Розділ 1. Торгівля людьми: злочин та порушення прав людини

Основні поняття розділу:

• комерційна сексуальна експлуатація дітей;

• торгівля людьми;

• торгівля дітьми;

• найгірші форми дитячої праці;

• шляхи потрапляння українських громадян до тенет торгівлі людьми;

• основні поради для тих, хто збирається за кордон та правила безпечної поведінки;

• країни призначення, країни постачання, транзитні країни, торгівля людьми, проституція, міграція, “біле рабство”, потенційна група ризику, репресивні заходи, експлуатація, елементи акту торгівлі людьми, способи використання людини, внутрішні причини, зовнішні причини, способи вер­бу­ван­ня, система au-pair, найгірші форми дитячої праці, комерційна сексуальна експлуатація дітей, дитяча проституція, дитяча порнографія, дитячий секс-туризм, репатріація, ранній шлюб.

1.1. Торгівля людьми – визначення понять

Одним із негативних наслідків соціально-економічних трансформацій у державі за часів здобуття незалежності є зростання кількості випадків торгівлі людьми. Відповідно до статті 3 Протоколу про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми та покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН по боротьбі із транснаціональною організованою злочинністю, торгівля людьми визначається як: здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, переховування або отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примушування, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю становища, або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод, для отримання згоди особи, котра контролює іншу особу.

Незважаючи на здійснення певних зусиль з боку Української держави в напрямі протидії торгівлі людьми – криміналізацію цього злочину в національному законодавстві – прийняття та виконання Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми, Комплексної програми протидії торгівлі людьми, ратифікацію міжнародних договорів, у тому числі Конвенції ООН по боротьбі із транснаціональною організованою злочинністю та Протоколу про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми та покарання за неї, укладання двосторонніх та багатосторонніх угод, активізацію міжнародного співробітництва України, створення спеціальних підрозділів по боротьбі зі злочинами пов’язаними з торгівлею людьми в системі МВС України, організації та проведенні інформаційних кампаній, відкриття реабілітаційних центрів для потерпілих від торгівлі людьми, налагодженні актив­ної співпраці з міжнародними та неурядовими організаціями, проблема торгівлі людьми залишається актуальною і це негативне явище має стійкі тенденції до поширення.

За оцінками експертів, від 3 до 7 млн. українських громадян працюють за кордоном. Абсолютна більшість з них влаштована там нелегально, що створює умови для експлуатації, порушення прав людини, торгівлі людьми.

За даними правоохоронних органів, відбувається щорічне зростання кількості зареєстрованих фактів торгівлі людьми. Так, у 1998 році їх було зареєстровано 2, у 1999 – 11, 2000 – 42, 2001 – 90, 2002 – 169, 2003 – 289, 2004 – 269, за 8 місяців 2005 року вже 299. Відзначаючи об’єктивне зростання кількості випадків торгівлі людьми, слід зауважити, що збільшення цифр порушених проти торгівців людьми кримі­нальних справ в основному свідчить про активізацію роботи правоохоронних органів.

Опитування населення виявляють значний відсоток бажаючих ви­їхати з України. Науковці відмічають, що проведення жорсткої міграційної політики не протидіє, а іноді навпаки сприяє зростанню явища торгівлі людьми. Тому акценти у протидії цьому явищу повинні переміщуватись у площину стимулювання громадян до їх самореалізації як в Україні, так і за кордоном.

Поняття торгівлі людьми складалося протягом віків, разом зі зміною історичних епох, розвитком і гуманізацією суспільства та переглядом існуючих моральних канонів. Явище купівлі-продажу людей не може претендувати на роль нового для суспільства феномена, хоча сьогодні інколи його і називають таким.

Останнім, за часом, міжнародним документом, спрямованим на про­тидію торгівлі людьми, став Протокол про попередження та запобігання цього явища, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятий 15 листопада 2000 року. Згідно зі статтею 3 цього Протоколу торгівля людьми означає: “…здійснення з метою експлуатації: вербування, перевезення, передачі, переховування або отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примушування, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю становища, або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод, для отримання згоди особи, котра контролює іншу особу”.

Викладене свідчить про те, що сьогодні в поняття торгівлі людьми у світовому масштабі вкладають певною мірою різні явища, які мають спільні ознаки, головна серед яких – продаж (інша платна передача) людини. Торгівлю тлумачать як:

1. такий продаж людини, коли її покупець отримує над нею всі або майже всі атрибути права власності (работоргівлю);

2. продаж, що призводить до вчинення щодо людини інститутів та звичаїв тотожних із рабством, таких, як боргова кабала, сімейне рабство тощо;

3. вивезення для продажу або продаж людини за кордоном чи у своїй країні для використання у проституції або порнобізнесі;

4. продаж дитини для незаконного усиновлення;

5. використання ембріону чи плоду людини з корисливою метою (фактично продаж ембріону чи плоду);

6. продаж людини з метою незаконного вилучення її органів тощо.

Проблема торгівлі людьми має глибокі історичні й етнонаціональні корені. На різних етапах свого розвитку людство по-різному ставилося до неї. На ранніх стадіях ставлення до торгівлі людьми було досить ліберальним, купівля-продаж людини розглядалася як засіб законного збагачення. Згодом людське співтовариство усвідомило неможливість існування такої форми використання людини, яка дискримінувала її та принижувала гідність. Почалася багатовікова боротьба із цим ганебним явищем, що не вщухає і сьогодні.

Торгівля людьми розглядається як порушення прав людини, за яке повинні нести відповідальність держави. Важливим етапом у ствердженні такої концепції стала Всесвітня конференція з прав людини, що відбулася у Відні у 1993 році, коли вперше насильство над жінками було визнано порушенням прав людини. Саме з позицій захисту прав людини в останні роки розроблялася низка міжнародних документів щодо боротьби з торгівлею людьми. Це, наприклад, Гаазька міністер­ська декларація (1997 р.), Конвенція ООН проти транснаціональної ор­ганізованої злочинності (2000 р.), Брюссельська декларація (2002 р.), у яких підкреслюється, що торгівля людьми – це порушення людських прав.

Комісія ООН з питань боротьби з міжнародною злочинністю вважає торгівлю людьми третьою за своїми масштабами категорією організованої злочинності, що поступається лише нелегальній торгівлі наркотиками та зброєю. За оцінками комісії, щорічні прибутки цього транснаціонального бізнесу становлять близько 12 мільярдів доларів. Нелегальні доходи від торгівлі “живим товаром” живлять механізми корупції, готуючи сприятливий ґрунт для подальшого розвитку неле­гального бізнесу та виступаючи загрозою підриву існуючих правових структур і правоохоронних органів.

Перші цифри щодо оцінки масштабу проблеми з’явилися у звіті Всесвітньої мережі за виживання (неурядова організація з офісом у Вашингтоні) у 1997 році – близько 400 тис. жінок із країн СНД були продані в сексуальне рабство з початку 90-х рр. Пізніше з’являлися й інші цифри (від 700 тис. до 4 млн. осіб у всьому світі в 2001 році), але однозначно можна відмітити складність ведення статистики передусім через латентність цієї проблеми.

Уперше термін “біле рабство” з’явився на початку ХХ століття, коли більшість держав тодішньої Європи підписали у 1904 році в Парижі міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з цим явищем. У той час особлива увага приділялась жінкам із Великої Британії, яких змушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття “білого рабства” поширилося на торгівлю “живим товаром” загалом. Ввезення жінок до країн як “наречених за листуванням”, хатніх робітниць, офіціанток, танцівниць або фотомоделей досить часто оберталося залученням їх до роботи в секс-бізнесі шляхом ошукування чи примусу.

Методологічні підходи до з’ясування сутності торгівлі людьми в тій чи іншій мірі знайшли своє відображення у визначеннях цього явища в міжнародно-правових актах і національних законодавствах.

Перші міжнародні угоди з питань запобігання торгівлі людьми ототожнювали її з торгівлею жінками, причому винятково з метою сексуальної експлуатації. Це пояснюється тим, що саме торгівля жінками з метою примусового використання в проституції, як один із найбільш прибуткових видів бізнесу, набула особливо значного поширення у ХХ столітті.

Так виникло своєрідне коло: відповідаючи на найбільш нагальну вимогу дня, міжнародні організації та представництва багатьох країн світу привертали увагу тільки до частини проблеми торгівлі людьми, а саме торгівлі жінками з метою використання в примусовій проституції. Таким чином, створювалося враження, що саме торгівля жінками з метою використання в примусовій проституції покриває собою весь феномен торгівлі людьми. Таке сприйняття проблеми тривалий час було досить стійким, закріплювалося в міжнародних документах і національному законодавстві багатьох країн світу.

Насправді поняття “торгівля людьми” охоплює значно ширше коло соціальних явищ. Предметом торгівлі може бути будь-яка особа незалежно від статі та віку: чоловіки – з метою експлуатації в праці; діти – з метою використання в жебрацтві; будь-які особи – для вилучення і трансплантації органів. Торгівля жінками є лише складовою частиною феномену торгівлі людьми.

Після смерті батьків у мене не було грошей на оплату боргу за квартиру, і я вирішив ризикнути – поїхати на роботу за кордон. В одній з газет прочитав оголошення, що фірма на вигідних умовах працевлаштовує за кордоном. Вирішив зателефонувати, щоб довідатися, яку роботу мені запропонують. Як повідомила секретарка, для працевлаштування в Ізраїлі мені знадобиться закор­донний паспорт та час на оформлення робочої візи. У той момент я думав, що мені пощастило.

Наступного дня я пішов у фірму на прийом до директора. Директор фірми виявився респектабельним чоловіком близько 45 років. Він пояснив, що працювати я буду в шпиталі, мене чекають гарні умови проживання, висока зарплатня, але потрібно буде пройти медичне обстеження про всяк випадок, тому що пацієнти – люди із серйозними порушеннями імунної системи. Я сказав, що погоджуюсь, та віддав паспорт на оформлення візи.

Через три місяці я летів в Ізраїль. В аеропорту мене зустрів представник фірми і відвіз на машині у шпиталь, що знаходився в двоповерховому будинку на околиці. Останнє, що я запам’ятав, це обличчя, що схилилося наді мною зі шприцом у руці. Прокинувся я в напівпідвальному приміщенні без вікон, захотів підвестися, але не зміг через відчуття різкого болю в правому підребер’ї.

Відкинувши ковдру, я побачив, що живіт забинтований. За час перебування в шпиталі я втратив відчуття часу. Щодня до мене приходила жінка і робила якісь ін’єкції. Вона не знала російської мови, тому я не зміг уточнити інформацію щодо місцезнаходження. Коли я зміг самостійно ходити, то побачив шов, що зарубцювався. Жінка видала мені квиток на літак і три тисячі доларів. Так, я повернувся додому з грошима, але без правої нирки…

З практики роботи центру “Ла Страда – Україна”

Аналіз міжнародних документів підтверджує, що країни, які беруть участь у торгівлі людьми підрозділяються на три типи:

• країни-постачальниці живого товару;

• країни, через які здійснюється транзит людей;

• країни призначення, куди власне вивозяться люди.

Пострадянські країни – це країни, з яких здебільшого здійснюється експорт людей на світові ринки живого товару. Водночас вони є також транзитними для жителів азійських країн, які намагаються потрапити до Західної Європи. Пріоритетними країнами вивозу українських громадян є: Туреччина, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Югославія, Боснія і Герцеговина, Угорщина, Чехія, Португалія, Росія, Хорватія, Німеччина, Об’єднані Арабські Емірати, Сирія, Китай, Нідерланди, Японія.

Процес торгівлі людьми може включати особу або групу осіб, починаючи з вербувальника і закінчуючи особою, яка купує чи одержує жертву (наприклад, власник секс-магазину). Це може бути особа, що утримує людину в умовах рабства чи застосовує до неї методи, тотожні рабству, примусова праця, наприклад, примусове використання в промисловій, сільськогосподарській, рибальській галузях чи в жебра­цт­ві, у домогосподарстві служницею чи в примусовому шлюбі. Відповід­­но до сучасного визначення торгівлі людьми вона визнається і без ознаки перетинання державних кордонів. Адже є велика кількість випадків “внут­рішньої” торгівлі людьми, що відбувається під час переміщення людей з одного регіону в інший у межах однієї країни. Такі особи страждають від насильства не менше тих, кому доводиться перетинати кордон.

Основними елементами в акті торгівлі є:

• купівля-продаж людини;

• обман;

• насильство;

• боргова кабала;

• експлуатація різних можливостей і здібностей людини.

Способи використання людей доволі різноманітні. Чоловіків експлуатують як будівельників, шахтарів, на сільськогосподарських роботах; жінок – як домогосподарок, швачок, мийниць посуду. Дітей використовують здебільшого у жебрацтві та як дешеву робочу силу на некваліфікованих роботах або в розповсюдженні наркотиків серед підлітків.

Після закінчення технічного вузу роботу за фахом мені знайти не вдалося. Мій колишній однокурсник запропонував поїхати разом із ним до Франції, щоб стати там найманцем. Він повідомив, що знайшов фірму, на якій пропонують зарплатню від 1,5 до 5 тисяч франків, включаючи амуніцію, страхування, харчування і проживання на військовій базі. Це здалося мені прекрасною нагодою подивитися світ та заробити гроші. Я оформив закордонний паспорт. У фірмі ми підписали контракт французькою мовою. Фірма оформила візи та в кредит купила квитки. Коли прилетіли на місце призначення, нас розмістили в казармі. Від хлопців з Росії ми довідалися, що будуть посилати в гарячі точки по всьому світі...

З практики роботи центру “Ла Страда – Україна”

Торгівля людьми не визнає державних кордонів, не зважає на відмінності між розвинутими державами і державами, що розвиваються. Вона легко адаптується як до бідності, так і до розкоші, є актуальною майже для всіх народів. Отже, боротьба із цим злочином, порушенням прав людини в сучасному світі вимагає об’єднання зусиль міжнародної спільноти та громадськості кожної країни.

Мон 18 років, вона з бідної родини, яка проживає в одному з селищ на півночі Таїланду. Жінки з цього селища, які працювали в Японії, повернулися з купою грошей, і життя їхніх родин покращилося. Тому, коли агенти прийшли до селища, пропонуючи роботу офіціантки в Японії, Мон погодилась.

Вона повинна була заплатити 25 000 батів (625 доларів), які її родина позичила в одного з агентів під 5-відсотковий процент. У Бангкоку агенти допомогли Мон отримати паспорт та візу без необхідної згоди батьків у зв’язку з тим, що вона неповнолітня.

Мон, інша жінка та агент вирушили літаком і зупинилися у Філіппінах. Філіппінець, який з’явився в імміграційній службі, допоміг їм в’їхати в країну. Їм потрібні були малайзійські паспорти для того, щоб в’їхати в Японію, тому що імміграційні служби Японії дуже суворо ставились до таїландських жінок, які в’їжджали в цю країну. Таїландки повинні були в’їжджати в Японію нелегально, як “жінки” малайзійців.

По прибутті їх доставили до японця, який сказав їм, що вони заборгували 700 000 батів (17 500 доларів). Називали його “Па”. Їх змушували працювати в барі по багато годин, щоденно займатися сексом з клієнтами, вони не могли залишити бар без супроводу.

З практики роботи Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками, Таїланд