5. Основні інститути громадянського суспільства і конституційні засоби забезпечення його функціонування.

Громадянське суспільство опредмечується у відповідних гро­мадських інститутах, має власний устрій, зовнішню форму свого існування у вигляді різноманітних за своїм конкретним спрямуванням об'єднань індивідів.

Серед цих інститутів — сім'я, церква, приватні чи колективні підприємства, комерційні організації, об'єднання за інтересами, профспілки, органи громадської самодіяльності, громадські ор­ганізації, політичні партії, недержавні засоби масової інфор­мації. Головною ознакою цих інститутів є те, що вони утворюють­ся не державою, а самими індивідами, і тому їх реальне функціо­нування є показником громадянської зрілості суспільства, усвідомлення ним своїх власних потреб, рівня його самосвідо­мості. Саме від ефективності функціонування інститутів грома­дянського суспільства залежить авторитет та реальні можливості впливу громадської думки на державно-владні інститути.

Серед інститутів громадянського суспільства слід виокремити політичні партії та рухи, оскільки вони виступають своєрідною «перехідною ланкою» від потреб і інтересів громадянського суспільства, які від того набувають значення політичних пріори­тетів, до власне організації і здійснення державної влади. З одного боку, діяльність політичних партій спрямована на сферу грома­дянського суспільства, звідки акумулюються політичні настрої та сподівання населення, а з іншого — на здобуття державної влади і важелів управління в загальнонаціональному масштабі для здій­снення політичних настанов та програм, що стосується відтепер безпосередньо проблематики функціонування політичної системи. Громадянське суспільство, його окремі інститути форму­ються і функціонують на засадах самоврядування.

6. Україна як демократична правова держава. Сучасні ідеї про правову державу, їх відображення у конституційному законодавстві і реалізація в практиці державного будівництва.

Демократія (від грецьк. demos -народ, kratos - влада) - це народовладдя, що виходить з організації і функціонування державної влади, форми організації суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу єдиним джерелом влади, який здійснює реальне управління суспільними і державними справами.

Ознаки України як демократичної держави:

1) носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5 Конституції України);

2) державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч. 1 ст. 6 Конституції України);

3) місцеве самоврядування визнається і гарантується (ст. 7 Конституції України);

4) громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 1 ст. 36 Конституції України). Правовий статус громадських об'єднань, що діють у державі, визначають закони України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року, "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 року;

5) громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 38 Конституції України);

6) громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 39 Конституції України);

7) усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40 Конституції України);

8) вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення (ст. 71 Конституції України);

9) народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ч. 4 ст. 124 Конституції України).

Крім того, демократичність Української держави проявляється у республіканській формі державного правління, що дає можливість громадянам обирати главу держави, парламент, органи місцевого самоврядування.

Термін "правова держава" введений у науковий обіг німецьким ученим Р. Молем, який виклав свої теоретичні міркування щодо ідеальної держави у праці "Наука поліції у відповідності з принципами правової держави" (1868 р.). Проте ідея правової держави сягає своїм корінням в античну епоху. Зокрема, Аристотель стверджував, що у будь-якій державі, особливо у тій, де панують закони, основу державної влади становлять три основних види органів: законодавчий орган, магістратури, судові органи. Філософ Цицерон розглядав державу як складну політико-правову спільність. Він вважав, що держава є надбанням народу, а народ - не будь-яке поєднання людей, а поєднання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою в питаннях права і загальністю інтересів . Подібні ідеї обґрунтовувалися вченими і в більш пізній час. Проте суттю Ідей про правову державу є взаємовідносини між державою і особою, які мають ґрунтуватися на справедливих законах, де втілені фундаментальні соціальні цінності.

Правова держава - це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади, яка ґрунтується на принципах поваги і законодавчого визнання прав і свобод людини, законності, верховенства права.

Ознаки України як правової держави:

1) верховенство права (ст. 8 Конституції України). Цей принцип, на думку А.М. Колодія та А.Ю. Олійника, означає, що не держава створює право, а навпаки, право є основою організації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадових осіб, інших організацій, тому не держава надає права і свободи людині, а народ створює право, щоб, насамперед, обмежити ним державну владу.

Нормативний зміст верховенства права означає, що:

* Конституція України має найвищу юридичну силу;

* закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй;

* норми Конституції України е нормами прямої дії, тому звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується;

2) беззаперечне визнання і нормативне утвердження суверенітету народу як єдиного джерела публічної влади;

3) нормативне врегулювання і практичне забезпечення реалізації принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

4) забезпечення і гарантія прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина;

5) взаємодія особи і держави на основі дотримання принципу: "Фізичній особі дозволено робити те, що прямо не заборонено законом. Юридичній особі дозволено робити тільки те, що прямо дозволено законом". Наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України);

6) рівність усіх індивідів, громадян перед законом і судом;

7) політична багатоманітність;

8) максимальні гарантії прав і свобод людини і громадянина;

9) здійснення державою і громадянами (громадянським суспільством) взаємного ефективного контролю й нагляду за реалізацією законів і дотриманням принципу верховенства права;

10) визнання міжнародних правових актів, зокрема в частині закріплення прав і свобод людини та громадянина, частиною національного законодавства (ст. 9 Конституції України);

11) взаємна відповідальність особи і держави за свою діяльність;

12) високий рівень правосвідомості та правової культури громадян. Таким чином, в Україні є достатні нормативні умови, необхідні для формування повноцінної правової держави. Конституція України проголосила Українську державу правовою, проте цю конституційну норму необхідно сприймати як норму-мету, оскільки державу такого ґатунку ще потрібно побудувати.