52. Припинення громадянства України.

роздр

53. Поняття, система та принципи місцевого самоврядування.

У п. 15 ч. 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що засади місцевого самоврядування визначаються виключно законами України. На сьогодні базовими законами, які встановлюють засади місцевого самоврядування в Україні, є:

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" віл 21.05.1997 р. зі змінами;

Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 р. зі змінами;

Закон України "Про органи самоорганізації населення" віл 11.07.2001 р.;

Закон України "Про статус депутатів місцевих рад" від 11.07.2002 р. зі змінами;

Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" віл 10.07.2010 р. зі змінами.

Оскільки однозначної відповіді на це непросте запитання немає, то на практику державотворення, в тому числі в Україні, продовжують впливати дві основні теорії місцевого самоврядування: державницька і громадівська.

Поняття «місцеве самоврядування» відображає комплексне і багатовиразне явище. Місцеве самоврядування можна розглядати в якості :

а) основи конституційного ладу;

б) права населення (територіальної громади) на самостійне вирішення питань місцевого значення;

в) форми народовладдя.

Це положення підтверджується Конституцією України. Зокрема, ст.5 Конституції містить визначення місцевого самоврядування, що характеризує його як форму народовладдя. Вона свідчить «... народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і органи місцевого самоврядування». Стаття 7 Конституції України проголошує: «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування», що підтверджує висновок про розгляд місцевого самоврядування як основоположного принципу організації і здійснення влади в суспільстві і державі, який разом з іншими конституційними принципами визначає систему демократичного управління в нашій країні.

Стаття 140 Конституції України визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Розвиваючи конституційні положення, Закон про місцеве самоврядування уточнює, що під територіальною громадою розуміються жителі, об'єднані постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів декількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1). Крім того, у визначенні поняття місцевого самоврядування підкреслюється, що це - гарантоване державою право і реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 2). Таким чином, визначення місцевого самоврядування в законі наближене до поняття місцевого самоврядування, сформульованого Європейською Хартією про місцеве самоврядування, де йдеться про визначення меж самоврядування законами держави (ст. 2 Хартії). Цей факт слід розглядати як позитивне явище, оскільки Україна є членом Ради Європи і зобов'язалася формулювати своє законодавство відповідно до загальноприйнятих принципів і норм міжнародного права.

Принципи місцевого самоврядування − це обумовлені природою місцевого самоврядування корінні засади й ідеї, які лежать в основі організації і діяльності населення, сформованих ним органів, що самостійно здійснюють управління місцевими справами.

У принципах місцевого самоврядування знаходять віддзеркалення вимоги об'єктивних закономірностей і тенденцій розвитку місцевої влади. Для них характерно наступне:

Принципи місцевого самоврядування одержали своє правове закріплення в Європейській Хартії про місцеве самоврядування, яка є правовим фундаментом для законодавства з питань місцевого самоврядування країн-членів Ради Європи.

Конституція України, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон), грунтуючись на положеннях Європейської Хартії про місцеве самоврядування, закріплюють загальні принципи місцевого самоврядування, властиві всій системі місцевого самоврядування в Україні.

Реалізація принципів місцевого самоврядування забезпечується не тільки їх правовим закріпленням в законодавстві, статутах територіальних громад, але і системою відповідних даним принципам організаційних форм і методів роботи.

До основних принципів місцевого самоврядування відносяться: народовладдя; законність; гласність; колегіальність; поєднання місцевих і державних інтересів; виборність; правова, організаційна і матеріально-фінансова самостійність в межах повноважень, визначених вказаним та іншими законами; підзвітність і відповідальність перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб; державна підтримка і гарантії місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування.

Під функціями місцевого самоврядування розуміються основні напрями діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

З урахуванням ролі місцевого самоврядування в організації і здійсненні влади народом, завдань, що вирішуються в процесі діяльності і повноважень місцевого самоврядування, можна виділити наступні основні функції місцевого самоврядування:

1) забезпечення участі населення у вирішенні питань місцевого значення;

2) управління комунальною власністю, фінансовими коштами місцевого самоврядування;

3) забезпечення комплексного розвитку території комунального утворення;

4) забезпечення задоволення потреб населення в соціально-культурних, комунально-побутових та інших життєво важливих послугах;

5) охорона громадського порядку;

6) захист інтересів і прав місцевого самоврядування, гарантованих Конституцією України і законами.

Система місцевого самоврядування в Україні відповідно до ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" включає:

• територіальну громаду;

• сільську, селищну, міську раду;

• сільського, селищного, міського голову;

• виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

• районні та обласні1 ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

• органи самоорганізації населення.

Зі змісту ст. 5 Закону зрозуміло, що система місцевого самоврядування охоплює, по-перше, форми безпосереднього волевиявлення жителів,членів територіальної громади − місцеві референдуми (ст. 7), загальні збори громадян (ст. 8), місцеві ініціативи (ст. 9), громадські слухання (ст. 13) й інші форми прямого народовладдя, які можуть бути в майбутньому передбачені Статутами територіальних громад. По-друге, систему місцевого самоврядування складають органи самоорганізації населення (ст. 14): будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення. І, по-третє, система місцевого самоврядування включає власне територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні і обласні ради, що представляють загальні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської Ради можуть утворюватися районні у місті Ради. Вони утворюють свої виконавчі органи і обирають голову Ради, який є одночасно і головою її виконавчого комітету (ст. 5 Закону). Щодо цього слід зазначити наявність в законі нечітких формулювань, які призводять на практиці до протистояння суб'єктів місцевого самоврядування у містах. Йдеться про подальші статті Закону, зокрема, згідно з ст. 16 територіальна громада міста або міська рада ухвалюють рішення про створення або нестворення районних у містах рад. У цій же статті закріплено, що рішення про наділення міських рад правами з управління майном і фінансовими ресурсами, які знаходяться у власності територіальних громад районів в містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. Таким чином, у рішенні одного комплексного питання беруть участь два різні суб'єкти місцевого самоврядування.

Звісно, практика не виключає ухвалення ними різних за змістом рішень, але це спричиняє конфліктні ситуації. Оптимальним для вирішення питання про створення районних в містах рад є формулювання ст. 5 Закону з доповненням про те, що територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності за умови, якщо є рішення міської територіальної громади або міської ради про створення районних в місті рад.

Конституція і Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визнають первинним суб'єктом місцевого самоврядування не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об'єднаних за територіальною ознакою з метою задоволення в межах закону своїх колективних потреб і захисту законних прав і інтересів.

Територіальна громада − основний суб'єкт місцевого са­моврядування, її складають жителі села (кількох сіл), селища, міста. Це випливає із чинного законодавства. Так, відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» первин­ним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, се­лища, міста (п. 1 ст. 6), яку становлять жителі, що постійно проживають у межах села, селища, міста, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровіль­не об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адмініс­тративний центр (ч.1 ст.1). Важливо, що терито­ріальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. При цьому добровільне об'єднання цих громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіаль­них громад сіл. Вихід зі складу сільської громади також здій­снюється за рішенням референдуму відповідної територіаль­ної громади (п. 4 ст. 6 Закону).

Місцеве самоврядування може ефективно функціонувати тільки за умови оптимального поєднання безпосередньої і представницької демократії, а це означає, що система самоврядування включає як форми прямого волевиявлення населення територіальної громади, так і певні створені населенням представницькі органи (місцеві ради і органи самоорганізації населення).

До органів місцевого самоврядування належать сільські, селищні, міські ради, що складаються з депутатів, які обира­ються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Районні і обласні ради пред­ставляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Світова практика свідчить, що саме виборні органи місцевого самоврядування є основними носіями повноважень самоврядування, головною формою самоорганізації територіальних громад.

Сільські, селищні та міські ради можуть мати свої виконавчі органи. Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають терміном на чотири роки відповідно сільського, селищного, міського голову, які очолюють виконавчий орган ради та головують на його засіданнях. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. На рівні областей і районів передбачається створення не вико­навчих органів, а виконавчого апарату відповідної ради. Го­лова районної ради та голова обласної ради обираються відпо­відною радою і очолюють виконавчий апарат ради. Функції виконавчих органів районних і обласних рад, як це випливає зі ст. 118 Конституції України, виконують відповідні держав­ні адміністрації, яким делегуються ці повноваження.

Здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Се­вастополі має визначатися окремими законами. Це поясню­ється тим, що ці міста відповідно до ст. 133 Конституції ма­ють спеціальний правовий статус. У них на відміну від інших міст України згідно зі ст. 118

Територіальна громада за обсягом правоздатності та дієздат­ності своїх членів є неоднорідною, оскільки її становлять жи­телі населених пунктів з різним правовим статусом (громадя­ни України, іноземці, особи без громадянства). Громадяни України, які досягли 18-річного віку та є дієздатними, є ак­тивними суб'єктами права на участь у здійсненні місцевого самоврядування. Вони мають право обирати органи і посадо­вих осіб місцевого самоврядування, бути обраними або при­значеними до органів місцевого самоврядування або їх посадо­вими особами, брати участь у місцевих референдумах, зборах громадян за місцем проживання та користуватися іншими пе­редбаченими Конституцією і законами України та статутами територіальних громад правами на участь у здійсненні місце­вого самоврядування.

Право членів територіальної громади брати участь у здійс­ненні місцевого самоврядування реалізується в таких фор­мах: місцеві референдуми; вибори депутатів місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самовряду­вання (місцеві вибори); загальні збори громадян за місцем проживання; колективні та індивідуальні звернення; громад­ські слухання; місцеві ініціативи; участь у роботі органів міс­цевого самоврядування та робота на виборних посадах місцевого самоврядування; інші форми, які не заборонені законом.

Членам територіальної громади надається право впливати на роботу місцевих рад, ініціюючи розгляд в них будь-якого питання, віднесеного до ведення місцевого самоврядування. Місцева ініціатива підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю ініціативної групи. Певний вплив громадян на діяльність представницьких органів і посадових осіб місцевого самоврядування можуть надавати і громадські слухання, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати депутатів відповідної ради і посадових осіб, піднімати питання і вносити пропозиції з питань місцевого значення. У свою чергу, органи місцевого самоврядування зобов'язані інформувати громадян про виконання програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, а також звітувати перед територіальною громадою про свою діяльність.

До системи місцевого самоврядування України входять також органи самоорганізації населення (ст.ст. 1, 5, 14 Закону). Законодавець характеризує їх як представницькі органи, які створюються частиною жителів відповідної території в межах села, селища, міста. Ініціатива в створенні цих органів належить жителям, при її наявності відповідні ради можуть дати дозвіл на створення будинкових, вуличних, квартальних та інших органів самоорганізації населення.

У системі місцевого самоврядування України передбачені форми прямого волевиявлення населення. Найбільш важливим серед них є місцевий референдум, який визначається Законом як форма прийняття територіальною громадою рішень з питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. Не можуть виноситися на референдум питання, віднесені законом до відання органів державної влади. Рішення референдуму є обов'язковими для виконання на відповідній території (ст. 1, 7 Закону).

До форм прямої демократії Закон відносить і загальні збори громадян за місцем проживання. Вони є найважливішим інструментом безпосередньої участі населення у вирішенні питань місцевого значення. Прийняті в межах чинного законодавства рішення зборів є обов'язковими для виконання всіма громадянами, що проживають на відповідній території. Органи місцевого самоврядування повинні враховувати в своїй діяльності рішення, прийняті на загальних зборах громадян.