122. Політичний екстремізм та тероризм. Наведіть приклади.

Екстремізм — схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій. Чинники: соціально-економічні кризи, різкий спад життєвого рівня основної маси населення, тоталітарний та авторитарний характер існуючих режимів, жорстоке при­душення владою опозиції, переслідування інакомислячих, національний гніт тощо.

Екстремізм намагається підірвати дієвість суспільних структур та інститутів, що функціонують, за допомогою силових методів. Екстремісти організовують за­ворушення, провокують страйки, вдаються до терористичних актів, виступають проти будь-яких компромісів, переговорів та угод, пов'язаних із взаємними поступками.

Тероризм - це метод політичної боротьби, що полягає в систематичному застосуванні нічим не обмеженого, не зв'язаного з воєнними діями фізичного насилля для досягнення певної мети шляхом усунення політичних противників (убивства політичних лідерів, військових або рядових громадян, вибухи, напади на банки, склади зброї, викрадення літаків, автобусів тощо). Звичайно, терор зв'язують з діяльністю державної влади в певні періоди існування держави, проте це не означає, що крім державної влади ніякі інші сили не спроможні вдаватись повсюдно до терору, наводячи страх і жах не тільки політичним противникам, а практично всім і кожному. Отже, терор може бути державний і недержавний.

Екстремізм і основна форма його вияву — тероризм, у тому числі й міжнародний, набув останнім часом значного поширення на території ба­гатьох країн світу.

123. Фашизм та неофашизм. В чому, на ваш погляд, полягає “живучість” фашистської ідеології?

Правоекст­ремістський рух фашизм виник в обстановці рево­люційних процесів, які охопили країни Західної Європи після Першої світової війни і перемоги революції в Росії.

Фашизм — войовничий антидемокра­тизм, расизм і шовінізм, що доведені до істерії, звеличення тота­літарної держави.

Характерною рисою ідеології фашизму було «вчення» про арійську вищу расу й концепція нації як вищої й ві­чної реальності, яка базується на спільності крові. Фашисти всі нації ділили на вищі й нижчі, уважаючи, що вищі нації повинні панувати над нижчими й нещадно подавляти будь-які спроби їх­нього опору. Уся економічна і соціальна система фашизму базувалася на пануванні монополістичного капіталу під жорстким контролем держави. Фашизм виступав за інтеграцію всіх верств населення в расове або корпоративне суспільство, в якому трудящим належа­ла роль «виробничого капіталу». Під час панування фашистів бу­ло заборонено страйки, а створені ними «профспілки» стали за­собом контролю над робітниками

Неофашизм – різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, Неофашисти розглядають людину як нікчемність, яка не має самостійного значення. Неофашизм як політична течія виник у 60-х роках XX ст.; тоді ж сформувались його ідеологія та організа­ційні структури. З 70-х років ці організації проводять за­гальні зльоти. 80—90-ті роки позначені активними спро­бами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі.Неофашистські організації діють в усіх країнах Євро­пи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії та краї­нах Африки. Резиденція світового координаційного нео­фашистського центру — Всесвітнього союзу нацистів — знаходиться у США.

Живучість ідеології, на маю думку, полягає у „гуманізації фашизму” визначенні національної винятковості, месіанської ролі свого народу, як психологічної схильності людей до рішучих дій, незалежно від соціальних інтересів. Для воєнних злочинів використовують твердження, що людина хижа і зла від природи., а насильство стало невідємною частиною нашого життя.