3. Здобутки духовної культури населення українських земель в епоху ранніх цивілізацій (пізній кам’яний та мідно-бронзовий віки).(федевич)

На території Східної Європи, в тому числі й на Україні, неолітичний період датується VІ-ІV тисячоліттям до н.е. У країнах Стародавнього Світу ця епоха розпочинається ще у VІІІ тис. до н.е. В цей час відбуваються значні зрушення в розвитку економіки, соціальних відносин і духовної культури. Неолітична людина переходить від присвоюючої системи ведення господарства до відтворюючої. Основними галузями виробництва стають землеробство і скотарство.

Завдяки археологічним розкопкам відомих вчених М.Я.Рудинського, М.О.Макаренка, Н.В.Добровольського, В.М.Даниленка, Д.Я.Телєгіна та інших в межах України досліджені численні пам'ятки неоліту, що дозволило віднести їх до різних археологічних культур цієї епохи. Так населення культур - Буго-Дністровської, Сурської, Кріш-Старчево, Тиської та Культури лінійно-стрічкової кераміки на землях України жило в епоху раннього неоліту (кінець VІ - початок ІV тис. до н.е.), а населення Дніпро-Донецької та Ямково-Гребінцевої кераміки - в епоху пізнього неоліту (ІІІ тис. до н.е.)

Щодо духовності, то у матеріалах Буго-Дністровської культури найповніше відобразились вірування людини неолітичної епохи. Уявлення про життя, смерть і народження простежується у групових могильниках, у ямах зі спеціальним похованням частин ритуальних тварин тощо. Уявлення про велике матріархальне божество, яке особливо шанувалося у найдавнішому землеробському середовищі, і, мабуть, співзвучне з давньогрецькою Деметрою - матір'ю землі - знайшли своє відображення у знахідках жіночих статуеток.

Важливим джерелом для вивчення ідеології місцевого населення є різноманітний орнамент, яким прикрашено глиняний посуд. На ньому можна простежити декілька орнаментальних схем, але не всі вони піддаються дешифруванню. Найбільш цікавим і цінним, на думку В. М. Даниленка, є розкриття змісту так званого волютного і волютно-меандрового рисунка, який він розшифровує як символ дракона, що уособлює чоловіче начало і, можливо, пов'язаний з сонцем та загалом з небом.

В цілому комплекс релігійно-ідеологічних уявлень населення Буго-Дністровської культури не був окремою замкнутою системою. Він був частиною світоглядних уявлень, які притаманні значній частині того землеробського світу, що представлений Культурою лінійно-стрічкової кераміки, культурами Старчево, Караново, Кереш, Боян, Хаманджія тощо. Слід також зазначити, що орнаментальні схеми, близькі до буго-дністровських, з'являються і в неземлеробському середовищі - у матеріалах сусідньої Сурсько-Дніпровської культури.

Однак, як стверджує В. М. Даниленко, найголовнішим і найсуттєвішим є те, що, порівнюючи Буго-Дністровську культуру і Раннє Трипілля за ознаками форм ідеологічного розвитку, можна говорити про подвійну схожість не лише стосовно самого змісту деяких орнаментальних схем, але й також і у відношенні техніки їх виконання, специфіка якої полягає у нанесенні на підсушену поверхню посудини широких пролощених ліній.

Детальнішому розгляду питань релігійно-ідеологічного розвитку стародавнього населення Південно-Східної Європи епох неоліту та енеоліту присвячена спеціальна праця В. М. Даниленка, яка була опублікована його учнем Ю.О. Шиловим лише у 1999 році. В ній, зокрема, зазначено, що у кінці докерамічного неоліту і особливо у ранньому керамічному неоліті в регіонах Східного Середземномор'я, Середньої Азії і на Півдні Європи (тобто в районах Старого Світу, де складалося землеробство) виникли різні варіанти давньоземлеробського культу, що згодом розвинулися у перших державах світу, а у народних звичаях він існує і сьогодні.

Найвидатнішою пам'яткою минулого є Кам'яна Могила. Після висвітлення її історичного значення ми повернемося до цих та інших процесів, які дають виключно важливу інформацію про духовну спадщину предків українського народу.

Пагорб Кам'яна Могила, розташований на Півдні України в долині ріки Молочної, поблизу Мелітополя Запорізької області. До теперішнього часу тут зберігається у печерах та гротах безліч наскельних малюнків, які відтворюють первісні форми релігії: тотемізм, магію, анімізм, фетишизм, культ предків тощо. У геологічному та історичному плані Кам'яна Могила - найунікальніший зі своєрідних пам'ятників такого роду.

Зображення трапляються на всіх рівнях Кам'яної Могили - від первісного щита та брил на схилах і аж до поодиноких пісковикових скель, розташованих на рівні луків, що має певне значення для хронологічного розчленування численних зображень в гротах, печерах і навісах цієї визначної пам'ятки.

Дослідження Кам'яної Могили було започатковане ще у 1890 році відомим археологом, професором Санкт-Петербурзького університету М.І.Веселовським, а у ХХ столітті продовжене В.М.Даниленком, О.М.Бадером, М.Я.Рудинським, В.М.Гладиліним, Ю.О.Шиловим, А.Г.Кифішиним та Б.Д.Михайловим.

Внаслідок проведених археологічних розкопок Кам'яної Могили тут відкрито 65 гротів і печер, на стінах і стелях яких виявлено декілька тисяч рідкісних наскельних зображень. Глибоко реалістичні рисунки дають уявлення про господарство первісних людей Південної України та їхню духовну культуру. На стелях нанесені рисунки різних історичних епох - палеолітичної, мезолітичної, неолітичної, міді-бронзи, і середньовіччя.

Серед багатьох рисунків Кам'яної Могили, розташованих на тлі лінійно-геометричних композицій, добре простежуються зображення людини, диких і свійських тварин. В основному вони наносилися на пісковик не фарбами, як, наприклад, у Франції чи на Південному Уралі, а протиралися шматком твердого каменю. Зрідка прадавні митці покривали утворені заглибини червоними і чорними мінеральними фарбами. А нещодавно у печері №36,б виявлені живописні малюнки, виконані жовтогарячою і чорною фарбами.

В цілому неолітичне мистецтво Кам'яної Могили за своїми стилістичними рисами є продовженням мистецтва епохи пізнього палеоліту та мезоліту, де, як і раніше, головний герой - звір (тварина). Як правило, ці рисунки виконані в реалістичній манері, хоча вже й простежується деяка стилізація образу. І тільки в енеоліті в образотворчому мистецтві відбувся яскравий спалах символізму й умовності.

Дослідники Кам'яної Могили вважають, що в петрогліфах гроту "Бика" закладені основи космічної моделі, яка поширилася по світу. Як відзначалося вище, образ "великого дикого бика" виник ще в епоху раннього неоліту. До космогонічних образів належить і зображення чотирьох биків на стелі з цього ж гроту, яке символізує чотири сторони світу, тобто чотирьохкутову горизонтальну його модель.

Крім того, чотири сторони світу можуть позначити по горизонтальній орнаментації такі поняття як північ - низ, підземне царство, небуття і південь - верх, вирій, небо, обитель богів. А внизу розташовувалися злі духи, велетні-титани та інші істоти, пов'язані з підземним світом.

Одну з найважливіших інформацій щодо проблеми походження писемності дають рисунки з гроту "Дракона" (№55) , а також численні зображення звіриної та людської стопи на брилах, названих "плитами слідів" (гроти №28, 34, 44, 49, 53, 55). Подібні людські і звірині сліди відомі з багатьох пам'яток від пізнього палеоліту до епохи міді-бронзи. Вони пов'язані з певними міфологічними уявленнями людини цього періоду.

Наведемо ще один цікавий приклад стародавнього міфу, який відображено на Кам'яній Могилі, зокрема в печері "Риба".

Головним її атрибутом є горельєфне зображення великої риби, виконане на кам'яному полі, прокресленому петрогліфами у вигляді лінійно-геометричних зображень. Подібні печери, пов'язані із культом Риби, в ті давні часи існували також у Сибіру, Закавказзі, Дворіччі (Шумері), Палестині і Малій Азії.

Зображення великої Риби вказує на існування в комплексі Кам'яної Могили своєрідного "дому Риби", збудованого за всіма канонами давньосхідної релігії.

Епоха бронзового віку яскраво зафіксована відповідними петрогліфами - "письменами".

Унікальною подією стало виявлення у багатьох гротах і печерах "письмен", які дослідники датують VІ - І тис. до н. е., що засвідчує безперервність їхнього існування і розвиток серед давнього населення Південної України. Вони нанесені на стінах Кам'яної Могили, в багатьох її гротах та печерах. Як вважає автор відкритих "письмен" Б.Михайлов, вони мають схожість з писемними знаками Наддунав'я (Болгарія, Румунія), о. Кріт, Фінікії та Шумеру.

Перші спроби виділення "письмен" на Кам'яній Могилі належать М. Я. Рудинському, який вбачив у комплексах петрогліфів єдину лінію розвитку, "передану": ... у спільності основних елементів композиції".

У 1983 р. під час розкопок печери "Підкова" Б. Д. Михайлов уперше звернув увагу на присутність серед петрогліфів піктографічних і буквоподібних знаків.

Згодом в результаті перегляду усіх відомих місцезнаходжень з петрогліфами на Кам'яній Могилі ним же були відзначені численні лотографічні і буквоподібні знаки, які вчений прирівняв до піктографічного і буквеного письма.

Відомий російський шумеролог А.Г. Кіфішин запропонував свою спробу дешифрування, прочитання та інтерпретацію частини написів Кам'яної Могили .

За підрахунками А. Г. Кіфішина у гротах Кам'яної Могили зафіксовано 130 написів-панно, накреслених на їх стінах, стелях та карнизах. Крім того відомо 160 кам'яних табличок з відповідними написами, які зберігаються у чотирьох сховищах. На сьогодні вченим розшифровано і проінтерпретовано 40 написів-панно і 16 табличок [23, с. 58]. Всі написи, як підкреслює дослідник, дають інформацію про богів тих часів, а також висвітлюють фактичні події, які відбувалися в районі Кам'яної Могили від пізнього палеоліту до мідно-бронзового віку.

Мідний вік (енеоліт) в межах України датується серединою V - ІІІ тис. до н.е.

В епоху мідного віку на території нашої країни жило і працювало населення багатьох археологічних культур, яке вело в основному осілий землеробський спосіб життя. Так на території Правобережної України виявлено пам'ятки класичних землеробських культур - Трипільської та Гумельниця.

Глибоке проникнення в духовний світ трипільського населення, що мешкало на обширній території, можливе лише в загальному контексті розуміння ідеологічних уявлень тогочасного населення. Уже на ранньому етапі Трипілля, як свідчать археологічні матеріали, найголовнішим завданням мешканців було забезпечення свого існування шляхом пристосування, а точніше, використання сил природи, асоційованих з відповідними міфічними персонажами - божествами. Первісна людина була переконана в тому, що міф і обряд не менш важливі, ніж практичні дії. Неабиякою була роль жіночих статуеток. Вони втілювали культ родючості з його складними ритуалами і символами. Ідея родючої сили природи втілювалася в образі жінки - Великої Матері, Матері-Прародительки. Немає сумніву, що жіночі фігурки зі своїми особливостями могли зображати і богинь родючості, і покровительок різних видів землеробської діяльності, наприклад, збирання врожаю тощо. С. М. Бібіков на прикладі ранньотрипільського поселення Лука-Врублівецька на Дністрі, дослідження якого дало величезну кількість цінних археологічних знахідок (лише одна колекція антропоморфної та зооморфної пластики нараховує 283 одиниці), дав інтерпретацію застосування антропоморфної жіночої пластики. Він вперше залучив обширний етнографічний матеріал для пояснення призначення статуеток. Аналізуючи умови знахідок ранньотрипільських статуеток і враховуючи їх фрагментарність, а також опираючись на етнографічні паралелі, С.М. Бібіков прийшов до думки про їхнє попереднє розбивання і використання під час виконання різних обрядів - спорудження печей, культових та виробничих місць тощо. При аналізі способів виготовлення статуеток він вперше використав метод рентгеноскопії. Це дало можливість виявити у глиняній масі статуеток домішки зерна, що свідчить про зв'язок антропоморфної пластики із землеробськими культами. Крім всього цього, залучення великої кількості культових матеріалів ранньоземлеробських культур дозволило С.М. Бібікову зафіксувати у трипільській пластиці цікаві сюжети - положення та жести рук, плечові виступи і т. ін.

Безпосередній вияв родючої сили природи трипільці вбачали в образі жінки, Матері-Рожениці. Тому для культових ритуалів та обрядів обрали скульптурне зображення жінки. Б. О. Рибаков у такій скульптурі вбачав жіночі фігури, які зображували богиню родючості, жриць цієї богині, учасниць аграрних церемоній, покровительок того чи іншого природного явища, яке сприяє збільшенню врожаю .

З культом Рожениці тісно переплітається культ Бика. Він сприймався давніми землеробами у нерозривному зв'язку з культом Сонця і Верховного Божества Неба. Підрахунки загальної кількості зооморфної трипільської пластики, зібраної на території сучасної України та Румунії станом на 1990 p., нараховували 1104 статуетки.

Б.О. Рибаков наголошує, що з числа тих нових ідей, які з'явились у ранніх осілих землеробів, на перше місце необхідно поставити ідею святості житла і домашнього вогнища.

Біноклевидні культові вироби знайшли широке розповсюдження на більшості трипільських поселень у період найвищого їх розвитку. Більшість дослідників при фіксації біноклеподібних посудин обмежується лише твердженням про їхнє ритуальне призначення. Біноклеподібні вироби ми розглядаємо передусім у тісному взаємозв'язку з образом Матері-Прародительки, яка, за визначенням Б. О. Рибакова, виступає в ролі не прохачки, а подавальниці небесної вологи. Трипільські художники і скульптори добре уявляли собі триярусну структуру світу: земля, небо, яке видно, і верхнє небо, що зберігає запаси води. К. К. Черниш у загальних рисах, у відповідності до концепції Б. О. Рибакова з цієї проблеми, зупинилася на процесах, що сприяли виникненню таких виробів. Їхні витоки дослідниця вбачає у різноманітних трипільських вівтарях, що застосовувалися на ранніх трипільських поселеннях Трушешти на Правобережжі Прута у Румунії. Унікальний вівтар було знайдено у житлі № 38 цього поселення. Тут дві однаково змодельовані антропоморфні фігурки знаходяться у "рогатих кріслах", їхні сторони і "роги", що прикрашають спинки крісел, з'єднані валиком. Пласкі тулуби обох фігур з широкими плечовими виступами завершуються головою (головами) у вигляді чашок, з яких донизу стікала вода. Аналогічними є моделі культових невеликих кріселець з поселень Ліпкани на Дністрі, що на території Молдови, та Кошилівці-Обоз із Західного Поділля. Судячи з аналогії, вівтарі імітують фігурки двох богинь, що сидять на троні. Ритуальне виливання води здійснювалося глиняними черпаками, ручки яких закінчувалися жіночими голівками.

Одним з найважливіших і надійних джерел для глибокого вивчення й проникнення в матеріальний та духовний світ трипільців є керамічні вироби усіх періодів Трипільської культури, на яких зафіксовані життєво важливі процеси, що відбувалися в V-III тис. до н. е. в трипільському суспільстві. Цікавими з точки зору орнаментики є колекції з таких трипільських поселень як Бернашівка, Лука-Врублівецька, Поливанів Яр, Заліщики, Кошилівці, Кліщів, Жванець, Сандраки, Ворошилівка, Печера, Стіна, Чечельник, Немирів тощо, які нараховують від кількох сотень до тисячі, а то й більше предметів.

О. В. Цвек вважає, що фахівці у здійсненні релігійних функцій займали відособлене, часто панівне становище в общині. Про це свідчать культові споруди і окремі культові місця на поселеннях у Кліщеві, Тростянчику, Жванці тощо. Особливе значення у свідомості трипільців займав культ родючості землі. Немає ніякого сумніву, що існував тісний взаємозв'язок між згаданим культом та культом Великої Матері-Богині, Рожениці. У період найвищого розвитку Трипільської культури було дуже багато цікавих пам'яток, в тому числі поселення Кліщів. На поселенні знайдено чимало біноклевидних виробів, за допомогою яких, як зазначалося вище, в уявленні трипільців з'єднувалися земля з небом: вода, яка протікала через два отвори, давала життя і землі, і людині. Ці та інші вірування відтворювали широкий світогляд та багатий духовний світ трипільського населення того часу. В орнаментальних композиціях на посуді простежуються досить складні сюжети, виконані на високохудожньому рівні.