16. Розкрийте поняття, природу, визначальні риси політичної влади.

ВЛАДА – вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи,організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для себе напрямі.

Політична влада — це здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на політичну діяльність і політичну поведінку людей та їхніх об?єднань за допомогою політичних засобів (права, авторитету, волі, правомочного використання примусу тощо).

За багатовікову історію розвитку людської цивілізації відбулися значні зміни в реалізації влади: від архаїчних форм насилля та підпорядкування до сучасних демократичних форм здійснення її, що спрямовані на досягнення консенсусу, самоврядування, підпорядкування законам.

У сучасній політології домінує трактування політичної влади як взаємодії суспільних інтересів, асоціативної діяльності різних соціальних груп (страт), які у своєму протиборстві прагнуть до організованого примусу як до основи здійснення своєї політики.

Матеріалізація політичної влади, набуття нею ролі визначального чинника суспільного життя відбувається завдяки інституціалізації (формуванню та функціонуванню відповідних інституцій влади). Становлення і розвиток політичних інституцій, у свою чергу, є показником рівня цивілізованості суспільства.

Основними характерними ознаками політичної влади є:

— легальність використання сили;

— верховенство, обов?язковість її рішень для всіх громадян;

— публічність, тобто всезагальність, та безособовість, що є виявом усезагальної волі;

— моноцентричність та ієрархічність центрів приймання рішень;

— багатоманітність ресурсів і методів здійснення влади (від насильства, примусу, карання до заохочення й переконання, від контролю й управління до суперництва й співробітництва);

— легальність влади як виправдання застосування сили та обмеження свободи, коли громадяни визначають правомірність існуючого політичного порядку.

Соціальна роль політичної влади найповніше розкривається через її функції, що включають у себе:

— формування політичної системи і політичних відносин суспільства;

— управління справами суспільства і держави на різних рівнях;

— керівництво органами влади, політичними і неполітичними процесами;

— контроль політичних та інших відносин і в кінцевому підсумку створення певного, характерного для того чи того суспільства типу правління, політичного режиму і державного устрою (монархічного, республіканського), відкритого або закритого, відокремленого від держави (автократичного) суспільства, притаманної даній державі політичної системи, відповідних їй політичних відносин та інших політичних характеристик.

17. Поясніть, що таке легітимність політичної влади.

ЛЕГІТИМНІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ – (від лат. Legitimus – законний, правомірний) – здатність політичної влади досягти суспільного визнання, виправдання обраного політичного курсу.

Найвідомішою є типологія легітимності М. Вебера, який виокремив три основних типи легітимності політичного панування: традиційний, харизматичний і раціонально-легальний.

Традиційний тип легітимності влади ґрунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цього типу встановлюється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується. Підвладні сприймають владу як належну тому, що так було завжди, вони звикли підкорятися владі й вірять у непорушність і священність здавна існуючих порядків.

Харизматичний тип легітимності політичного панування ґрунтується на вірі підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість правителя. Такий тип притаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичної культури його членів. При цьому свідомо культивується велич самої особи керівника, авторитет якого освячує владні структури, сприяє визнанню влади населенням.

Раціонально-легальний тип легітимності політичного панування базується на переконанні підвладних у законності (легальності) й доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади. За цього типу легітимності органи влади та їхні керівники обираються через демократичні процедури й відповідальні перед виборцями, правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади й посадові особи. Оскільки він ґрунтується на довірі громадян до держави як політичного інституту, то називається ще інституціональним, на відміну від персоналізованого типу легітимності, пов'язаного з довірою до осіб керівників.