7. Характеристика суспільного устрою та господарства скіфських племен в "Історіях" Геродота. (антон дяченко)

Найповніший опис народів Північного Причорномор’я в середині I тис. до н.е. залишив грецький історик Геродот у своїй «Історії», а саме у дев’ятій частині – «Мельпомені».

Суспільний устрій скіфських племен був родоплемінним. Найважливіші рішення обговорювались на народних зборах, які називалися «радою скіфів». Геродот поділяє всіх скіфів на декілька груп: скіфів-орачів, скіфів-землеробів, скіфів-кочовиків та царських скіфів. Чільну роль відігравали кочові скіфи під проводом царських. Як зазначає Геродот, царські скіфи «найхоробріші та найчисленніші і вони вважають інших скіфів своїми невільниками» (20).

Скіфська держава була насамперед військовою організацією, де воїнами були всі дорослі чоловіки і більшість жінок. Про важливість та престижність військової справи свідчить такий скіфський звичай: «Один раз на рік кожен правитель області, змішавши вино з водою в кратері, дає пити тим скіфам, які повбивали ворогів, а ті, хто цього не зробили,не п’ють цього вина, але, присоромлені, сидять осторонь: бо для скіфів це найбільша ганьба» (66).

З військового середовища виділилася могутня скіфська знать на чолі з царями. До цієї знаті належали військові вожді та царські дружинники. Влада царя в скіфів була обмежена лише народними зборами. В цілому ж ця влада була практично абсолютною. Авторитет царя був надзвичайно високим. Про це свідчить обряд поховання правителя, який описує Геродот в своїй праці.

У скіфів було поширено рабство, про що Геродот зазначає зразу на початку книги.

Визначаючи характер господарства скіфів, Геродот пише: «…вони не землероби, а кочовики» (2). Хоча крім кочового способу господарства в багатьох регіонах було і землеробство. Для розвитку господарства визначним фактором були сприятливі природні умови: «…Їхня країна рівнинна і рясніє травою і зрошується водою багатьох річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті» (47). Скіфи-орачі, за словами Геродота, сіяли «пшеницю не для їжі, а на продаж» (17). Крім пшениці, скіфи вирощували ячмінь, жито, цибулю, часник та просо.

Кочові скіфи землеробством не займалися, - «нічого не сіють і не обробляють землі» (19). Вони розводили переважно коней, овець та ВРХ.

Допоміжними галузями господарства було мисливство та рибальство. Зокрема про рибальство Геродот повідомляє, що в Борисфені (Дніпрі) є дуже багато «риби, приємної на смак….риби….без колючих кісток, що їх називають антакаями» (58). Крім цього Геродот говорить, що в гирлі річки «відкладається багато солі» (58).

Також заслуговує на увагу цікавий опис Геродотом конопляних лазень скіфів. Як зазначає автор, «В їхній країні добре ростуть коноплі, схожі на льон, хоч не дуже товсті й високі. Порівняно до льону ці коноплі кращі, їх сіють, але вони і самі виростають» (74). Скіфи використовували насіння конопель для лазень, в яких його насипали на розпечене каміння, від чого воно «дає пару таку густу, що подібної до неї не буває в жодній еллінській паровій лазні. І скіфи, задоволені паровою лазнею, кричать радіючи» (75).

Підбиваючи підсумок опису господарства давніх скіфів, Геродот зазначає, що «все найважливіше скіфи мають у повному достатку» (59).

Отже, твір Геродота має велике значення для дослідників історії скіфів у Північному Причорномор’ї. Грецький автор залишив надзвичайно цінну інформацію про суспільний устрій, господарство, релігію та інші аспекти життя скіфів.