2. Концепція підготовки управлінських кадрів у системі вищої освіти

Складні проблеми сьогодення зможуть нестандартно вирішувати висококваліфіковані, творчі управлінські кадри, без них неможливо побудувати демократичну і правову державу та вийти на рівень розвинутих країн світу. Професійна вища освіта органічно пов’язана із суспільним виробництвом, забезпечує підготовку кадрів є одним з важливих чинників підвищення продуктивності праці та забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції. Відповідно до вимог ринкового середовища підготовка сучасних управлінських кадрів вищої кваліфікації потребує удосконалення змісту, форм і методів навчального процесу. Суспільству потрібен соціально-мобільний фахівець, здатний професійно виконувати функціональні обов’язки як під час призначення по вертикальних ієрархічних сходинках у своїй галузі, так і під час призначень по горизонталі – із однієї галузі до іншої. Такі фахівці повинні володіти комплексом загально-професійних знань, умінь та навичок, що відповідають темпам інтенсифікації виробництва, передовим досягненням науки і техніки. Вони повинні бути здатними творчо вирішувати проблеми сьогодення, брати на себе роль лідера, організувати та повести за собою інших.

Ці вимоги зумовлюють необхідність зростання професійних знань з дисциплін управлінського циклу: менеджменту, психології, конфліктології тощо, тому сучасна дидактика повинна адекватно реагувати на соціальне замовлення, сприяти формуванню творчої особистості фахівця різних галузях, активізації його навчально-творчої діяльності.

Для ефективного засвоєння змісту дисциплін, формування творчих керівників і спеціалістів вищої освіти необхідно побудувати навчальний процес на активних методах навчання, довести до слухачів дидактичні закономірності, принципи, методи та форми навчання. Ця мета покладена в основу вивчення дисципліни «Методика викладання у вищій школі».

Формування управлінського мислення є складовою частиною проблеми виховання як системи цілеспрямованого впливу суспільства на людину з метою формування в неї гуманістичного світогляду, розвинутого економічного мислення, високої культури поведінки. Сутністю виховання, його вищою метою і головним завданням є формування зрілої свідомості. Суспільство має сприяти виробленню високої свідомості, загальної культури, професіоналізму діяльності у кожній людині.

Повсякденна (емпірична) свідомість є результатом відтворення людьми умов і відносин повсякденного життя на роботі, у побуті у вигляді визначених поглядів, суджень, уявлень, ідей.

Наукова (теоретична) свідомість є системним відображенням сутності та закономірностей розвитку життя у формі ідей, теорій, концепцій.

Управлінське мислення – це інтелектуальна властивість людини, здатність пізнавати та осмислювати соціально-економічні явища, засвоювати управлінські поняття, категорії, теорії, співвідносити їх з практикою господарського життя.

Управлінська поведінка – це поведінка людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Про рівень розвитку мислення керівника, його відповідності досягненням науки і практики свідчить його культура, яка включає: формування рівня працьовитості, професійної майстерності, виробничих навичок та умінь, розуміння соціальних аспектів і значущості різних сфер виробництва. Формування управлінського мислення припускає єдність освіти, навчання і виховання.

Управлінське навчання – це процес формування умінь, навичок, якими повинні володіти керівники та фахівці у виробничій сфері:

• виконання управлінських функцій з планування, організації, контролю;

• прийняття науково-обгрунтованих управлінських рішень;

• оптимізації кількісної та якісної структури виробничих колективів;

• аналізу господарської діяльності підприємств і організацій;

• визначення ефективності операційних систем;

• застосовування ефективних прийомів і методів мотивації та організації праці керівників і спеціалістів;

• ефективного володіння комп’ютерними технологіями;

• оцінювання економічних стратегій, пошуку і використання науково-технічної інформації тощо.

Важливо відзначити, що управлінські знання повніше реалізуються на практиці тоді, коли управлінська праця ґрунтується не тільки на знаннях, вміннях та навичках, але й на досвіді творчої діяльності, який є результатом сукупності інтелектуально-евристичних та науково-практичних умінь.

Отже, управлінське виховання покликане об’єднати знання, мотиви діяльності, ціннісні орієнтації та норми професійної поведінки. У контексті управління, виховання – це процес цілеспрямованого формування ціннісних орієнтацій керівників і спеціалістів підприємств і організацій, які покликані науково-обгрунтовано розв’язати протиріччя у соціальних системах. Управлінське мислення ґрунтується на формуванні ціннісних орієнтацій господарника: ефективного виробника, споживача і реалізатора матеріальних цінностей. Ціннісні орієнтації менеджера закріплюються в таких якостях особистості, як: відповідальність, працьовитість, ощадливість, справедливість, принциповість, ініціативність, заповзятливість, діловитість, дисциплінованість, орієнтація на кращий кінцевий результат тощо.

Одним з факторів формування управлінського мислення є економічна дійсність (практика господарювання, рівень життя людей, психологічний мікроклімат в колективі, особистий авторитет керівника та ін.). У зв'язку з цим варто домагатися ре­алістичної оцінки досягнутого, не перебільшуючи і не примен­шуючи його. При цьому бажано опиратися на реальні умови та ресурси, якими володіє підприємство. Французький спеціаліст у галузі менеджменту А. Файоль зазначав: «Керувати – означає «вести» підприємство до своєї мети, вишукуючи максимум можливостей із наявних ресурсів».

За умов вищенаведеного, викладач дисциплін управлінського циклу повинен: викликати у студента зацікавленість до навчального предмету, надавати можливість самостійно та індивідуально вирішувати виробничі ситуації, виявляти ініціативні погляди на сучасні проблеми, розвивати у слухачів творчу активність. Водночас, основне завдання викладача – сформувати спеціаліста-професіонала, того, хто раніше, глибше й далі за інших розуміє, що необхідно зробити, знає, як це здійснити на практиці, швидше береться за виконання справи. Той, хто цьому навчиться, на ринку праці буде знаходитися на більш високому професійному рівні порівняно з тими, хто цієї школи не пройшов.

Для того щоб когось навчати, спочатку необхідно ознайомити з основними психологічними концепціями формування пам’яті, знань, розумових дій та реальних вмінь. Процес формування знань у довгостроковій пам’яті людини включає декілька етапів:

1. Сприйняття інформації.

2. Розуміння суті питання. На цьому етапі студент може пояснити суть досліджуваного питання, користаючись нотатками, конспектами.

3. Запам’ятовування. Алгоритм запам’ятовування інформації психологами визначено наступним алгоритмом:

• перегляд – ознайомлення;

• структурування на блоки;

• визначення головних думок;

• уважне читання, виділення у пам’яті;

• об’єднання думок – опорні пункти;

• довести інформацію до рівня послідовності до запам’ятовування.

4. Формування уміння застосувати вивчену ситуацію (наявність алгоритму).

5. Формування навичок застосування теорії в конкретній практичній ситуації.

6. Формування уміння самостійно застосувати знання в нетиповій ситуації.

7. Формування уміння застосувати знання в нетипових ситуаціях в умовах обмеження інформації і ризику.