51. Боспорське царство: суспільний устрій та господарство держави в еллінський період.(оля гаврилко)

Боспорське царство

Розташовувалося з обох сторін Керченської затоки, який в давнину називалося Боспор Кіммерійський. Головним містом був Пантікапей, але столицею азіатської частини Боспору вважалася Фанагорія (біля сучасного селища Сінне). До утворення Боспорської держави існуючі на її території з VI ст. до н.е. грецькі міста Пантікапей, Феодосія, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Порфмій, Фанагорія, Гермонасса, Горгіппія, Кепі та інші здебільшого були звичайними полісними структурами. Певну полисную самостійність вони зберегли й після включення їх до Боспорського царства.На етапі найвищого піднесення держави (IV ст. До н.е.) його територія включала Керченський і Таманський півострови, Східне Приазов'я, пониззя Кубані, а також дельту Дону - тут було засновано поселення для греко-варварської торгівлі, а з часом - і місто Танаїс. На чолі держави стояв цар - монарх згаданих племен і архонт грецьких міст (отже, щонайменше до III ст. До н.е. тут зберігалася антична форма правління). За своєю структурою Боспор нагадував варварську монархи. елліністіческого часу.

У середині II ст. до н.е. держава переживає економічну кризу, яка наприкінці століття загострюється повстанням рабів під керівництвом Савмака (107 р. до н.е.). У ці справи втручається Мітрідат VI Євпатор, унаслідок чого Боспор підпадає під правління Понтійського царства. У 63 р. до н.е. Фанагорія повстає проти Мітрідата. До неї приєднуються Пантікапей, Німфей, Феодосія, Херсонес. Боспор перемагає, однак тут же потрапляють у залежність від Риму. Політична ситуація втрачає стабільність: при імператорі Нерона (54-68 рр.. Н.е.) мала місце спроба зробити Боспор римською провінцією, а в останній чверті І ст. н.е. він стає васалом Риму. Були ліквідовані автономія і полісні форми правління окремими античними містами; вся влада зосереджується в руках царя. З того часу аж до середини III ст. н.е. спостерігається економічний підйом Пору-боса-пору, після чого знову починає військово-політичну та економічну кризу, який завершується з гунський навалою (375-376 рр..) загибеллю Боспору як держави. Згодом у Пантікапеї, Феодосії та інших містах поширюються впливи Візантії.

Існували спеціальні колегії, які займалися винятково фінансовими або військовими справами (колегія стратегів), торгівлею (колегія агораномов), благоустроєм міста (колегія астиномів) і ін. Окремі магістрати керували конкретними міськими заставами (гимнасіархи, глашатаї, секретарі, жерці й т.п.). Діяли й судові установи, які складалися з декількох відділів. У судочинстві брали участь судді, свідка, часом у державно-політичному житті відбувалися зміни. Так, поліси Боспору Кіммерійського в 480 р. до н.е. об'єдналися під владою Археанактидів у єдине Боспорське царство, хоча й після цього залишалися практично самостійними у своїх внутрішніх справах.

Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими ж, які в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі

входили до його складу.Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробство, яке нетільки давало продукти харчування для власного населення, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогосподарських продуктів . Густа мережа сільських поселень покривала його територію.Родючий грунт сприяв веденню зернового господарства, садів і городів.Жителі Боспору до III ст. до н.е. перетворили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство — у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивалося також тваринництво, однією з важливих галузей боспорського господарства було рибальство.У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягало у багатьох.галузях високого рівня Одним з првідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які обробляли залізо і бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій.Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробництво. Ніде в античному світі нема такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор’ї..Державний устрій Боспорського царства не лишався незмінним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших

правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пан гікапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона мала характер спадкової влади. У 438 p. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Коли його наступникам у IV ст. до н.е. в боротьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великий торговий центр, як Феодосія, вони стали називатися "архонтами Боспору і Феодосії". Відомим був тут інститут співправителів. Так, у середині IV ст. до н.е. на боспорсь-кий престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І. Знову відбулися деякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися "архонтами Боспору і Феодосії і царями підвладних племен". Подвійний титул зберігався до початку III ст. до н.е., доки Спарток III (304—284 pp. до н.е.) не відмовився від нього і не став іменувати себе "царем Боспору", як називалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися.деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній.період існування грецьких міст у Причорномор'ї. Боспорська держава перероджувалась у монархію .Існувало багато усякого роду управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини, управителі сіл. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Відомі такі військові посади: стратег громадян, наварх, пресбевт, архікойтоніт та ін. Одним з вищих воєначальників був лохаг.Військова організація Боспорського царства мала таку структуру. Основною силою, на яку могли опиратися правителі, були найманці, головним чином підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби скликалося греки і фракійці. У складі боспорських військ були також воїни з ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот. Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти "варварських" племен на крайньому північному сході цього регіону.