є закріплення в Конституції прерогатив судової влади, які виражені у такому:

1) висока питома вага судово-юридичних установ у фор­муванні органів судової влади;

2) конституційний контроль судової влади за актами законодавчої і виконавчої влади;

3) судово-правовий контроль за діяльністю суддів та кад­ровою політикою через Вищу раду юстиції, суди апеляційних і касаційних інстанцій, вищі органи спеціалізованих судів;

4) наявність спеціалізації судів;

5) наявність суддівського імунітету;

6) проголошення демократичних засад судочинства;

7) закріплення в державному бюджеті окремої статті видатків на судову владу;

8) узаконення суду присяжних.

Конституція створила правові основи не тільки для роз­поділу влади, але й для функціонування механізму про­тиваг і стримувань між ними, який виявляється в такому: взаємне вето президента і парламенту на нормативні акти, судовий контроль за конституційністю актів державної влади, припинення повноважень президента шляхом імпіч­менту, розпуск президентом парламенту, спільне формування президентом, парламентом і судово-юридичними установа­ми судової влади, підзвітність і підконтрольність уряду пре­зиденту і парламенту (парламентський контроль за діяль­ністю уряду і виконанням бюджету).

Однак названі механізми противаг і стримувань вияви­лися недостатньо ефективними для збалансованих дій ви­щих органів державної влади у перехідний період. У полі­тологічній і юридичній літературі існують думки щодо недо­ліків даного механізму, суть яких зводиться до такого:

1) складна процедура імпічменту, яка заздалегідь нездій­сненна;

2) недостатній механізм розпуску Верховної Ради, який потребує вдосконалення в частині відносин між урядом і парламентом у бюджетній політиці та виконанні урядової програми;

3) дуалізм виконавчої влади, який не передбачає відпо­відальності президента і парламенту за дії уряду, але до­пускає вплив цих інститутів на формування уряду та його політику.

20. Проаналізуйте політику як елемент системи культури суспільства.

Політична система суспільства — це система політичних явищ, які існують у соціально неоднорідному суспільстві.

Політика — це організаційна і регулятивно-контрольна сфера суспільства, головна у системі таких же сфер: економічної, ідеологічної, культурної, правової, релігійної. Сам термін “політика” отримав розповсюдження під впливом трактату Арістотеля про державу, правління і уряд, названого ним “Політика”. Аж до кінця 19 ст. політика традиційно розглядалася, як вчення про державу.

В даний час, розглядаючи поняття політики, необхідно підкреслити, що це:

1) відносини, що включають погодження, підпорядкування, панування, конфлікти і боротьбу між класами, групами і людьми (внутрішня політика) і державами (зовнішня політика). В основі такого розуміння політики лежить уявлення про стосунки людей, їхню взаємодію, спільне вирішення ними їхніх спільних справ, які вважаються справою держави; а також

2) найголовніший фактор суспільноісторичного процесу, який здійснює дві головні функції:

а) загальної організаційної основи суспільства,

б) конкретної регулятивно-контрольної системи, яка скеровує життя, діяльність, відносини людей, суспільних груп, класів, націй, народів і країн.

Елементами політичної системи, тобто її складовими, є:

• а) суб'єкти (носії) політики;

• б) політичні норми та принципи;

• в) політичні відносини (стосунки);

• г) політичні погляди, політична свідомість та політична культура;

• д) зв’язки, що об'єднують названі компоненти.

При системному вивченні елементів політичної системи можна відзначити, що вони передбачають існування і функціонування п'яти основних сторін політичної системи:

а) інституціональної (організації, установи);

б) регулятивної (норми, принципи);

в) функціональної (політичні функції, політичний процес, політичний режим); г) ідеологічної (політичні погляди, політична свідомість та культура);

д) комунікативної (зв'язки, що об'єднують вказані елементи політичної системи).

21. Розкрийте співвідношення політики і права.

Політологія — наука про політику. Для розуміння предмета потрібно з'ясувати суть поняття «політика». Термін «політика» походить від давньогрецького слова поліз (місто-держава), політіа (конституція), політіке (мистецтво управління), державний діяч, громадянин.

Стосовно розуміння цього поняття можна виділити декілька аспектів.

1. Політика як державне, регіональне і муніципальне управління.

2. Політика як партійна діяльність у процесі розподілу політичної влади.

3. Політика як діяльність груп тиску, спрямована на відстоювання інтересів соціальних груп на державному рівні.

4. Політика як масова участь у політичних процесах: виборах, референдумах, мітингах, маніфестаціях тощо.

5. Політика як сукупність політичних інститутів, які здійснюють владу й управління суспільством.

Якщо в чотирьох перших випадках акцентується розуміння політики як специфічної форми суспільної діяльності, то в п'ятому — як сукупності певних структур і закономірностей їх функціонування, що їх можна об'єднати у поняття «політична система». Отже, якщо політичні явища розглядаються в їхньому діяльному аспекті — вживається термін «політика», якщо в структурно-функціональному — «політична система».

Політику треба розуміти як форму суспільної діяльності, спрямовану на здобуття, використання, підтримку і повалення державної влади, реалізацію інтересів особи, соціальних груп на державному рівні.

Політика в суспільстві завжди виражає і представляє певні суспільні інтереси. Інтерес — це об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети. Політичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади для досягнення певних цілей: задоволення матеріальних потреб, піднесення добробуту, стабілізації суспільства, забезпечення умов для безпеки і свободи особи, реалізації власних владних амбіцій, а також розв'язання соціальних проблем, піднесення престижу тощо.

Політичний інтерес виявляється як інтерес окремих осіб та соціальних груп передусім у формі всезагального, тобто у формі, яка має примусову силу для всього суспільства. Тим загальним є здебільшого необхідність збереження єдності й цілісності суспільства, становлення людини як вільної, унікальної і неповторної істоти.

Отже, політика є, по-перше, виявом інтересів окремих осіб, соціальних груп, їх зіткненням і протиборством, по-друге — способом певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, більш значущому й обов'язковому.

Якщо у примітивних суспільствах політика служить інструментом реалізації інтересів панування домінуючих груп, то в сучасному цивілізованому суспільстві — інструментом узгодження інтересів, підпорядкування їх більш загальному — національному інтересу, а також інтересам міжнародних спільнот і організацій.

Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інтересів — об'єктами політики. Суб'єкти політики — це особи і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі. Об'єктами політики є всі явища політичного та суспільного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.

Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх соціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політичного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідеологічна течія. Наприклад, ідея про підтримку низьких цін державою за рахунок дотацій є для більшості в Україні популярною, але вигідна вона тільки монопольним структурам для власного збагачення і шкідлива для суспільної більшості, оскільки така підтримка розкручує спіраль інфляції.

Політика як суспільна діяльність співвідноситься з іншими формами суспільної діяльності — економікою, правом, мораллю, релігією. Що стосується співвідношення політики з економікою, то в колишньому СРСР панувала думка, що економіка важливіша, ніж політика, що більше треба займатися економікою, ніж політикою. Така думка є трансформацією в масовій свідомості марксистської ідеології «про первинність економіки щодо політики». Інша справа, що найважливішою стає політика в галузі реформування економіки, оскільки без неї неможливо розв'язати інші суспільні проблеми.

Стосовно співвідношення політики і права потрібно зазначити, що ефективність правового регулювання залежить від рівнодії інтересів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного і культурного розвитку країни. Така рівнодія інтересів є основою для створення права, яке служить всьому суспільству, а не тільки окремим соціальним групам, як це має місце в посткомуністичних державах.

Врівноваження інтересів соціальних груп є умовою вироблення таких правил гри, які не дають змоги одним жити за рахунок праці інших, тобто безжалісно відкидають паразитичні способи мислення і діяльності. Крім цього, правова система залежить від попередньої правової (а також політичної) культури та економічного розвитку, міжнародних відносин. Наприклад, серед сучасних політиків, незалежно від їхніх ідеологічних орієнтацій, знань чи певних інтересів, мало знай деться таких, які прямо нехтували б принципами міжнародного права.

Отже, право — це результат погодження суспільних інтересів політичних суб'єктів через механізм державної влади з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого — умова розв'язання суспільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили.